Хуан Ягуе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хуан Ягуе
Juan Yagüe y Blanco en 1939.jpg
Народився 19 листопада 1891(1891-11-19)
Сан-Леонардо-де-Ягуе
Помер 29 жовтня 1952(1952-10-29) (60 років)
Бургос, Кастилія-і-Леон, Іспанія[1]
Громадянство (підданство) Flag of Spain (1945 - 1977).svg Іспанія
Ім'я при народженні Juan Yagüe Blanco
Діяльність військовослужбовець і політик
Звання генерал
Нагороди

Хуан Ягуе Бланко (ісп. Juan Yagüe Blanco; 1892, Сан-Леонардо, Сорія, Кастилія і Леон29 жовтня 1952, Бургос) — іспанський воєначальник, генерал. Учасник громадянської війни в Іспанії 1936-1939.

Монумент генералу

Командир африканських військ[ред.ред. код]

Народився в сім'ї лікаря. Закінчив піхотне училище в Толедо разом з майбутнім генералісимусом Франсіско Франко, разом з яким потім служив в Африці, брав участь у Рифській війні, був кілька разів поранений і нагороджений. У 1932 році проведений в підполковники. У 1934 році разом з генералом Франко і Лопесом Очоа брав участь у придушенні повстання робітників в Астурії, проти яких були використані марокканські збройні формування «регулярес» (Fuerzas Regulares Indígenas) та Іноземний легіон. При цьому спочатку планувалося, що ними буде командувати інший офіцер (підполковник Лопес Браво), але той висловив сумнів у здатності солдатів стріляти по цивільному населенню, і Франко відразу ж замінив його на Ягуэ, який сумнівів не відчував і виконав наказ. Дотримувався правих поглядів і брав участь у діяльності Іспанської фаланги та був особистим другом керівника цієї організації Хосе Антоніо Прімо де Рівери.

Участь у громадянській війні[ред.ред. код]

У 1936 році підполковник Ягуе, який командував другим Іноземним легіоном, став одним з активних учасників змови проти лівого уряду Народного фронту, який малв намір відсторонити його від займаної посади. Однак він прибув на прийом до прем'єр-міністра і домігся свого залишення в Марокко. Після початку військового виступу націоналістів 17 липня 1936 року Ягуе керував взяттям під контроль Сеути (Марокко), а потім на чолі марокканських військ і легіонерів переправився через Гібралтарську протоку і висунувся до Севільї, підтримавши націоналістів, які вже зайняли це місто. У серпні 1936 року він керував наступом африканських військ, які протягом тижня пройшли близько 300 км від Севільї до Меріди. Англійський історик Г'ю Томас так описує особливості цього рейду:

Тут діяв Ягуе, фалангістський командир Іноземного легіону, і разом з ним майори Асенсио, Кастехон і Телья — всі троє ветерани марокканських воєн. Кожен з них командував «бандерою» легіону і «табором» «регулярес», з однією або двома батареями. У розпорядженні загонів було 100 швидких потужних вантажівок... Біля міста вантажівки зупинялися. Приблизно півгодини тривали бомбардування і артилерійський обстріл. Потім на приступ йшли легіонери і марокканці. У разі опору у справу вступали штурмові загони. Якщо вдавалося знаходити тіла жертв революційного терору, то починалася полювання за рештою лідерами лівих партій, яких розстрілювали на місці. Разом з цими каральними заходами всюди заново відкривалися церкви, служилися меси і хрестили дітей, які народилися в цьому місяці.

(За іншими даними, Асенсио до того часу вже був підполковником).

Взяття Бадахоса[ред.ред. код]

14-15 серпня війська Ягуе взяли штурмом місто Бадахос, в якому, за повідомленнями преси того часу, було розстріляно кілька тисяч полонених республіканців. Багато полонених були вбиті на арені для бою биків — вбивали всіх, у кого на плечі знаходили сліди, що залишаються прикладом при віддачі. Журналіст Джей Аллен з «Чикаго Триб'юн» писав, що тільки на арені загинуло дві тисячі чоловік, проте, на думку історика Г'ю Томаса, ця цифра, швидше, ближче до двохсот, ніж до двох тисяч» (при цьому багато республіканці загинули в інших місцях). Сам Ягуе у розмові з американським журналістом Джоном Вайтекером визнав факт розстрілу чотирьох тисяч осіб:

Звичайно, ми розстріляли їх. А чого ви чекали? Подумали, що я потягну за собою чотири тисячі червоних, коли моя колона і без того бореться з часом? Уявляли, що залишу їх на волі у себе в тилу і дозволю їм знову зробити Бадахос червоним?

