Художник (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Худо́жник» — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана 25 січня — 4 жовтня 1856 р. у Новопетровському укріпленні. У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі талановитого кріпака, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музыкант».

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Художник, 25 янв. и 4 октяб. 1856, 10 л. — /4 л.»[1]. У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в ІЛ.

На відміну від інших повістей Шевченка, «Художник» відрізняється своєю автобіографічністю, тому є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в період перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв.

« Перед нами — не тільки велика кількість даних для зовнішньої біографії, але й ряд інших даних, що доповнюють наше уявлення про художні смаки і естетичні погляди Т. Г. Шевченка, про його наукові інтереси, про його соціальні інтереси, про його інтимне життя[2].  »

Історія видань[ред.ред. код]

Вперше надруковано за цим автографом з редакторським підзаголовком «(Автобиографическая повесть)» у журналі «Киевская старина»[3]. Публікація містила багато відхилень від автографа. Окремі відхилення виникли внаслідок неправильного прочитання оригіналу або заміни маловідомих спеціальних термінів іншими словами.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С. портретом поэта // Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 260 — 396.

Пізніші видання:

  • Художник. Автобиографическая повесть. Предисловие Г. Д. Владимирского, Л., Гослитиздат, 1939. 172 стор.
  • Повести. Кн. 1—3. К-, вид-во «Рад. письменник», 1949. Кн. І. Близнецы. Художник. 231 стор.
  • Художник. Повесть. К-, Гослитиздат Украины, 1953. 115 стор.
  • Ввійшов до 4-ого тому (2006) 6-томника праць Шевченка.

Композиція[ред.ред. код]

За жанровими особливостями, принципами зображення, характером типізації повість має складну структуру. Мемуарні елементи органічно співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису.

Перша частина — виразно автобіографічна й мемуарна; розповідь ведеться від особи художника, в образі якого можна впізнати риси й учинки реального Івана Максимовича Сошенка. Образ героя — спершу обдарованого кріпака-малярчука, згодом — молодого художника, захопленого мистецтвом і життям мистецької богеми, — суто автобіографічний (з деякими елементами художнього домислу) у першій частині.

У другій — риси автобіографізму властиві психологічній «біографії» героя, тоді як історія фатального одруження й трагічна розв'язка домислені на основі реальних фактів з життя декого з колег-художників; відбилася тут і романтична ідея всеохопного служіння божественному мистецтву. Спогади Шевченка подаються у формі листів героя про навчання в Академії мистецтв, про мистецьке життя у тогочасному Петербурзі.

Діячі культури, згадані у повісті[ред.ред. код]

Повість цікава яскравими характеристиками видатних діячів культури того часу — благодійників Шевченка: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського, М. Ю. Вієльгорського; а також його сучасників та друзів — В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, А. М. Мокрицького, К. І. Йоахіма, Е. І. Губера та ін. Колоритні й образи персонажів, прототипами яких були реальні особи: Паші (Марія Яківна Європеус), мадам Юргенс (Кароліна Карлівна Юргенс) та ін.

У цьому відношенні характер повісті близький до твору Д. В. Григоровича «Неудавшаяся жизнь» (1850). Автор її одночасно з Шевченком навчався в Академії мистецтв, і його персонажами були здебільшого ті ж, що і в Шевченка, визначні особистості тогочасної академії, її талановиті учні — П. С. Петровський, І. К. Айвазовський, Г. Борисов та багато інших.

У розповіді про останні роки життя героя Шевченко використав відомості про трагічні обставини особистої долі відомих художників, своїх сучасників — О. В. Тиранова та П. А. Федотова, які закінчили своє життя в лікарні для душевнохворих. Тут особливо відчувається розмежованість головного героя й оповідача, що допомагає Шевченкові ширше розкрити свої погляди на соціальні явища дійсності.

Переклади[ред.ред. код]

Повість вперше перекладена українською мовою Ієремією Айзенштоком і видана у 1928 році: Художник (Автобіографічна повість). Переклад з російськ. З переднім словом І. Айзенштока. [X.], ДВУ, 1928. 166 стор.

Повість також переклав Леонід Білецький. Опублікована у виданні: Повне видання творів Тараса Шевченка. Том шостий. Повісті. Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959 на сторінках 9-140[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Основа. — 1862. — № 3. — С. 143
  2. Білецький О. Російська проза Т. Шевченка // Зібр. праць: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. Українська література XIX — поч. XX ст. — С. 231)
  3. 1887. — № 1. — С. 1 — 35; № 2. — С. 193 — 236; № 3. — С. 386 — 411
  4. http://www.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Khudozhnyk.html

Література[ред.ред. код]