Хімічна зброя Росії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хімічна зброя Росії
Час/дата припинення існування 27 вересня 2017
Спектр засобів доставки бойових отруйних речовин (БОР) охоплює різні види озброєння від ручних гранат до тактичних ракет. На світлині — ТРК «Луна-М», з якого передбачалося застосування ракет 9М21Г з хімічною бойовою частиною, заправленою V-газом[1].

Хімічна зброя — різновид зброї масового ураження, вражаючі фактори якого засновані на токсичному впливі бойових отруйних речовин. У Росії хімічна зброя надійшла до військ у роки Першої світової війни, роботи з її дослідження продовжилися і після Жовтневого перевороту. Протягом другої половини XX століття в СРСР було накопичено найбільший арсенал бойових отруйних речовин у світі, а в 1990-х роках почалося його планомірне знищення.

Російська Федерація — учасник Конвенції про заборону хімічної зброї з 1997 року. 27 вересня 2017 року Росія повідомила про повну ліквідацію своїх запасів хімічної зброї[2], і менш ніж за рік, в березні 2018 року російські військові застосували бойову отруйну речовину нервово-паралітичної дії «Новичок» для замаху на життя громадянина Великої Британії[3].

Прес-секретарка Білого дому Джен Псакі 9 березня 2022 року заявила, що Росія може застосувати хімічну зброю в Україні або створити операцію «фальшивий прапор», звинувативши в цьому Україну.

Російська імперія[ред. | ред. код]

Спроби початку робіт з промислового виробництва хімічної зброї належать до другої половини 1915 року . Поштовх до розвитку хімічної зброї у Російській імперії здійснила атака німців наприкінці січня 1915 року, під час якої було застосовано хімічну зброю. Ефект її застосування змінив вітер, який повернув хмару на німецьку сторону. Російські війська контратакували[4].

2 червня 1915 року Начальник Генштабу Російської імперії генерал Микола Янушкевич звернувся до військового міністра Володимира Сухомлинова про необхідність постачання армій Північно-Західного та Південно-Західного фронтів хімічною зброєю[5]. Цьому передувала масована хімічна атака німців, розпочата 31 травня у смузі оборони 9-ї імперської армії. Однак у Росії була відсутня необхідна виробнича та наукова база для виробництва отруйних речовин у необхідних масштабах. Лише у серпні 1915 року почалося будівництво нових хімічних заводів в Іваново-Вознесенську, Москві та Казані[6].

До весни 1916 року в Російській імперії було вироблено для потреб армії близько 150 тисяч хімічних снарядів, і навіть придбано у Великій Британії невелику партію рідкого хлору. За весь 1916 рік російські заводи виробили[6]:

Статутні документи щодо застосування хімічної зброї з'явилися також у 1916 році. Зокрема, у січні Головне артилерійське управління випустило «Вказівки для застосування 3-х дюймових хімічних снарядів у бою», а в березні Генштаб склав «Інструкцію щодо застосування отруйних речовин у хвильовому випуску». Вперше російські війська застосували хімічну зброю 21 березня 1916 року під час артпідготовки до настання 25-ї піхотної дивізії генерала Балуєва. Артобстріл був малоефективним через недостатню масованість, а газобалонна атака, намічена того ж дня, не відбулася через несприятливі погодні умови[6].

15 квітня 1916 року Генштабом затверджено найповнішу «Інструкцію для бойового застосування хімічних засобів». Перша хімічна (газобалона) атака відбулася вночі 19 липня на ділянці наступу 10-ї армії, що закінчилася нічим. Перший успішний газопуск був проведений вночі 6 вересня на ділянці наступу 2-ї піхотної дивізії біля Сморгоня. До кінця 1916 року склалася тенденція до перенесення центру тяжкості хімічної боротьби від газобалонних атак до стрільби артилерії хімічними снарядами[7]. До 1917 року від тактики газопусків вирішено було відмовитися на користь застосування артилерійських снарядів задушливого (хлорпікрін) та отруйного (фосген, синильна кислота) характеру. Застосовувалися снаряди калібру 76, 152 та 155 мм[6].

