Хронологія утисків української мови
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Лінгвоцид української мови — цілеспрямовані заборони та утиски української мови з метою її знищення і асиміляції в Україні під владами Речі Посполитої (Польщі), Імперії Габсбургів, Російської імперії[1][2], Румунії, СРСР[3] та російської військової окупації у першій половині XXI століття.[4]
Хронологія[ред. | ред. код]
XVII століття[ред. | ред. код]
- 1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького[5], який роком раніше перейшов в унію «щоб та єресь і смута в світі не була» (рос. дореф. «чтобъ та ересь и смута въ мірѣ не была»)[6].
- 1636 — закриття Острозької академії
- 1667 — Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Усі ті, в яких місцевостях книги друковані та їхні творці, також друкарі, смертю страчені та книги зібравши, спалені були й надалі, щоб міцне замовлення було безчесних злодіїв (рос. «воров») книг нікому з наших королівської величності підданих ніде не друкувати під страхом смертної кари»[7].
- 1677 — наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не подібні до книг московських»[7].
- 1688 – за наказом московського патріарха Іоакима у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів — Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.[8]
- 1690 – засудження та накладено «проклятство й анатема»[3] Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Т. Софоновича, Є. Славинецького, Й. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших[9][10].
- 1696 – ухвала Сейму Речі Посполитої про запровадження польської мови в українських урядових канцеляріях[9][11][7].
XVIII століття[ред. | ред. код]
- 1709 — видано указ про обов'язкове цензурування в Москві всіх українських книжок[12]. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науковцям звелів перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Ґізель, Йоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії[7].
- 1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг[12][13][14][15].
- 1721 — запроваджено мовну цензуру — приведення книг будь-яких украінських видань у відповідність до російських видань[3].
- 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження[7].
- 1731 – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити з українських церков книжки старого українського друку і замінити їх книжками московських видань та ввести викладання у колеґіумах російською мовою[15] (рос. науки вводить на собственном российском языке). У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, рос. «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
- 1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії[7].
- 1764 — інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини[7].
- 1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар[16][7][15].
- 1775 – зруйнування Запорізької Січі[15] та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
- 1780 — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України[7].
- 1784 — наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою[7], позбавивши український народ власної книги, циркуляром заборонив викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії та ввів обов'язкову російську мову в усіх училищах імперії[12].
- 1785—1800 — і пізніше, накази про обов'язкове виправлення мови опублікованих в Україні книг за російськими зразками надходили в різних редакціях[3].
- 1786 — у Києво-Могилянській академії єдиною мовою викладання визнано російську мову[3].
- 1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл[15]. З ініціативи Катерини II у Петербурзі видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською[7].
XIX століття[ред. | ред. код]
- 1804 – за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитої деградації українського населення.[17]
- 1817 – вимога папи Пія VII не допустити використання української мови в освіті[18], запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України[7].
- 1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
- 1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства[7] й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
- 1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорської імперії в Королівстві Галичини та Володимирії і Герцогстві Буковина здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською[7].
- 1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні[7].
- 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: рос. дореф. никакого малороссійскаго языка не было, нѣтъ и быть не можетъ («ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і не може бути»)[12].
- 1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою[7].
- 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії[7].
- 1870 – роз'яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути змосковщення»[7].
- 1876 – Емський указ Олександра ІІ (цей документ ще називають «указом Юзефовича») про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури[7], а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами[12], тобто народних пісень[19]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
- 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою[7].
- 1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях[7].
- 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами[7].
- 1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською[7].
- 1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей[7].
XX століття[ред. | ред. код]
- 1900 — і наступні роки. Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст[7].
- 1903 — на відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою[7].
- 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії[7].
- 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів[7].
- 1911 – постанова VII дворянського з'їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії[7].
- 1913 – попечитель Київського навчального округу видав інструкцію, в якій заборонив учням та студентам відвідувати українські театральні вистави[20].
- 1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка[21]; указ Миколи ІІ про скасування української преси[7].
- 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви[7].
- 1918 – захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5 тисяч осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка[7].
- 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування» України.
- 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша[7].
- 1924 – закон Польської республіки «Lex Grabski» про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях[7].
