Хіос
| Хіос | ||||
|---|---|---|---|---|
| грец. Χίος | ||||
 Фотознімок з космосу | ||||
Карта  | ||||
| Острів Хіос на мапі Греції | ||||
| Географія | ||||
| 38°24′ пн. ш. 26°01′ сх. д. / 38.400° пн. ш. 26.017° сх. д.G O | ||||
| Місцерозташування | Егейське море | |||
| Акваторія | Егейське море  | |||
| Група островів | Східні Споради | |||
| Площа | 842,289 км² | |||
| Найвища точка | 1297 м | |||
| Країна | ||||
 Греція | ||||
| Адм. одиниця | община Хіосd | |||
| Населення | 51 936 (2001) | |||
| Вебсайт | www | |||
  Хіос Хіос (Греція) | ||||
 | ||||
 Хіос у Вікісховищі | ||||
Хі́ос (грец. Χίος, тур. Sakız Adası) — один з островів Егейського моря поблизу узбережжя Малої Азії, між островами Лесбос та Самос. Адміністративно відноситься до нома Хіос (Греція). Площа 842,289 км², населення 51 936 чоловік (2001). Головне місто і порт — Хіос. Острів обслуговує Національний аеропорт острів Хіос.
Острів славний своїм хіоським вином, винятково дорогим в античну добу, що й нині можна скуштувати. Воно вважається найстарішим червоним вином у світовій історії.
Згідно Павсанія що острів отримав свою назву від Хіоса, сина Посейдона від німфи острова, який народився серед снігопаду (давньогрецькою χιών chiōn «сніг»)[1]. Стефан Візантійський і Пліній Старший приписували назву німфі на ім'я Хіона[2][3].
Відомий в античності також як Офіусса («зміїний острів») та Пітіусса («сосновий острів»), у пізньому Середньовіччі — Скіо або Хіо (в італійців) та Сакиз (в Османській імперії).
На півночі Хіос майже суцільно вкритий високими, крутими крейдяними та вапняковими горами. Найвища з них — гора Святого Іллі (висота 1 264 м), що називається також Горою. У південній частині нижчі гори, вкриті вічнозеленими чагарниками. Єдина значна рівнина — в середині східного берега, навколо міста Хіос — вкрита великим лісом апельсинових та лимонних дерев.
Клімат відрізняється значною посушливістю. Острів зрошується лише кількома струмками. Ґрунти вапнякові та сланцеві. На острові є родовище стибію (Меланіос).
Проте тут культивується виноград, оливкове та фігове дерево, бавовник і, особливо, мастично-фісташкове дерево, а також різні сорти південних фруктів. Розвинене рибальство.
Археологічні дослідження на Хіосі виявили докази проживання, що датуються щонайменше епохою неоліту. Основними місцями досліджень цього періоду були печерні житла в Агіон Галас на півночі та поселення з супутнім некрополем у сучасному Емпоріоні на крайньому півдні острова[4]. Вченим бракує інформації про цей період. Тому розмір і тривалість цих поселень не були чітко встановлені. Помітна однорідність у розмірах будинків в Емпоріоні змушує деяких вчених вважати, що в епоху неоліту на острові могло бути мало соціальних відмінностей. Вочевидь, всі мешканці отримували вигоду від землеробства та тваринництва[5]. Вчені також широко вважають, що острів не був заселений людьми протягом середньої бронзової доби (2300–1600), хоча дослідники нещодавно припустили, що відсутність доказів цього періоду може лише свідчити про відсутність розкопок на Хіосі та в північній частині Егейського моря[6].
Хіос — один із центрів Егейської культури. Принаймні до XI століття до н.е. островом правила монархія, а подальший перехід до аристократичного (або, можливо, тиранічного) правління відбувся приблизно протягом наступних чотирьох століть. Майбутні розкопки можуть розкрити більше інформації про цей період[7]. Присутність евбейців та кіпріотів IX століття до н.е. на острові засвідчена керамікою, тоді як присутність фінікійців відзначена в Ерітрі, традиційному конкуренті Хіоса на материку[8].
Найдавніші його мешканці — племена лелегів та карійців [9], які визнали владу мінойців[10]. На початку 1-го тисячоліття до н. е. були витіснені іонійцями.