Історик Пол Престон вважає, що свою роль в трагічних подіях зіграли традиції, що існували в марокканській армії, а також злість африканських військ, які вперше зіткнулися з серйозним опором і понесли великі втрати. Взяття Бадахоса стало військовим успіхом націоналістів, але масові розстріли полонених нанесли сильний удар їх іміджу.

Продовження війни[ред.ред. код]

За військові успіхи — наступ «африканців» дозволило з'єднатися силам націоналістів на півдні і півночі країни — Ягуе був проведений в полковники і продовжив керувати настанням африканських військ, цього разу на Мадрид. Війська під його командуванням взяли ряд міст — Трухільйо, Навальмораль-де-ла-Мата, Талавера-де-ла-Рейна — а у вересні 1936 рокувели успішні бої в долині річки Тахо. Проте в тому ж місяці Ягуе тимчасово покинув свій пост: за офіційною версією, через хворобу (цю ж версію вважає найбільш імовірною і історик Пол Престон), за неофіційною — через серйозні розбіжності з Франко, який наказав тимчасово відкласти наступ на Мадрид, направивши війська в Толедо, де республіканці облягали Алькасар, що оборонявся загоном націоналістів на чолі з полковником Хосе Москардо Ітуарте. Ягуе ж був прихильником «бліцкригу», що передбачав швидкий прорив до Мадриду.

Пізніше Ягуе повернувся на фронт і за відмінності був проведений в бригадні генерали. У липні 1937 року він був призначений командувачем першим  корпусом Марокканської армії. У 1937 році він підтримав Франко в його конфлікті з частиною лідерів Іспанської фаланги — така позиція Ягуе сприяла провалу фалангистского бунту, за яким послідував арешт його учасників. У 1938 році Ягуе брав участь в успішному наступі в Арагоні, його війська зайняли міста Бельчіте і Леріду, після чого він запропонував продовжити наступати на Барселону. Проте обережний Франко і в цьому випадку відмовив прихильникові «бліцкригу». Як воєначальник, Ягуе відрізнявся холоднокровністю і гнучкістю, здатністю скорегувати затверджений план операції в разі зміни обстановки. Він вважався єдиним іспанським воєначальником, який користувався повагою німецького Легіону «Кондор», що брав участь у бойових діях на стороні націоналістів.

Промова в Бургосі[ред.ред. код]

19 квітня 1938 року Ягуе виголосив у Бургосі промову, в якій запропонував амністувати частину політичних в'язнів — як пересічних республіканців, так і учасників фалангістського виступу проти Франко. Ягуе заявив:

Помилково стверджують, що червоні — боягузи. Ні, вони стійко б'ються, наполегливо відстоюють кожну п'ядь землі, мужньо вмирають. Адже вони народилися на священній землі, яка загартовує серця. Вони — іспанці, отже, вони відважні... Тисячі і тисячі людей страждають у в'язницях. У чому їх вина? Вони перебували в робочих спілках та сплачували членські внески. Але ніхто не переслідує банкірів, які давали оголошення в соціалістичні газети. Необхідно якомога швидше звільнити невинних. Якщо я вступаюсь за людей, обвинувачених у марксизмі, за моїх вчорашніх ворогів, то тим більше я повинен заступитися за основоположників нашого руху, за блакитні сорочки, за фалангістів, кинутих до в'язниці. Вони були на вулицях, коли ми вели перші бої. Тепер вони за гратами. Їх потрібно негайно випустити. Їх чекають у тисячах будинків. У цих будинках не тільки горе і злидні, в ці будинки вже закрався сумнів.

Наступного дня після цього виступу Ягуе був заарештований, публікація його промови була заборонена. Однак через кілька днів генерал був звільнений і незабаром знову прийняв командування корпусом. Франко не прийняв пропозицію про амністію, але не зважився тримати у в'язниці популярного серед фалангістів і військових генерала (за словами Г'ю Томаса, «гарячий і палкий, Ягуе користувався великою популярністю у військах, нічим не нагадуючи тих холодних, стриманих німецьких генералів, якими Франко захоплювався»). Після цього Ягуе до кінця війни вже не робив подібних заяв.