- 1924 – закон Королівства Румунія про зобов'язання всіх «румунів», котрі «загубили материнську мову», надавати освіту дітям лише в румунських школах[7].
- 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові[7].
- 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації»[7].
- 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації» і знищення більшості українських письменників. З українського правопису вилучено літеру «Ґ»[7].
- 1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців[7].
- 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови[7].
- 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей»[7], відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
- 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхнього ополячення[7].
- 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів[7].
- 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польській Народній Республіці та Соціалістичній Республіці Румунія[7].
- 1961 – XXII з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що, по суті, означало тотальне зросійщення народів СРСР[7].
- 1962 — репресії проти захисників української мови[7].
- 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою[7].
- 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві[7].
- 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда»[7].
- 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію[7].
- 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»)[7].
- 1978 – на Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України[7].
- 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»)[7], яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
- 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української[7].
- 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову[7].
- 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної»[7].
- 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної[7].
XXI століття[ред. | ред. код]
- 10 серпня 2012 — набував чинности закон України «Про засади державної мовної політики» (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон»). Закон передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10 %.[22]
- 2014 — на окупованих РФ громадах Донецької області України, внесену раніше «українську мову» для видимості, проте, у школах кількість годин скорочено до однієї години і тиждень, а школи переводять повністю на російськомовні.[23] У 2020 її формальну присутність у «конституції» повністю скасовують.[24]
- 2016 — після окупації Росією Криму зачинено україномовні школи, станом на 2016 рік діє лише одна україномовна школа. Формально, викладання українською дозволене, неформально, подібні спроби активно блокуються.[25] В 2019-му, останню школу, яка заявленою є як україномовна переформатовують — причому, зі слів батьків, у «заявленій» школі, як україномовній всі предмети де факто були російською мовою.[26]
- 2020 — на окупованих Росією громадах Донецької області уроки української мови та літератури прибирають з програми, і для формальності вводять факультативи, про які потрібно щоб більше половини класу попросили. Такі факультативи, якщо є, умисно ставляться нульовими уроками, або взагалі батьки бояться виявити будь-які бажання.[27][28]
- 2022 — на території громад Донецької та Луганської областей, які щойно були окуповані російськими військами, впроваджено русифікацію закладів освіти, з усуненням викладання української мови, української літератури та історії України.[29] Російські війська на тимчасово окупованих територіях вилучали та знищували українську літературу та підручники історії України.[30] Російські окупанти змушують вчителів міста здійснювати навчальний процес у школах російською мовою.[31] Російські сили чинять тиск на освітян в тимчасово окупованому Бердянську, але безрезультатно. На території Криму окупаційна російська влада 2022 року запровадила так звані табори перекваліфікації для вчителів з Херсонської, Харківської та Запорізької областей з метою переведення їх на «російські стандарти навчання».[32] Так звані «російські стандарти освіти» застосовувалися і щодо викрадених з окупованих територій українських дітей. Їх примушували вивчати російську мову.[33][34] В окупованому Мелітополі армія Росії знищує книги з історії України.[35]
- 2023 — На тимчасово окупованих територіях росіяни вилучають українські книги з фондів загальних та шкільних бібліотек та спалюють їх в котельнях.[36]
Репресовані носії знань української мови[ред. | ред. код]
- Лесевич Володимир Вікторович у Російській імперії був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою по 1862 році, яку за доносом було знищено російською владою в Україні[37][38].
- Тарнавський Петро Іванович у 1919 році входить до складу ініціативного Комітету мирян і священиків українського походження в Московській Патріархії РПЦ з метою перекладу молитов і текстів богослужіння на сучасну українську мову. А 22 травня 1919 р. у військовому Миколаївському соборі в м. Києві брав участь у першій відправі служби Божої українською мовою[39]. Репресований в 1938 р..
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович — відмовлявся зросійщувати словники української мови у підросійській УРСР. Репресований в 1935 році.
- Лісовий Василь Семенович (логік) — репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою[40].
- Пронюк Євген Васильович (дослідник історії української філософії та суспільної думки в Україні) — репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою[40].
- Кримський Агатангел Юхимович.