СРСР[ред. | ред. код]

Радянський Союз став першою державою, яка застосувала хімічну зброю проти власних громадян[8]. Під час придушення Тамбовського повстання влітку 1921 року Михайло Тухачевський видав наказ № 0116 від 12 червня 1921 року на застосування хімічної зброї — балонів та артснарядів з хлором проти селян. Місцева комуністична преса схвально висвітлювала це рішення та закликала «душити партизан газом»[9].

22 серпня 1925 року для об'єднання науково-дослідної роботи в галузі військово-хімічної оборони, наукового та технічного контролю за виробництвом предметів військово-хімічного постачання, забезпечення військ усіма видами військово-хімічного забезпечення було створено Військово-хімічне управління Червоної армії[10]. Головним інститутом хімічної промисловості у розробці хімічної зброї був Московський Державний Союзний НДІ органічної хімії та технології. Розробкою та випробуванням хімічної зброї займалися у Московському Науково-випробувальному хімічному інституті РСЧА.

Російська Федерація[ред. | ред. код]

Фасад[ред. | ред. код]

У 1990-х роках запаси хімічної зброї в Росії вважалися одними з найбільших у світі — 39 967[11] тонн (у США — 31 500 тонн). Основна частина хімічної зброї була представлена такими отруйними речовинами, як люїзит, іприт, суміш люїзиту — іприту (HL), зарин, зоман, VX (речовина 33).

Хімічна зброя Росії зберігалося і знищувалося в таких населених пунктах:

С. В. Кирієнко, сенатор Лугар та З. П. Пак

Основний внесок у здійснення програми хімічного роззброєння в РФ зробив генеральний директор Росбоєприпасів Зіновій Пак, якому вдалося вирішити низку найбільших проблем, що мають історичне значення для Російської держави. Під його керівництвом було розроблено нову програму хімічного роззброєння РФ, створено державну систему управління хімрозброєю, побудовано перші повномасштабні заводи зі знищення хімічної зброї. На пропозицію Зіновія Пака Президент РФ В. В. Путін передав до Росбоєприпасів усі арсенали із запасами хімічної зброї з Міністерства оборони РФ. Також у підпорядкування Зіновію Паку було передано великі військові формування для безпечного зберігання та знищення хімічної зброї (близько 10000 осіб).

Особлива заслуга Зіновія Пака полягає в тому, що йому єдиному з усіх керівників Державної програми хімічного роззброєння вдалося переконати країни, які є учасниками Конвенції з заборони хімічної зброї, у здатності Російської Федерації виконати свої зобов'язання щодо Конвенції з заборони хімічної зброї, результатом чого було виділення донор. Росії, яка становила сотні мільйонів доларів США та дозволила здійснити запуск хімічного роззброєння в РФ.

У ході виконання міжнародної Конвенції із заборони хімічної зброї станом на 2009 рік було ліквідовано 18 000 тонн[17].

Станом на 1 вересня 2010 року в Росії знищено 19 336 тонн або 48,4 % наявних запасів[18].

Станом на 25 листопада 2012 року знищено 70 % оголошених Росією запасів хімічної зброї[19].

16 червня 2013 року завершився термін дії програми Нанна-Лугара (Програма спільного зменшення загрози), в рамках яких США фінансувало частину робіт зі знищення хімічної зброї[20][21].

Станом на серпень 2013 року знищено 76 %[22] . До квітня 2014 року знищено 78 % запасів хімізброї[23], до кінця 2014 року — 84,5 %[24], до 13 липня 2015 року — 90 %[25], до 26 червня 2017 року — 98,9 %[26].

27 вересня 2017 року РФ офіційно повністю знищила всю свою хімічну зброю.[2]

За фасадом[ред. | ред. код]

Попри офіційний курс на знищення хімічної зброї росія зберегла таємні програми по її дослідженню, виробництву, та застосуванню. Як зазначив міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон 18 березня 2018 року Велика Британія має дані розвідки, згідно з якими

…протягом попередніх 10 років Росія не лише досліджувала можливість використання отруйних речовин нервово-паралітичної дії для вбивств, а й виробляла та накопичувала «Новичок»[27].

