Христюк Павло Оникійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Христюк Павло Оникійович
Христюк Павло Оникійович

Час на посаді:
лютий 1918 — березень 1918
ПопередникВинниченко Володимир Кирилович
НаступникТкаченко Михайло Степанович

Народився1890(1890)
станиця Єлисаветська, Кубанська область, Російська імперія
Помер19 вересня 1941(1941-09-19)
Хабаровський край, Російська РФСР, СРСР
Національністьукраїнець
Політична партіяУПСР
Професіяукраїнський кооператор, політичний діяч і публіцист

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Павло́ Они́кійович Христю́к (1890, Кубанська область — 19 вересня 1941 р., Хабаровський край, Російська РФСР) — український кооператор, політичний діяч і публіцист.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1890 р. у станиці Єлисаветська на Кубані, в козацькій сім'ї. І там проживав до 1912 року. Ось що у зв'язку з цим згадував він сам:

Я родом з Кубанщини, однак вся моя громадсько-політична робота минула в Україні (з 1912 по 1923 р. я жодного разу не побував на Кубані). А мої рідні жили на Кубані... я листувався з ними, і на Кубані мене знали.

Навчаючись у Київському політехнічному інституті, Павло Христюк активно включається в політичне життя. Так, у червні 1913 року він серед інших ставить свій підпис у листі на ім'я члена Державної Думи, більшовика Григорія Петровського у зв'язку з передбачуваним виступом останнього в Думі з українського питання. В цьому листі йшлося «про нагальну необхідність націоналізації освіти в інтересах культурного розвитку українського народу». Зазначений документ відбивав цілком обґрунтовану тривогу української інтелігенції, викликану постійною і цілеспрямованою русифікаторською політикою царського уряду.[1]

Навчався у Київському політехнічному інституті. Був співробітником газети «Рада». 19161917 — редактор кооперативного журналу «Комашня».

Співробітник есерівських (УПСР) газет «Боротьба» і «Трудова громада».

Перший Генеральний Секретаріат Центральної Ради. Павло Христюк стоїть зліва.

Провідний член ЦК УПСР та Селянської спілки, член Центральної і Малої Рад, генеральний писар в уряді Володимира Винниченка. Співавтор земельного закону від 31 січня 1918 р. Міністр внутрішніх справ (з кінця лютого 1918 р. — державний секретар) в уряді Всеволода Голубовича.

Очолював Міністерство народної освіти з 29 січня по 10 березня 1918 р.[2]

1919 року міністром внутрішніх справ в уряді Ісаака Мазепи став його товаришем. Після IV з'їзду УПСР належав до фракції «центральної течії». З 1919 року на еміграції у Відні, де був членом «закордонної делегації» УПСР та співредактором журналу «Борітеся — поборете!».

1924 — приїхав до Української СРР, працював у Товаристві робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (Харків, 19281931), співробітничав у журналі «Червоний Шлях».

Заарештований 2 березня 1931 р. за справою «Українського Національного Центру» і засуджений до ув'язнення. Перебував, зокрема, на Соловках[3]. Помер в одному з концтаборів «Севвостлаґу» (Хабаровський край).

Основні праці[ред. | ред. код]

Автор праць з історії революції в Україні. Автор книг «Замітки і матеріали до історії української революції 19171920», т. І-IV (19211922; є цінним джерелом до історії українських визвольних змагань), розвідок «1905 рік в Україні» (1925), «Нарис історії класової боротьби та соціалізму», «Україна доби селянської реформи в творах Г. Данилевського» (1930).

Пам'ять[ред. | ред. код]

Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Павла Христюка (Історія та археологія).[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. politonomia.org.ua
  2. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 46-47. ISBN 966-557-096-Х
  3. Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 270—271
  4. постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 133 «Про заснування академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду»

Джерела[ред. | ред. код]