Хібачі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Порцеляновий хібачі
Примітивний хібачі до того періоду Едо (Фукугава Музей Едо)
Традиційний вугілльний хібачі, зроблений близько 1880 ~ 1900.
Будинок періоду Едо (Музей Едо у Фукугаві)

Хібачі (яп. 火鉢?, літ. "вогняна чаша") — це традиційний японський нагрівальний пристрій. Вiн складається з круглої, циліндричної або у формі коробки з відкритим верхом з колесами, виготовленого з або вистеленого стійким матеріалом до тепла і призначений для зберігання спалювання вугілльний вугілля.

В Північна Америка, термін "хібачі" відноситься до невеликої кухонної плити, що нагрівається дерев'яним вугіллям (насправді називається шічірін японською мовою), або на гарячій плиті з заліза (Теппан), який використовується у ресторанах Теппан-які.

Історія[ред.ред. код]

Достеменно не відомо, коли хібачі вперше почали використовувати в Японії. Проте, письмові звіти свідчать про те, що вона була у використанні в Період Хейан (794–1185 AD). Через низьку доступність металу в Японії, ранні хібачі були зроблені з колиби кипарисового дерева з глиною. Проте, найближчим часом майстри стали робити більш декоративні варіанти з емального оздоблення, золотого листа, й інших художніх прикрас. Більш міцні матеріали, такі як метал і кераміка стала популярними впродовж довгого часу. Традиційні хібчі можуть бути дуже привабливими об'єктами самі по собі і сьогодні іноді продаються як антикваріат. Вони були спочатку використовувалися в основному класами самураїв і аристократів, але поступово поширилися серед усього населення в цілому. Їх остаточний дизайн розроблений протягом періоду Едо.

Протягом більшої частини своєї історії хібачі використовувався для опалення, але він був поставлений на безліч застосувань; наприклад, як запальничка й портативна піч для японських військ під час Другої світової війни.

Хібачі колись був звичайним явищем в Японії до Другої світової війни, і часто бачили в залах очікування на вокзалах, але це стало рідкістю і поступово замінено масляними радіаторами в даний час звичним явищем в Японії. (Теплова мережа відносно рідкість у японських будинках.) Хібачі залишаються у використанні в деяких традиційний установаках, таких як чайна церемонія, старі магазини, а також на відкритому повітрі в зимовий період фестивалів, таких як Сецубун.

Використання[ред.ред. код]

Як й й інших мангалах, вугілля часто лежить на шарі попелу. Для того, щоб впоратись з вугіллям, найчастіше використовуються пара металевих паличок для їжі, подібно західним коцюбам та шипцям, які японською називаються (яп. 火箸 hibashi?, вогняні палички для їжі).

На Заході[ред.ред. код]

Теппаньякі шеф-кухаря на сучасній газовому пательні для харчування в японській закусочній

Традиційний японський хібачі є нагрівальним пристроєм й зазвичай не використовується для приготування їжі. Проте, в англійській мові, "хібачі" часто ставиться до малих грилів, як правило, з алюмінію або чавуну, причому останній, як правило можливо більш високої якості. Завдяки своїм малим розмірам, грилі хібачі користуються популярністю як форма портативного барбекю. Вони нагадують традиційні японські, дерев'яно вугільне нагреваеме кухонне начиння під назвою шічірін. Було висловлено припущення, що ці грилі були представлені на західному ринку як "Хібачі", коли вони були ввезені в Північну Америку, тому що це слово було простіше, ніж шічірін

Як альтернатива, "стиль хібачі" часто використовується в Сполучених Штатах як термін для японської теппаньякі для приготування їжі, в якому газ нагрітої конфорки вбудованої в столи, навколо яких багато людей (часто з кількох сторін) можуть сидіти їсти одиночасно. Шеф-кухар виконує приготування їжі перед обідаючими, як правило, з театральним чуттям, таким як освітлення вулкана в формі купки сирої цибулi.

На окупованих Росією Японських територіях[ред.ред. код]

На території сучасної Росії традиційні для цих місць хібачі були популярні серед японських мешканців Сахаліну (первинна назва Карафуто) та Курил, а також серед корейців на Далекому Сході. Російські поселенці, втім, вважали подібний спосіб опалення примітивним: переносні печі японського зразка давали відносно мало тепла за мірками росіян, внаслідок чого температура оточуючих їх приміщень була досить низькою і росіяни, в тому числі за описами російських полонених часів російсько-японської війни, серйозно страждали від холоду[1]. Слід зазначити, що японці для здорового сну воліють спати в прохолодних приміщеннях і рідко опалюють спальні, в тому числі через міркування економії. Крім того, невеликий розмір хібачі дозволяє готувати їжу малими порціями, цілком достатніми для японців, але не для росіян за їхніми мірками.

Зараз хібачі, як і корінних жителів Курильських островів і Сахаліну, практично не залишилося на колишніх північних префектурах Японії.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  • Коїзумі, K. (1986). Традиційні Японські Меблі: Повне Керівництво. Токіо: Kodansha International. ISBN 978-0-87011-722-0
  • Като, A. С. & Като, В. (1996). Синя і Біла Японія. Гонконг: Turtle Publishing Co. ISBN 978-0-8048-2052-3