Хрінников Володимир Миколайович
| Володимир Миколайович Хрінников | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1876 Катеринослав, Катеринославська губернія |
| Помер |
1935 Кисловодськ, Росія |
| Країна |
.svg){kind=small} УНР Російська імперія |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Катеринослав, Баку, Крим, Кисловодськ |
| Галузь | меценат, історичне краєзнавство, архітектура |
Володимир Миколайович Хрінников (1876, Катеринослав, Катеринославська губернія — 1935, Кисловодськ, СРСР) — член ради і короткий час очільник Катеринославського товариства «Просвіта». Місцевий меценат українства.
Життєпис[ред. | ред. код]
Володимир Хрінников народився в Катеринославі у родині почесного потомственого громадянина, купця й землевласника М. М. Хрінникова.
Як пише автор першого біографічного нарису про Хрінникова Микола Чабан, Володимир Миколайович закінчив Петербурзький технологічний інститут [1].
Певний час Хрінников подорожував Європою і Америкою, потім повернувся до Катеринослава.
У 1906 р. Володимир Миколайович стає членом ради місцевого товариства «Просвіта», веде у ньому активну діяльність. Місцевий меценат українства. Був, як казали про нього, «завзятим українцем».
На початку 1920-х років Володимир Миколайович полишив місто, поїхав до Криму, потім до Баку, де працював інженером у науково-дослідницькому інституті «Гроз нафта».
Помер у Кисловодську[2].
Прибутковий будинок Хрінникова[ред. | ред. код]
Хрінникову належали до десяти будинків у центрі Катеринослава — на проспекті, Стародворянській і Клубній вулицях (нині вул. Князя Володимира Великого та Воскресенська). У 1910 р. він задумав побудувати новий прибутковий дім, який повинен був стати особливим, так би мовити, «українським будинком». Планування і конструкції будинку розробив В. М. Хрінников, а оздоблення фасаду — художник Петро Фетисов.
30 жовтня 1910 р. будинок було закладено, а на кінець 1913 р. завершено його будівництво.
Побудований в українському стилі, він став найкрасивішим, оригінальним і найпривабливішим будинком у місті. Його називали «чудо-домом». В історію він увійшов як «Український Дім», або «Дім Хрінникова». Чотирьохповерховий, розташований на розі проспекту і вулиці Первозванівської, він значно прикрасив центральну частину міста. Будинок був гордістю катеринославців. Подивитися на перлину української архітектури приводили кожного, хто їздив до міста. Тут були магазини, житлові помешкання, театр-біоскоп «Палас».
Будинок Хрінникова, в якому сьогодні розташовано готель «Україна», є «візитівкою» Дніпра.[3]
Особисте життя[ред. | ред. код]
Родина[ред. | ред. код]
Був одружений з Марією Мазуренко. Вони мали двох синів — Богдана і Тараса і двох доньок — Галину і Марію.
Марія Мазуренко активно займалася українською громадською діяльністю в катеринославській «Просвіті». Була тіткою української поетеси Галі Мазуренко, яка певний час жила і виховувалася в родині Хрінникових.[4]
У 1915 р. родина почала розпадатися. Остаточно Володимир Хрінников залишив родину 1917 року, одружившись з іншою жінкою. В новій родині у нього було два сини: Володимир і Богдан.[5]
Див. також[ред. | ред. код]
- Український архітектурний модерн
- Українські меценати
- Українське національне відродження
- Катеринославське товариство «Просвіта»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Чабан Микола. Січеславський меценат //«Бористен» (м. Дніпро), 1993, № 5, с. 8-9.
- ↑ Хрінников Володимир Миколайович. Біографічна довідка. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 27 січня 2018.
- ↑ В. І. Лазебник. Родина Хреннікових: історія і доля. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 27 січня 2018.
- ↑ Сторінками історії: якими були відомі жінки Катеринослава (Фото). «Вісті Придніпров'я»
- ↑ Родина Хрінникових: історія і доля. Портал «Дніпро Культура»
Посилання[ред. | ред. код]
- http://museum.dp.ua/articles0342.html [Архівовано 22 червня 2017 у Wayback Machine.]
- http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=120 [Архівовано 23 червня 2014 у Wayback Machine.]
- http://ukrainica.org.ua/ukr/publications/books/492 [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- http://museum.dp.ua/news_0925.html [Архівовано 12 січня 2018 у Wayback Machine.]