Хутір Савки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Етнографічний музей «Хутір Савки»
Xata nebo.jpg
50°37′54″ пн. ш. 30°26′39″ сх. д. / 50.63190000002777680° пн. ш. 30.44440000002778035° сх. д. / 50.63190000002777680; 30.44440000002778035Координати: 50°37′54″ пн. ш. 30°26′39″ сх. д. / 50.63190000002777680° пн. ш. 30.44440000002778035° сх. д. / 50.63190000002777680; 30.44440000002778035
Розташування: село Нові Петрівці, Київська область
Площа: 0,35 га
Заснований: 9 жовтня 2004
Вебсторінка: xutir-savky.com.ua
Країна Flag of Ukraine.svg Україна

Хутір Савки — етнографічний музей музей просто неба, що розташований у селі Нові Петрівці поблизу урочища Межигір'я, неподалік Дзвінкової криниці за 6 кілометрів від межі Києва. Основна тема діяльності музею — сільське життя XVIII — XIX ст.

На території етнографічного музею «Хутір Савки» розташовані дві автентичні садиби з різних регіонів українського Полісся, а також вулики, клуня, циганська кузня, модель криниці з журавлем, чумацький віз та двокамерний льох.

В експозиції музею немає жодного «експонату» під склом, натомість будь-який предмет побуту можна спробувати у дії. Історично-культурні надбання музею складають глиняні вироби 19 століття (горщики, глечики, макітри, гладишки, миски), предмети побуту та щоденного вжитку 18-19 століть (вилошники, граблі, молоти, сокири, ціпи, серпи, терези, хлібні діжі та інше), ремісничі знаряддя праці (ткацький та столярний верстати, прядки, гончарне коло, кузня).

Архітектура та внутрішній устрій садиб музею[ред. | ред. код]

Садиба заможного селянина[ред. | ред. код]

Селянська садиба 1786р

Одна із садиб музею — селянська, збудована 1786 року. Садиба побудована в зруб із тесаних соснових колод методом «лапа в лапу». Основою житла є дубові підвалини, які лежать на кам'яному фундаменті. Відповідно до народних вірувань житло вхідними дверима зорієнтоване на Південь, покуттю — на Схід, а задня частина хати, відповідно, на Північ. Сіни виконують роль прихожої кімнати та господарського вузла.

Водночас тут розміщується ткацький верстат, прядка-ковородка та скриня з родинним крамом. Наступна кімната садиби називається коморою. Це традиційно господарська частина українського житла. У ній розташована майстерня столяра зі справжнім 90-річним столярним верстатом, та майстерня чоботаря з усіма необхідними інструментами. Під коморою розташований погріб, у якому сніг може зберігатися до червня. Всередині комора залишалася небіленою і використовувалась також для зберігання запасів їжі.

Світлиця за всіх часів вважалася центром родинного життя. Саме у світлиці розташовувались такі святі для кожного українця речі, як піч, стіл та Святий кут. З часів язичництва піч поважалася більше за все, так як містила у собі життєдайний вогонь. З приходом християнства центр домашнього світогляду було зміщено до покуті.

На пукуті стояли ікони, прикрашені найкращими рушниками та горіла лампадка. Також тут лежали церковні книги, свічки, стояв глечик з освяченою водою. На покуті зазвичай сидів господар, також на це почесне місце садили поважних гостей.

Дворянська садиба[ред. | ред. код]

Дворянська садиба 1786р

Друга садиба з'явилась на території етнографічного музею 10 жовтня 2009 року. Вона була перевезена із села Мелені Коростенського району Житомирської області. Особливість архітектурного типу житла полягає у тому, що при її будівництві використовувались значно ширші соснові колоди з невибраною живицею. Хата має традиційний трикамерний устрій з удвічі більшою, ніж зазвичай світлицею. Через те, що це дворянська садиба — загальна площа кожної з кімнат більша від кімнат селянської хати у 1,5 — 1,7 разів.

Принципи будівництва садиби свідчать про древніші архітектурні традиції. Через погану шляхову сполученість, віддаленість тодішньої Волинської губернії від столиці Російської Імперії та ускладнену прохідність поліського регіону у 17-19 століттях тут завжди спостерігалась найбільша консервація культурних надбань. Саме тому у сінях цієї садиби розташований бовдур, що в середині XIX століття вже майже не використовувався у житлах київського Полісся. Також особливістю архітектури є меншого розміру вікна та ширші і товщі дошки підлоги. Стріха обох садиб вкрита очеретом за дідівською технологією.

Історія музею[ред. | ред. код]

Етнографічний музей виник з однієї садиби, яку господарю пощастило придбати у 2003 році. Садиба селянина була у геть занедбаному стані, тому відновлювали її зусиллями усієї родини. Вже влітку 2004 почали з'являтися перші відвідувачі новоствореного етнографічного музею. Спочатку кожен з команди музею, окрім господаря, пана Савки, вважав це розвагою, відрадою для родини. Діяли скоріше з цікавості, а трималося усе на голому ентузіазмі. Візити до садиби ставали дедалі частішими, гості починали захоплено відвідувати музей, цікавитися культурою українського народу та відзначати у садибі значущі родинні свята та життєві події.

Навесні 2005 року було споруджено перші господарські прибудови — клуню та кузню та збільшено наповнення предметами побуту. А уже влітку 2005 господар з сином вирушили у першу етнографічну експедицію селами Переяславщини. З того часу була освоєна чимала частина Київського та Житомирського Полісся. Новий етап в історії музею почався із відкриттям Дворянської садиби 10 жовтня 2009.

Гостини[ред. | ред. код]

Фрагмент гостин. Зустріч з дідухами.

Гостини до етнографічного музею — це унікальний за своїм змістом екскурс сторінками історії українського народу. Відвідувачів музею зустрічає родина з хлібом та сіллю, зодягнута у національне вбрання, характерне для Київського Полісся. Поряд з господарями хутору стоять дідухи, як знак минулих поколінь і шанобливого ставлення до гостей музею.

Протягом екскурсії відвідувачі музею мелють борошно у кам'яних та дерев'яних жорнах, кують у кузні метал, перуть білизну у жлукті та труть конопляні мички. Староста хутору робить екскурс у походження древніх обрядових дійств та їх значення у сучасному світі. Після участі в господарському житті музею відвідувачам пропонуються щойно приготовані у печі страви:

До уваги відвідувачів напої:

  • узвар;
  • молоде натуральне вино сорту «Ізабелла»
  • домашня горілка на васильках, на калгані, на анісі та на зубрівці

Страви подаються у глиняному посуді з дерев'яними ложками. Гостини організовуються лише за попереднім замовленням.

Свята народного календаря[ред. | ред. код]

Дівчата з фольклорного гурту «Володар» закликають весну

Протягом року на території музею проходять автентичні календарно-обрядові дійства. Серед найбільш значущих та цікавих дійств слід виокремити:

Крім того, кожне календарне свято висвітлюється з притаманною йому обрядовістю. Влітку та теплої пори року проводяться гостини на кшталт літніх вечорниць. Вони кличуться вулицею.

Слідкувати за звістками та святами можливо на офіційному сайті музею.

Див. також[ред. | ред. код]

Офіційний сайт музею[ред. | ред. код]