Хікікоморі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хікікоморі, Японія

Хікікоморі (яп. 引きこもり, «той, хто замкнувся») — соціофоб, молодий відлюдник, особа, що не бажає соціалізуватися, сторониться контактів з суспільством. Термін походить з японської мови. Широко використовують в Японії для позначення соціофобії та психічних розладів у молоді (переважно в молоді з заможних сімей віком до 30 років), пов'язаної з соціальною адаптацією. За неофіційними підрахунками в Японії в цей час налічується до 1 млн хікікоморі, а це 20 % від загальної кількості молоді. Хоча офіційна статистика міністерства охорони здоров'я Японії називає інше число — близько 50 тисяч осіб. Відома подія в місті Наґасакі, де дівчинка, що страждала на синдром хікікоморі, відома як Невада-тан, зарізала свою однокласницю канцелярським ножем[1].

Визначення[ред. | ред. код]

Міністерство охорони здоров'я Японії визначає хікікоморі як осіб, що відмовляються залишати батьківський дім, ізолюють себе від суспільства та сім'ї у окремій кімнаті протягом більш ніж шести місяців та не мають якої-небудь роботи чи заробітку. Попри те, що явище залежить від особистих особливостей, деякі хікікоморі перебувають в ізоляції кілька років поспіль, а в деяких випадках — десятки років.

Також використовується термін NEET[2], що розшифровується як «Not in Employment, Education or Training», але це не завжди вірно або завжди не вірно[3]. Ця абревіатура, як і термін «хікікоморі», зараз найчастіше вживається у східноазійських країнах — Японії, Кореї, Китаї.[4] У 2002 році в Японії налічувалося від 650 до 850 тис. осіб, що потрапляють під це визначення. Подібні люди існують і в США та ЄС (де їх називають «basement dwellers»), і в Європі — зокрема, саме поняття «NEET» виникло у Великій Британії[5].

Типові риси та природа явища[ред. | ред. код]

Багато людей відчувають стрес, взаємодіючи з навколишнім світом, проте тільки у хікікоморі це призводить до таких патологічних явищ як повна, тривала самоізоляція. В деяких випадках вони роками можуть не покидати своєї квартири або навіть своєї кімнати[6]. Зазвичай у них дуже вузьке коло друзів або взагалі їх немає.

Багато представників молоді, перебуваючи в оточенні інших людей, відчуває дискомфорт, відчуття страху, запаморочення, сором'язливість, аритмію та інші прояви соціофобії. Хікікоморі бояться соціуму та відштовхують його, або навпаки, їх з цього соціуму виштовхують самі люди. У денний час вони, як правило, сплять, прокидаються о другій половині дня, а вночі та ввечері дивляться телебачення, грають у комп'ютерні ігри, читають книжки чи спілкуються в інтернет-чатах. Це не означає, що хікікоморі нічим не займаються, є хікікоморі-поети, письменники, художники, веб-дизайнери та вікіпедисти. Як правило, таких людей утримують батьки, але трапляється, що хікікоморі живуть в окремих квартирах, за які знову ж таки платять батьки.

Зовсім нещодавно в Японії почали видавати книжки та посібники для родичів хікікоморі, а також різноманітні матеріали для самих хікікоморі, аби повернути їх у суспільство.

Незважаючи на те, що «хікікоморі» воліють не залишати приміщень, деякі з них при нагоді вибираються назовні[7]. Самоізоляція від суспільства зазвичай починається поступово. Люди, що стали «хікікоморі», втрачають друзів, можуть зовні здаватися нещасливими, стають емоційно беззахисними, сором'язливими і нетовариськими.

Масштаб явища[ред. | ред. код]

За даними звіту уряду Японії від 2010 року, в країні налічувалося 700.000 осіб, що ведуть спосіб життя хікікоморі, середній вік яких становив 31 рік[8]. Хоча існують й інші оцінки чисельності населення хікікоморі. У цій групі можна виокремити вікових (понад 40 років) самітників; їх зазвичай називають першим поколінням. На даний час вони мають стаж ізоляції більше 20 років та є певні труднощі в тому, як вони будуть інтегруватися в суспільство після того, як їхні батьки почнуть помирати, а самим хікікоморі буде по 60 років і стаж їхньої ізоляції сягне 40 років. Проблема отримала назву «Виклик 2030 року»[8]. Окрім цього, уряд Японії припускає, що ще 1,55 мільйона осіб перебувають на межі перетворення на хікікоморі[8]. Психолог Тамакі Саіто, який і вигадав сам термін[9], спочатку припускав, що кількість хікікоморі в Японії становить трохи більше мільйона, або близько 1 % населення країни. Однак, зважаючи на те, що хікікоморі-підлітки переховуються, а їхні батьки часто відмовляються говорити про цю проблему, встановити точне число хікікоморі надзвичайно важко[10].