Протидія лінгвоциду[ред. | ред. код]
25 квітня 2019 року ухвалений Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який забезпечує пріоритетність української мови у понад 30 сферах суспільного життя: у державному управлінні, ЗМІ, сфері освіти, науки, культури, реклами, послуг. Водночас він є достатньо гнучким щодо застосування інших мов поруч з українською і взагалі ніяк не регулює приватного спілкування.
25 березня 2022 року президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоґан заявив, що Україна нібито погодитися на вимоги росіян на мирних угодах, зокрема визнає російську мову як другу державну.[41] Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба запевнив, що Україна не давала згоду на виконання жодних із вимог росіян, зокрема, єдиною державною мовою в Україні є і буде українська.[42]
27 березня 2022 року президент України Володимир Зеленський заявив, що пропонує підписати угоду про дзеркальну повагу до мов та історії з усіма країнами-сусідами України, включно з Російською Федерацією.[43]
Станом на березень 2022 року 83 % громадян України підтримують, щоб українська залишалася єдиною державною мовою в країні.[44]
Див. також[ред. | ред. код]
- Русифікація України
- Цензура в Україні
- Цензура в СРСР
- Цензура в Російській імперії
- Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду
- Лінгвоцид
- Етноцид
- Українська культура повоєнного часу
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови) [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]. — К., 2004. — 168 с. — ISBN 966-8039-43-2.
- ↑ Чайковський А. С., Щербак М. Г. За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейськожандармської системи в Україні (ІХ — початок ХХ ст.). — К., 1996.
- ↑ а б в г д Гриценко П. Ю. Українська мова в Росії ХІХ — початку ХХ ст.: шляхи утвердження // Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847—1914). Збірник документів і матеріалів / відп. ред. Г. Боряк; упоряд. Г. Боряк,, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України, Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. — C. XL—XLI. — ISBN 978-966-02-6683-4.
- ↑ Gazeta.ua (20 квітня 2022). Окупанти намагаються знищити українську мову. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
- ↑ Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, № 77: «Окружная грамота царя Михаила Федоровича от 1 декабря 1627 г.» (рос.)
- ↑ История одной политической кампании XVII в. By Андрей Булычев. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 6 квітня 2022.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк Ніна Вірченко (2008). Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.). http://anvsu.org.ua. Академія наук вищої школи України. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 3 червня 2019.
- ↑ Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 27 січня 2019. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
- ↑ а б 1690-ті рр. // Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
- ↑ Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1 [Архівовано 4 липня 2021 у Wayback Machine.]. — Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1923. — С. 26.
- ↑ Огієнко І. Історія української літературної мови. — К.: Наша культура і наука, 2004. — С. 150.
- ↑ а б в г д Очеретянко С. І., Рябець Л. В. Заборона української мови [Архівовано 4 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Огієнко Іван, Українська церква: Нариси з історії української православної церкви [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]: У 2-х т. — К., 1993. — 284 с.
- ↑ 3653. Октября 5. Сенатский. — О именовании Киевопечерского и Черниговского монастырей, во всех книгах, Ставропигиею Всероссийских Патриархов, и о непечатании новых книг без позволения Духовной Коллегии [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Полное Собрание Законов Российской Империи, с 1649 года. — Т. 6 : 1720—1722. — СПб., 1830. — С. 243—244.(рос.)
- ↑ а б в г д XVIII ст. // Віктор Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови…
- ↑ Об отмене стеснений малорусского печатного слова. — Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — С. 2.(рос. дореф.)
- ↑ Розпутенко Іван. Забуття українців [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. — Київ: «К. І.С», 2008. — С. 23. ISBN 978-966-7048-87-7
- ↑ Возняк М. Як пробудилося українське народне життя за Австрії, Львів, 1924 р., "Діло"; - С.35-36
- ↑ Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» (рос.)
