Христюк Павло Оникійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Христюк Павло Оникійович
Христюк Павло Оникійович

Час на посаді:
лютий 1918 — березень 1918
Попередник Винниченко Володимир Кирилович
Наступник Ткаченко Михайло Степанович

Народився 1890(1890)
Кубань, Станиця Єлисаветська
Помер 19 вересня 1941(1941-09-19)
Хабаровський край
Національність українець
Політична партія УПСР
Професія український кооператор, політичний діяч і публіцист

Павло Оникійович Христюк (1890, Кубань — 19 вересня 1941 р., Хабаровський край РФ) — український кооператор, політичний діяч і публіцист.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1890 р. у станиці Єлисаветська на Кубані, в козацькій сім'ї. І там проживав до 1912 року. Ось що у зв'язку з цим згадував він сам:

Я родом з Кубанщини, однак вся моя громадсько-політична робота минула в Україні (з 1912 по 1923 р. я жодного разу не побував на Кубані). А мої рідні жили на Кубані... я листувався з ними, і на Кубані мене знали.

Навчаючись у Київському політехнічному інституті, Павло Христюк активно включається в політичне життя. Так, у червні 1913 року він серед інших ставить свій підпис у листі на ім'я члена Державної Думи, більшовика Григорія Петровського у зв'язку з передбачуваним виступом останнього в Думі з українського питання. В цьому листі йшлося «про нагальну необхідність націоналізації освіти в інтересах культурного розвитку українського народу». Зазначений документ відбивав цілком обґрунтовану тривогу української інтелігенції, викликану постійною і цілеспрямованою русифікаторською політикою царського уряду.[1]

Навчався у Київському політехнічному інституті. Був співробітником газети «Рада». 19161917 — редактор кооперативного журналу «Комашня».

Співробітник есерівських (УПСР) газет «Боротьба» і «Трудова громада».

Перший Генеральний Секретаріат Центральної Ради. Павло Христюк стоїть зліва.

Провідний член ЦК УПСР та Селянської спілки, член Центральної і Малої Рад, генеральний писар в уряді Володимира Винниченка. Співавтор земельного закону від 31 січня 1918 р. Міністр внутрішніх справ (з кінця лютого 1918 р. — державний секретар) в уряді Всеволода Голубовича.

1919 року міністром внутрішніх справ в уряді Ісаака Мазепи став його товариш. Після IV з'їзду УПСР належав до фракції «центральної течії». З 1919 року на еміграції у Відні, де був членом «закордонної делегації» УПСР та співредактором журналу «Борітеся — поборете!».

1924 — повернувся в Україну, працював у Товаристві робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (Харків, 19281931), співробітничав у журналі «Червоний Шлях».

Заарештований 2 березня 1931 р. за справою «Українського Національного Центру» і засуджений до ув'язнення. Помер в одному з концтаборів «Севвостлаґу» (Хабаровський край).

Основні праці[ред.ред. код]

Автор праць з історії революції в Україні. Автор книг «Замітки і матеріали до історії української революції 19171920», т. І-IV (19211922; є цінним джерелом до історії українських визвольних змагань), розвідок «1905 рік в Україні» (1925), «Нарис історії класової боротьби та соціалізму», «Україна доби селянської реформи в творах Г. Данилевського» (1930).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.