Зокрема, в СРСР а згодом в росії існувала таємна програма «Фолиант», існують підстави вважати, що із використанням похідної від цієї програми (речовини А-232) 4 серпня 1995 року в Москві був убитий російський підприємець Іван Ківеліді[ru]. Унаслідок отруєння загинула його секретарка та паталогоанатом, що проводив розтин тіла. Слідчим вдалося простежити джерело походження отрути: ним виявилася лабораторія в закритому місті Шихани. Співробітник лабораторії, який і синтезував отруту, був засуджений за перевищення повноважень — отримав один рік ув'язнення умовно[28].

28 квітня 2015 року був отруєний болгарський бізнесмен, виробник зброї Емільян Гебрев. Розкрити справу по гарячих слідах не вдалось і згодом її було закрито. Однак в 2019 році розслідування було повторно відкрито та оголошено підозри трьом офіцерам ГРУ: Денису Сергеєву, Сергію Лютенку та Єгору Гордієнку. Їх було оголошено в розшук Інтерпол[29]. Слідчим не вдалось достеменно встановити отруту[30]. Хоча є всі підстави вважати, що це була речовина з сімейства «Новичок». В лютому 2019 року Британський уряд погодився допомогти Болгарським слідчим здійснити повторні аналізи з метою вивчення їх на наявність «Новичка»[31].

В березні 2018 року у Великій Британії було здійснено замах на життя громадянина Великої Британії із застосуванням отруйної речовини «Новичок»[32].

В лютому 2019 року «Новичок» було офіційно внесено до списку заборонених отруйних речовин (список № 1 до Конвенції про хімічну зброю). «Новичок» став першою речовиною доданою до списку № 1 з 1997 року, коли Конвенцію було прийнято[33].

В серпні 2020 року тією ж отруйною речовиною був отруєний російський опозиціонер Олексій Навальний[34].

За інформацією прес-секретарки Білого дому Джен Псакі, озвученої 9 березня 2022 року, існує «тривалий і добре задокументований досвід використання хімічної зброї» Росії, а також її модель «звинувачення Заходу в тих самих порушеннях, які здійснює сама Росія». Ще до російського вторгнення в Україну наприкінці лютого 2022 року про можливість атак із використанням хімічної зброї попереджував держсекретар США Ентоні Блінкен[35].

9 березня 2022 року Міністерство оборони Росії заявило про провокацію з використанням отруйних речовин, що нібито готується українською стороною «для звинувачення Росії у застосуванні хімічної зброї». За словами представника міноборони Росії Ігоря Конашенкова, вночі 9 березня до Золочова, на північний захід від Харкова, нібито, було завезено близько 80 тонн аміаку, при цьому місцевих жителів навчали, як правильно діяти при хімічній атаці. Конашенков заявляє, що це може свідчити про підготовку провокації[36].

Росія може застосувати хімічну зброю в Україні або створити операцію «фальшивий прапор», звинувативши в цьому Україну, — повідомила 9 березня 2022 року прес-секретарка Білого дому Джен Псакі. Вона вважає неправдивими заяви РФ про те, що США ніби то розробляють хімічну зброю в Україні[35].

У свою чергу The Guardian, посилаючись на свої джерела в британському уряді, зазначила, що офіційний Лондон побоюється, що Росія може сфабрикувати привід для застосування хімічної зброї у війні з Україною, оскільки план окупувати країну та захопити Київ за кілька днів повністю провалився[37].

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Хімічні атаки під час російсько-української війни

Застосування хімічних засобів боротьби зі заворушеннями (зокрема, речовин подразнювальної дії) «як засіб ведення війни» заборонено Конвенцією про хімічну зброю (стаття 1, пункт 5) та Женевським протоколом 1925 року[38].

Відомі випадки застосування гранат К-51 з речовиною сльозогінної дії російськими терористами під час боїв за термінали Донецького аеропорту в 2015 році[39]. Тоді було неодноразово помічено застосування російськими бойовиками сльозогінного отруйної речовини проти українських захисників[40][41].

Гранати К-51 були застосовані іще раз 24 вересня 2022 року[42][43][39].