Теорії походження[ред. | ред. код]

Розлад особистості[ред. | ред. код]

Самоізоляція, демонстрована хікікоморі, є частим симптомом у людей, які страждають від депресії, обсесивно-компульсивних розладів або розладами аутистичного спектра (сюди належать в тому числі синдром Аспергера та «класичний» аутизм). Це навело деяких дослідників на думку, що, можливо, хікікоморі потерпають від певних психічних розладів, які порушують їхню соціальну інтеграцію, однак клінічна картина є нечіткою через істотні культурні відмінності між заходом та сходом[11]. Сува і Хара (2007) у своєму дослідженні пишуть, що з 27 вивчених випадків в 17 спостерігалися психічні розлади і тільки 10 не мали явних відхилень[12].

На думку Michael Zielenziger'а, автора книги «Shutting out the Sun: як Японія створила своє власне втрачене покоління», описуваний синдром більше схожий на пост-травматичний стресовий розлад. Автор стверджує, що хікікоморі, опитані для книги, виявили настільки незалежне мислення і самовідчуття, що їм немає місця у консервативному японському суспільстві. Тому, неприйняті однолітками, вони вимушені ізолювати себе від образ та знущання. Синдром хікікоморі також очевидно тісно пов'язаний з уникливим або тривожним розладом особистості, також відомим як соціофобія.

Вплив культури та соціуму[ред. | ред. код]

Основні чинники, що збільшують проблему хікікоморі в Японії, такі:

  1. Потужна економіка країни дає можливість японським сім'ям з середнього класу і вище утримувати своїх дітей фактично нескінченно. Однак в сім'ях з достатком нижче середнього хікікоморі — явище рідкісне[13].
  2. Нездатність японських батьків розпізнати проблему і зупинити сповзання чада в ізоляцію; батьківська м'якість, або емоційна взаємозалежність сина і матері, відома в Японії як Амае[14].
  3. Десятиріччя відсутності явного економічного зростання і хиткий ринок праці змусили багатьох засумніватися в тому, що зусилля, витрачені на кар'єру, окупляться[15][16]. Багато молодих японців припускають, що система, що забезпечувала довічну зайнятість і кар'єрний ріст їхніх батьків і дідів, більш не працює[17] і відсутність чітких життєвих та кар'єрних орієнтирів робить деяких з них уразливими до самоізоляції та перетворення у хікікоморі.

Фінанси хікікоморі[ред. | ред. код]

Хікікоморі живуть в основному за рахунок батьків, або отримують допомогу з безробіття від уряду. Вони нечасто працюють, оскільки це зазвичай вимагає хоча б мінімальної соціалізації. Однак, іноді, хоча і надзвичайно рідко, деяким хікікоморі вдається досягти успіху, прикладом цього може служити випадок Такасі Котегави. Він почав торгувати на біржі JASDAQ Securities Exchange у 2000 році, з капіталом усього 14 000 доларів США, і за сім років зумів збільшити його більш ніж в 10 000 разів до 152 000 000. Його ім'я вперше стало відомо широкій громадськості в зв'язку зі скандалом 2005 року, коли через помилку одного із співробітників інвестиційного банку «Mizuho Securities» ряд трейдерів, і в тому числі Такасі Котегава, змогли заробити шалені гроші в одну мить — Котегава тоді отримав 20 000 000 за 10 хвилин[18].

У сучасній культурі[ред. | ред. код]

Аналізу явища присвячені твори багатьох сучасних японських діячів мистецтва. Головний герой книги Рю Муракамі «Паразити» — хікікоморі, поступово наближається до порогу божевілля[19]. У аніме-серіалі «Ласкаво просимо в NHK» зображені герої, які ведуть асоціальний спосіб життя, причому різним варіантам соціальної ізоляції присвячені по одній-дві серії[20]. В аніме-серіалі Rozen Maiden сюжет обертається навколо інфантильного головного героя, який кинув середню школу і став хікікоморі.