З 8 століття до н. е. головне місто острова, однойменний Хіос, стає торгово-ремісничим полісом. Звідси вивозили найкращі в Греції вино, мастику, мармур, і фіги. На Хіосі виник перший в Греції ринок рабів. Хіос — також один зі стародавніх центрів літератури та мистецтва (вважається батьківщиною Гомера).
Хіос був однією з держав-членів Іонійського союзу. В результаті Хіос, наприкінці VII століття до н.е., був одним з перших міст, яке почало карбувати монети, зробивши сфінкса своїм символом. Він підтримував цю традицію майже 900 років[11].
У VI столітті до н.е. громадяни Хіосу прийняли законодавство, подібне до того, що було розроблено Солоном в Афінах[12], а пізніше розвинув демократичні елементи з загальними зборами та народними обранцями, які називалися дамархами[13].
У 546 році до н.е. Хіос був підкорений Імперією Ахеменідів[13]. Хіос приєднався до Іонійського повстання проти персів у 499 році до н.е. Морська міць Хіоса в цей період демонструється тим фактом, що хіосці мали найбільший флот (100 кораблів) з усіх іонійців у битві при Ладі в 494 році до н.е. Після поразки Хіос вимушен був підкоритися Персії[14]
Поразка песького флоту в битві при Мікалі в 479 році до н.е. призвела до означала Хіоса від ахеменідського панування. Коли афіняни створили Делоський союз, Хіос приєднався до неї як один з небагатьох членів, які не повинні були платити данину, але постачали кораблі союзу[15].
На межі V-IV ст. до н.е. населення острова зросло до понад 120 тис. осіб (у 2-3 рази більше, ніж населення у 2005 році), судячи з величезного некрополя в головному місті Хіос. Вважається, що більшість населення проживала в цьому районі[16].
У 412 році до н.е. під час Пелопоннеської війни, Хіос повстав проти Афін, у відповідь афіняни взяли його в облогу[17]. Облога тривала до 411 року до н.е., коли спартанці змогли зняти облогу[18].
У IV столітті до н.е. Хіос був членом Другої Афінської ліги, але повстав проти Афін під час Союзницької війни357–355 року до н. е., завдяки чому Хіос знову став незалежним, але при владі був проперські олігархи.
333 року до н.е. Хіос визнав владу Александра Македонського, що перед тим вдерся до малоазійських сатрапій Імперії Ахеменідів й переміг у битві при Граніку. Було засноло представників проперських родів[19]. У цей період острів також став найбільшим експортером грецького вина, яке відзначалося відносно високою якістю. Хіоські амфори з характерною емблемою сфінкса та гронами винограду були знайдені майже в кожній країні, з якою торгували стародавні греки. До цих країн належали давньогрецькі міста галлії, Єгипет та Боспорське царство[20]. Близько 325 року до н.е. на острові було проведено реформу всієї соціальної системи, згідно з якою колишні родові філи були перетворені на територіальні, а разом з цим були реорганізовані і дрібніші гентильні групи[21].
В подальшому був частиною Македонського царства. Після приєднання останнього до Риму, Хіос став незалежним. під час мітрідатових війн підтримував Римську республіку. За це понтійський цар Мітрідат VI захопив Хіос, виселив тамтешніх мешканців, заселивши понтійських колоністів. Після поразки Понту хіосці повернулися до себе.
Перебував із другої половині 1 століття н. е. під владою Рима. Хіос став частиною провінції Азія. Навесні 14 року до н.е. юдейський цар Ірод профінансував будівництво стої на Хіосі, яка зазнала руйнувань під час війни з Мітрідатом. Крім того, він врегулював непогашені податки, які жителі Хіоса заборгували римлянам[22].
Пліній зазначає про використання остров'янами строкатого мармуру в їхніх будівлях, їхню оцінку такого каменю вище фресок чи інших форм штучного оздоблення, та косметичні властивості місцевої землі. Мармур з Хіосу, який сьогодні називається marmor chium або «portasanta», став одним з найбажаніших і найдорожчих у римському світі та пізніше.
Після остаточного поділу Римської імперії в 395 році нашої ери, Хіос протягом семи століть був частиною Візантійської імперії[23]. Входив до Егейської феми.
У 1090–1097 роках був під владою турецького Чака-бея. Турки були витіснені з узбережжя Егейського моря візантійцями за допомогою Першого хрестового походу, і острів був повернутий під владу Візантії Костянтином Даласеном. У XI ст. тут існувала фема Хіос. Відносна стабільність була покладена кінець розграбуванням Константинополя під час Четвертого хрестового походу 1204 року. Хіос номінально став володінням Венеціанської республіки. Однак поразки Латинської імперії призвели до повернення острова під владу Візантії в 1225 році.