- ↑ Наша пісня гарна й нова?. Михайло Кальницький
- ↑ Ювілей Т. Г. Шевченка і студентські заворушення в Києві 100 років тому
- ↑ 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Лина Кущ. Школы "ДНР": как изучают украинскую историю и язык?. bbc.com (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Отмена языка. В Донецке поменяли "конституцию". svoboda.org (рос.). Архів оригіналу за 12 березня 2020. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Искоренить идентичность: как из крымских школ выдавливают украинский язык. ru.krymr.com (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ В Крыму не осталось ни одной школы с обучением на украинском языке – правозащитники. ru.krymr.com. 26.03.2019. Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ Кто в "ЛНР" ждет возвращения Украины: рассказ о жизни на территории сепаратистов. dw.com (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Дети, забудьте украинский: зачем в оккупации окончательно убирают изучение языка? (рос.). Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Росіяни хочуть скасувати українську мову, літературу та історію у школах під окупацією. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Окупанти знищують українську літературу та підручники історії: які книги "під забороною". Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ «Змушують вчити російською». На півдні України військові РФ полюють на освітян. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ У Криму збираються створити "табори перекваліфікації" для депортованих педагогів, - РНБО ᐉ Народна Правда. Народна Правда (укр.). 17 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Окупанти впроваджують насильницьку русифікацію для депортованих українців. UA.NEWS. 17 квітня 2022. Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ У Криму «друзі Данилевського» відроджують агресивну «русскость». Крым.Реалии (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ В Мелітополі окупанти нищать книги з історії України. censor.net. 18.05.22.
- ↑ Окупанти спалюють на ТОТ українські книги в котельнях - Центр національного спротиву
- ↑ «Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
- ↑ Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович [Архівовано 7 серпня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
- ↑ Ігнатуша О., Тарнавський Петро [Архівовано 9 липня 2015 у Wayback Machine.] (біографія)
- ↑ а б стор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
- ↑ Україна і Росія на перемовинах близькі до компромісу в 4 пунктах з 6 – Ердоган. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
- ↑ Кулеба спростував заяву Ердогана, що Україна готова йти на поступки рф щодо російської мови як другої державної | Громадське телебачення. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
- ↑ Зеленський пропонує підписати договір про дзеркальну повагу до мов із країнами-сусідами. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
- ↑ Опитування: 83% українців виступають за українську як єдину державну мову в країні. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Сушко Роман, Левицький Мирослав // «Хроніка нищення Української мови» (від доби Романових до сьогодення) [Архівовано 18 вересня 2017 у Wayback Machine.], видання четверте виправлене й доповнене, вид. Б. МММ «Таля», м. Київ, 2012 р., 80 с. — ISBN 978-966-2995-50-3
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Віктор Кубайчук, «Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови». — К.: К. І. С., 2004. — 176 с.
- Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали. Упорядники: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с. ISBN 966-518-314-1
- Очеретянко С. І., Рябець Л. В. Заборона української мови // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Куземська, Ганна. Нездоланна Україна: Хроніка нищення української Церкви, мови, культури, народу / Рецензенти: Г. П. Півторак, Л. Т. Масенко, І. К. Патриляк. — К. : Фенікс, 2014. — 132 с. — ISBN 978-966-136-179-8.
Посилання[ред. | ред. код]
- Вірченко, Ніна (20 жовтня 2011). Документи про заборону української мови (XVII–XX ст.). parafia.org.ua. Наша Парафія. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 3 червня 2019.
- Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови — movahistory.org.ua
- «О мерах против украинского народа»… Геноцид украинского языка в Российской Империи, или еще одна методика российских пропагандистов. Доклад Полтавского губернатора фон Багговута [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Багговут А. К. Секретный донос полтавского губернатора Багговута министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбы с ним [Архівовано 23 листопада 2019 у Wayback Machine.]. — Полтава: Электрич. тип. М. Г. Амчиславского, 1917 . — 11 с.
- Українська мова серед інших мов світу // Українська мова: Універсальний довідник / Уклад. Зубков М. Г. (Рекомендовано МОН України). — 3-тє вид. випр. і допов. — Харків: Школа, 2006. — С. 17—25. — 496 с. — ISBN 966-8114-55-8.
- Як боролися з українською мовою. Хроніка заборон за 400 років [Архівовано 15 липня 2015 у Wayback Machine.] // «Українська правда», Історична правда. — 03.07.2012.
- Українську мову забороняли, починаючи з духовної літератури [Архівовано 4 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Релігійно-інформаційна служба України. — 9 листопада 2010.
- Цього дня Петро I наказав знищити в монастирях тексти українською мовою [Архівовано 23 січня 2016 у Wayback Machine.] // «Громадське радіо». — 20 грудня 2015/
- «Документи про заборону української мови». "Ridivira". 10 Травень 2016. Архів оригіналу за 19-08-2016. Процитовано 19-08-2016.
- Масенко Л. Т. Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів [Архівовано 30 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Радіо «Свобода». — 25 серпня 2019.