22 грудня 2023 року 810-та окрема бригада морської піхоти Чорноморського флоту РФ підтвердила, що навмисно використовує хімічну зброю проти ЗСУ — оприлюднили публікацію та відео «скидання гранат К-51 з безпілотників» на українські позиції.[44]

14 грудня 2023 року виявлено застосування нового типу спеціальних газових гранат РГ-Во (виготовлених в 2023 році) з вмістом отруйної речовини подразнювальної дії хлорацетофенон (речовина CN)[45][46](за іншими даними граната споряджена речовиною CS)[47].

Наприкінці грудня 2023 року сили оборони України зафіксували 465 фактів застосування російською федерацією боєприпасів, які споряджені отруйними хімічними речовинами. За грудень 2023 року (до 27 грудня) було зафіксовано 81 такий випадок. При тому, лише за 19 грудня 2023 року було зафіксовано 8 атак із застосуванням отруйних речовин[45].

На середину січня 2024 року сили оборони України зафіксували за час повномасштабного вторгнення 626 фактів застосування РФ боєприпасів, які споряджені отруйними хімічними речовинами, і повідомили, що динаміка застосування зростає[48].

  • Знайдена в серпні 2022 року під Сулигівкою (Харківська область) ручна аерозольна граната РГР «Рулет-ВВ»
    Знайдена в серпні 2022 року під Сулигівкою (Харківська область) ручна аерозольна граната РГР «Рулет-ВВ»
  • Виявлена 14 грудня 2023 року нова російська аерозольна граната РГ-Во
    Виявлена 14 грудня 2023 року нова російська аерозольна граната РГ-Во