Битва на Ебро і кінець війни[ред.ред. код]

Повернувшись на фронт, Ягуе командував військами націоналістів під час битви на річці Ебро — наймасштабнішої битви громадянської війни. У ніч з 24 на 25 липня 1938 року республіканські сили зробили на цій ділянці фронту рішучий наступ із тим, щоб переломити несприятливий для них хід війни. Спочатку війська Ягуе були змушені відступити, а сам генерал трохи не загинув, перебуваючи на передовій. Проте вже до кінця липня йому вдалося стабілізувати ситуацію, повністю зупинивши наступ, а на початку серпня навіть зробив контратаки. У вересні-жовтні 1938 року Ягуе керував трьома наступами військ націоналістів в районі Ебро, що проходили за підтримки авіації (пілотів з Німеччини та Італії), що перевершувала за чисельністю республіканську у п'ять разів. Однак ці настання не привели до значних успіхів з-за свого «лобового» характеру. У листопаді 1938 року новий наступ військ Ягуэ завершилося успіхом — сили республіканців були відкинуті за річку Ебро, їх армія втратила більше половини свого складу.

У грудні 1938 року війська Ягуе завдали відволікаючий удар на Ебро, у січні наступного року форсували річку і 26 січня увійшли в Барселону, яка була здана республіканцями без бою. У березні 1939 року Ягуе прийняв капітуляцію республіканської армії Естремадури, запропонувавши її командиру генералу Антоніо Ескобару врятувати своє життя і втік літаком за кордон, проте Ескобар відмовився і в 1940 році був розстріляний за вироком військового трибуналу.

Після війни[ред.ред. код]

У 1939 році Ягуе був проведений в дивізійні генерали і призначений на знову створений пост міністра авіації. За допомогою цього призначення Франко вирішував дві задачі — видаляв з сухопутних військ популярного в них генерала і перешкодив призначенню на міністерську посаду монархіста Альфредо Кінделана, який командував ВПС націоналістів протягом усієї громадянської війни. Тим самим каудільо послаблював позиції обох генералів, у чиїй лояльності він не був упевнений.

На посаді міністра авіації Ягуе проявив себе прихильником розширення співпраці з нацистською Німеччиною, використанням бойового досвіду німецької авіації. У той же час він відновлював в армії кваліфікованих офіцерів, що служили раніше в республіканських ВВС. 27 червня 1940 року Ягуе був звільнений з посади і відправлений у заслання в рідне місто. Офіційно це рішення Франко було пов'язано із зустріччю Ягуе з англійським послом в Іспанії, під час якої генерал недипломатично заявив про те, що  Великобританії була нанесена заслужена атака німецькими військами. Реальною причиною опали були критика Ягуе на адресу каудільо, а також дані про те, що генерал готував змову проти Франко.

12 листопада 1942 року Ягуе був повернутий на дійсну службу і призначений командувачем військами в Мелільї (Марокко). У 1943 році він був проведений в генерал-лейтенанти і призначений командувачем шостим військовим округом зі штабом у Бургосі — на цьому посту він перебував до своєї смерті. Це високе призначення було пов'язане з прагненням Франко встановити баланс між германофілами-фалангістами і англофілами-монархістами у військово-політичному керівництві країни. В жовтні 1944 року Ягуе зіграв важливу роль у відбитті спроби іспанських республіканців, які брали участь у французькому Опорі, прорватися на територію країни.

Генерал Ягуе помер у 1952 році. В наступному році Франко посмертно присвоїв йому титул маркіза Сан-Леонардо Ягуе; цю ж назву отримало рідне місто генерала.

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Престон П. Франко. — М.: Центрполиграф, 1999. — 701 с. ISBN 5-227-00414-5.
  • Томас Х. Гражданская война в Испании. 1931—1939 гг. — М.: Центрполиграф, 2003. — 573 с. ISBN 5-9524-0341-7.
  • Данилов С. Ю. Гражданская война в Испании (1936—1939). — М.: Вече, 2004. — 352 с. ISBN 5-9533-0225-8.