Дівчина хікікоморі є героєм корейського фільму "Непотріб на Місяці" (Castaway on the Moon).[21]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Тихоцкая И. С. Изменения в жизненном цикле японцев и место молодёжи в современном обществе // Выпуск XXXII. История и культура традиционной Японии 3 / Под ред. Смирнова И. С., отв. ред Мещеряков А. Н.. — Москва : Наталис, 2010. — С. 455-468. — 480 с. — (Orientalia et classica. Труды Института восточных культур и античности). — 300 екз. — ISBN 978-5-7281-1137-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ История одного преступления (рос.)
  2. ↑ Education Research Programme Research Findings No4/2004: Findings from the Scottish School Leavers Survey: 17 in 2003
  3. ↑ Рёко Исикава «Confusion of the Concepts of „Hikikomori“ and „NEETs“: Seen from the Perspective of People Who Regard Themselves as Hikikomori»
  4. ↑ JapanFocus. Архів оригіналу за 31 грудень 2009. Процитовано 14 вересень 2014. 
  5. ↑ SENET A-Z Jargon Buster. Архів оригіналу за 13 травень 2006. Процитовано 13 травень 2006. 
  6. ↑ Teo, Alan R. (2013). Social isolation associated with depression: A case report of hikikomori. Int J Soc Psychiatry 59 (4): 339–341. doi:10.1177/0020764012437128. 
  7. ↑ Hikikomori. Архів оригіналу за 8 лютий 2005. Процитовано 14 вересень 2014. 
  8. ↑ а б в Hoffman, Michael. Nonprofits in Japan help 'shut-ins' get out into the open. The Japan Times Online. The Japan Times. Процитовано 21 October 2011. 
  9. ↑ Maggie Jones (2006-01-15). Shutting Themselves In. The New York Times Magazine. Процитовано 2014-01-17. 
  10. ↑ Saitō, Tamaki (1998). Hikikomori kyūshutsu manyuaru [How to Rescue Your Child from "Hikikomori"]. Tokyo: PHP Kenkyūjo. 
  11. ↑ Kary, T., Total Eclipse of the Son: Why are millions of Japanese youths hiding from friends and family?, Psychology Today Magazine, Jan/Feb 2003
  12. ↑ Suwa, Mami; Koichi Hara (2007-03-01). ‘Hikikomori’among Young Adults in Japan : The importance of differential diagnosis between primary Hikikomori and Hikikomori with High-functioning Pervasive Developmental Disorders.. 医療福祉研究 (Medical and Welfare Research) 3: 94–101. ISSN 1349-7863. Архів оригіналу за 2013-09-29. Процитовано 2014-09-14. 
  13. ↑ Kudō, Sadatsugu and Saitō, Tamaki. September 2001. Argument! Hikikomori. Tokyo: Studio Pot. Shuppan.　工藤　定次(著),斎藤　環(著),「永冨奈津恵」。「激論!ひきこもり」東京：ポット出版、９月、２００１。ISBN 4939015378
  14. ↑ Kudō, Sadatsugu. October 2001. Hey Hikikomori! It's Time, Let's Go Out. Tokyo: Studio Pot. Ed.,Tokyo: Pot Shuppan.　工藤 定次 (著), スタジオポット(著)。「おーぃ、ひきこもり そろそろ外へ出てみようぜ—タメ塾の本」。出版社:ポット出版、１０月、２００１。「ISBN 4939015106」
  15. ↑ Okano, Kaori and Motonori Tsuchiya. 1999. «Education in Contemporary Japan: Inequality and Diversity.» Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press.
  16. ↑ «White Paper on Labour and Economy 2006: Diversification of Employment and Working Life.» 2006. Provisional Translation by Japan Institute for Labour Policy and Training (JILPT). Japanese Ministry of Health, Labour, and Welfare.
  17. ↑ Matthews, Gordon; White, Bruce (2004). Japan's Changing Generations: Are Young People Creating a New Society?. London: Routledge Courzon. ISBN 0-415-32227-8. 
  18. ↑ McNeill, David (21 December 2005). 'Fat finger' trade costs Tokyo shares boss his job. The Independent. 
  19. ↑ Ryu Murakami «Japan's Lost Generation» // TimeAsia
  20. ↑ А.Розанова «Попытка хорошего отношения к хикикомори»
  21. ↑ Castaway on the Moon. Процитовано 2019-04-08. 
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль


Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хікікоморі&oldid=29442474