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Советский химический арсенал. Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 10 березня 2022.
  2. ↑ а б Историческое событие: Россия досрочно уничтожила все химическое оружие. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  3. ↑ Rakuszitzky, Moritz (14 лютого 2019). Third Suspect in Skripal Poisoning Identified as Denis Sergeev, High-Ranking GRU Officer. Bellingcat.
  4. ↑ Уткин А. И. Первая мировая война. Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 10 березня 2022.
  5. ↑ Юрий Бахурин, Евгений Белаш. Великая война 1914—1918: сумма технологий // журнал «Эксперт», № 31-33 (910) от 28 июля — 17 августа 1914. стр. 61-65
  6. ↑ а б в г Химическая война в России. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  7. ↑ Кихтенко А. В. Боевые отравляющие вещества (краткий очерк истории). Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 10 березня 2022.
  8. ↑ Orlando Figes: Die Tragödie eines Volkes. Berlin 1998, ст. 811.
  9. ↑ Л.А. Федоров (2009). 1.4. Красной отравой — по врагам советской власти. Химическое вооружение — война с собственным народом (PDF). Т. I. Долгий путь к химической войне. М.: Лесная страна. ISBN 978-5-91505-013-5.
  10. ↑ Органы материально-технического обеспечения РККА. Архів оригіналу за 8 березня 2012. Процитовано 28 січня 2011.
  11. ↑ Архивированная копия. Архів оригіналу за 30 вересня 2011. Процитовано 15 лютого 2012.
  12. ↑ Последний российский завод по уничтожению химоружия открыли в Удмуртии. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  13. ↑ Власти: работы по уничтожению химоружия завершились под Курганом [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.] // РИА Новости, 20.11.2015
  14. ↑ Бабич: РФ в этом году практически завершила уничтожение химоружия [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.] // РИА Новости, 30.10.2015
  15. ↑ Последний химический боеприпас уничтожен в «Леонидовке» [Архівовано 23 червня 2021 у Wayback Machine.] // Интерфакс, 17.08.2015
  16. ↑ В России завершено уничтожение крупнейшего арсенала химического оружия [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.] // Lenta.ru, 08.10.2015
  17. ↑ США обогнали Россию в уничтожении химоружия. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  18. ↑ СООБЩЕНИЕ ДЛЯ СМИ 1168-02-09-2010 [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.] // МИД РФ, 2 сентября 2010 года
  19. ↑ Россия уничтожила 70 процентов запасов химоружия. Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 10 березня 2022.
  20. ↑ Программа Нанна-Лугара между Москвой и Вашингтоном устарела [Архівовано 2 січня 2014 у Wayback Machine.] // Голос России, 17 июня 2013
  21. ↑ К программе Нанна—Лугара выпустили обновление. Россия и США будут бороться с ядерной угрозой на принципах равноправия [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.] // Газета «Коммерсантъ», № 106 (5137), 21.06.2013
  22. ↑ В РФ уничтожено 76 % запасов химического оружия. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  23. ↑ ОЗХО: Россия на сегодня уничтожила 78 % своего арсенала химоружия. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  24. ↑ Четыре из 5 объектов по уничтожению химоружия в РФ возобновили работу — РИА Новости. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  25. ↑ Владимир Гундаров. Россия уничтожила 90% химического оружия. — Независимое военное обозрение, 2015. — 17 липня. Архівовано з джерела 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  26. ↑ Россия уничтожила 98,9 % запасов химического оружия. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  27. ↑ Chemical Weapons Experts In Britain To Collect Toxin Samples. RFE/RL. 19 березня 2018.
  28. ↑ И яд следовал за ним. Тереза Мэй назвала вещество, которым отравили Сергея Скрипаля, и где оно делалось. Коммерсантъ.
  29. ↑ Bellingcat Investigation Team (4 вересня 2020). Post-Mortem of a Triple Poisoning: New Details Emerge in GRU’s Failed Murder Attempts in Bulgaria. Bellingcat.
  30. ↑ Dan Kaszeta (19 лютого 2019). Pesticides as Poisons: Analysis of the Gebrev Case. Bellingcat.
  31. ↑ Shaun Walker (11 лютого 2019). UK and Bulgaria investigate 2015 poisoning of Bulgarian arms dealer. The Guardian.
  32. ↑ Hannah Thomas-Peter (14 березня 2018). Spy poisoning: Novichok inventor says hundreds could be at risk for years. Sky News.
  33. ↑ Chemical weapons agency agrees to ban Novichok nerve agents. Reuters News. 14 січня 2019.
  34. ↑ Russia's Navalny poisoned with Novichok - German government. BBC. 2 вересня 2020.
  35. ↑ а б Росія готується до застосування хімічної зброї – США. Європейська правда (укр.). 10 березня 2022. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  36. ↑ "Міноборони рф запустило фейк щодо «провокації націоналістів» з аміаком. Укрінформ (укр.). 9 березня 2022. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  37. ↑ Britain and US fear Russia could be setting stage to use chemical weapons. The Guardian (укр.). 9 березня 2022. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  38. ↑ McKenzie Sadeghi (6 червня 2020). Fact check: It's true tear gas is a chemical weapon banned in war. USA Today.
  39. ↑ а б Росія застосовує в Україні газові гранати К-51. Мілітарний. 24 вересня 2022.
  40. ↑ Бойовики застосували сльозогінний газ проти військових у Донецькому аеропорту – прес-центр АТО. 16 січня 2015.
  41. ↑ Поранені "кіборги" розповіли, як бойовики в аеропорту труїли їх небезпечним газом. ТСН. 20 січня 2015.
  42. ↑ Росіяни атакували позиції ЗСУ хімічною зброєю, — ОК «Південь». Фокус. 24 вересня 2022.
  43. ↑ Війська РФ скинули на позиції ЗСУ контейнери з отруйною речовиною — ОК «Південь». Радіо Свобода. 24 вересня 2022.
  44. ↑ Морські піхотинці РФ підтвердили, що навмисно використовують хімічну зброю проти ЗСУ, — ISW. Еспресо TV. 24 грудня 2023.
  45. ↑ а б 465 хімічних атак здійснила росія з початку широкомасштабного вторгнення. Армія INFORM. 27 грудня 2023.
  46. ↑ росія збільшує застосування хімічної зброї та використовує новий вид гранат. Армія INFORM. 25 січня 2024.
  47. ↑ Військові рф 626 разів застосовували хімічну зброю в Україні з початку вторгнення. Армія INFORM. 13 січня 2024.
  48. ↑ З початку повномасштабного вторгнення РФ здійснила 626 хімічних атак, серед них 51 відбулась у січні. Еспресо TV. 13 січня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хімічна_зброя_Росії&oldid=42273413