Хуана Марія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хуана-Марія
Juana Marie
Juana Maria (Hayward & Muzzall).jpg
Ймовірна фотографія Хуани-Марії. Фотографію знайшли поряд із зображенням дружини Джорджа Нідевера, в якого Хуана-Марія жила після прибуття на материк. [1].
Ім'я при народженні невідоме
Народилася до 1811
Сан-Ніколас
Померла 19 жовтня 1853(1853-10-19)
Місія Санта-Барбари
·дизентерія
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States (1795-1818).svg США
Місце проживання Сан-Ніколас
Відома завдяки останній носій мови ніколеньо

Хуана-Марія (ісп. Juana Marie, померла 19 жовтня 1853) — відоміша в історії як Самотня жінка з острова Сан-Ніколас (її індіанське ім'я невідоме), остання представниця індіанського племені ніколеньо[en]. Вона жила на самоті на острові Сан-Ніколас біля узбережжя Каліфорнії з 1835 до 1853 року. На основі її історії американський дитячий письменник Скотт О'Делл написав повість «Острів блакитних дельфінів[en]».

Біографія[ред. | ред. код]

1814 року група алеутських мисливців на видр з Російсько-американської компанії перебила більшість жителів Сан-Ніколаса після того, як одного остров'янина звинуватили у вбивстві мисливця[2]. Внаслідок цього, до 1835 року індіанське населення острова, яке колись доходило до 300 осіб, скоротилося до менш ніж 20.

Дізнавшись про тяжке становище племені, католицька місія Санта-Барбари[en] спорядила рятувальну експедицію. Шхуна «Peor es Nada» під командуванням Чарльза Хаббарда відпливла з Монтерея до Сан-Ніколаса наприкінці листопада 1835. Прибувши на острів, люди Хаббарда зібрали індіанців на березі й перевезли їх на борт. Хуани-Марії, однак, серед них не було, шхуна була змушена поспішно відплисти від острова через сильну бурю, залишивши жінку на березі. Пізніше з'явилася більш романтична версія, згідно з якої Хуана-Марія кинулася за борт і допливла до острова, коли дізналася, що там забули її дитину[3].

Хаббард висадив остров'ян у бухті Сан-Педро, після чого багато з них поселились в місії Сан-Габріель. Серед них був високий рівень смертності, оскільки індіанці не мали імунітету до захворювань зі Старого Світу. Чорний Яструб, останній чоловік племені ніколеньо, за наявними даними, осліп незабаром після цього й потонув, впавши з крутого берега. Хаббард був не в змозі одразу ж повернутися за Хуаною-Марією, оскільки йому довелося вирушити у вантажний рейс, а приблизно через місяць «Peor es Nada» зазнала аварії біля входу в затоку Сан-Франциско. Відсутність інших доступних суден у середині 1830-х років призвела до затримки подальших спроб порятунку.

Виявив її вже 18 років потому мисливець на хутрових звірів з Санта-Барбари Джордж Нідевер[en]. До цього він вже двічі робив спроби знайти її, лише втретє, восени 1853, один з людей Нідевера виявив людські сліди на пляжі та шматки тюленячого жиру, залишені сушитися[4]. Незабаром знайшли й саму жінку, яка жила в грубій хатині, частково побудованій з китових кісток[5]. Одягом в неї була спідниця із зелених бакланових пір'їн. Імовірно, вона також жила в печері неподалік[6].

Меморіальна дошка на згадку про Хуану-Марію

Згодом Хуану-Марію доставили ​​в місію Санта-Барбари, проте її мову ніхто не розумів, оскільки всі її одноплемінники вже померли. Їй було дозволено жити у Нідевера, який описував її як «жінку середнього зросту, але достатньо товсту. Їй було приблизно 50 років, але вона як і раніше залишалася міцною та енергійною. У неї було приємне обличчя, коли вона посміхалася. Зуби збереглися всі, але були зношені до ясен»[7]. Загалом на материку Хуана-Марія прожила сім тижнів, поки не померла або від надмірного захоплення незвичною їжею, або від шигельозу, який тоді називали дизентерією[7]. Перед смертю отець Санчес хрестив її й дав іспанське ім'я Хуана-Марія[8]. Її поховали в безіменній могилі на сімейній ділянці Нідеверів на кладовищі місії Санта-Барбари. 1928 року організація Дочок американської революції[en] розмістила там меморіальну дошку на її честь.

Спадщина[ред. | ред. код]

Дитяча книга «Острів блакитних дельфінів» Скотта О'Делла багато в чому ґрунтується на біографії Хуани-Марії. Головна героїня роману, Карана, переживає багато випробувань, з якими повинна була зіткнутися Хуана-Марія, залишившись на самоті на Сан-Ніколасі. 1964 року вийшла екранізація книги, в якій Карану зіграла американська актриса Селія Кей[en].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. J. Gliozzo, M. Graham, Y. Kobayashi. Island of the Blue Dolphins. SCORE History/Social Science (en). Schools of California Online Resources for Education. Архів оригіналу за 2015-03-06. Процитовано 2014-10-24. 
  2. S. L. Morris, G. J. Farris, S. J. Schwartz, I. V. L. Wender, B. Dralyuk (2013). Murder, massacre, and mayhem on the California Coast, 1814–1815: Newly translated Russian American Company documents reveal company concern over violent clashes. Journal of California and Great Basin Anthropology 34 (1). 
  3. Joe Robinson (15.06.2004). Marooned (en). Los Angeles Times. Процитовано 2014-10-18. 
  4. Steven J. Schwartz (2005). Some observations on the material culture of the Nicoleño (en). Proceedings of the Sixth California Island Symposium (Arcata, CA: Institute for Wildlife Studies). Процитовано 2014-10-18. 
  5. Ron Morgan (1979). An account of the discovery of a whale-bone house on San Nicolas Island (en). Journal of California and Great Basin Anthropology. Процитовано 2014-10-18. 
  6. Олександр Федоров (07.11.2012). Вчені знайшли печеру з книги «Острів блакитних дельфінів». KM.RU. Процитовано 2014-10-18.  (рос.)
  7. а б Nidever, G.; Ellison, W. H., eds. (1984). The life and adventures of George Nidever, 1802—1883. Santa Barbara, CA: Mcnally & Loftin. ISBN 0-87461-058-3.
  8. Emma C. Hardacre (09.1880). Eighteen years alone: A tale of the Pacific (en). Scribner's Monthly: an Illustrated Magazine for the People. с. 657–663. Процитовано 2014-10-18.