Згідно з Німфейським договором 1261 року владу на острові було передано Генуезькій республіці[24]. У цей час острів часто зазнавав нападів піратів, а до 1302–1303 років став мішенню турецьких флотів. Щоб запобігти турецькій експансії, за наказом візантійського імператора Андроніка II Палеолога, 1304 року Хіос було передано генуезцу Бенедетто I Заккарії, який заснував власну сеньйорію. 1329 року візантійці відвоювали острів.
У 1346 році в Генуї було створено маону для відвоювання та експлуатації Хіоса та сусіднього міста Фокеї в Малій Азії. Хоча остров'яни рішуче відхилили початкову пропозицію захисту, на острів вдерся генуезький флот під проводом Сімоне Віньозо, змусивши визнати владу. Хіос було передано родині Джустініані.
Генуезці, зацікавлені радше в прибутку, ніж у завоюваннях, контролювали торговельні пости та склади, зокрема торгівлю мастикою, галуном, сіллю та смолою. Інші види торгівлі, такі як зерно, вино, олія та тканини, а також більшість професій здійснювалися спільно з місцевими жителями. Після невдалого повстання 1347 року та значно переважаючи за чисельністю (менше 10% населення у 1395 році), латиняни зберегли незначний контроль над місцевим населенням, залишаючись переважно в місті та дозволяючи повну релігійну свободу. Таким чином, острів залишався під контролем генуезців протягом двох століть. Помітним генуезьким жителем цього періоду був Христофор Колумб, який жив на Хіосі в 1470-х роках перед своїми подорожами до Америки. У 1566 році, коли Генуя втратила Хіос на користь Османської імперії, на острові проживало 12 000 греків та 2 500 генуезців (або 17% від загальної кількості населення)[25].
У квітні 1566 року острів Хіос був захоплений Османською імперією[26]. Хіос перетворено на санджак Сакиз. Під час османського правління уряд та збір податків знову залишалися в руках греків, а османська залога була невеликою[27].
Основою відомого багатства острова був урожай мастики. Хіос зміг зробити значний внесок до імперської скарбниці, водночас зберігаючи лише незначний рівень оподаткування. Османський уряд вважав його однією з найцінніших володінь[28].
Коли спалахнула Грецька війна за незалежність, лідери острова неохоче приєднувалися до революціонерів, боячись втрати своєї безпеки та процвітання. Однак у березні 1822 року кілька сотень озброєних греків із сусіднього острова Самос висадилися на Хіосі. Вони проголосили революцію та розпочали напади на турків, після чого остров'яни вирішили приєднатися до боротьби. Османці висадили на острові великі сили та придушили повстання. Османська різанина на Хіосі вигнала, вбила або поневолила тисячі жителів острова.
Хіоський землетрус 1881 року, магнітуда якого оцінювалася в 6,5 бала за шкалою моментної величини, пошкодив значну частину будівель острова та призвів до великих втрат життя. У звітах того часу йшлося про 5 500–10 000 загиблих.
Про динамічний розвиток хіоського судноплавства свідчить те, що 1875 році було зареєстровано 104 судна з водотоннажністю понад 60 000 тонн, а в 1889 році було зареєстровано 440 вітрильних суден різних типів з 3050 моряками. Також підтверджується різноманітними послугами, пов'язаними з судноплавством, які існували на острові в цей час. Бум хіоського судноплавства відбувся з успішним переходом від вітрильних суден до пароплавства. З цією метою хіоських судновласників підтримувала сильна діаспорна купців та банкірів, а також зв'язки, які вони налагодили з фінансовими центрами того часу (Стамбул, Лондон), заснування в Лондоні судноплавних компаній, створення відповідних навчальних закладів на Хіосі[29].
Хіос приєднався до решти незалежної Греції після Першої Балканської війни (1912). Грецький флот висадився на Хіосі в листопаді 1912 року та взяв острів під контроль після серії зіткнень, що тривали понад місяць. Османська імперія визнала анексію Грецією Хіоса та інших островів Егейського моря, підписавши Лондонський договір (1913).
Острів (на той час Грецьке королівство було нейтральним) був окупований британцями під час Першої світової війни, 17 лютого 1916 року. На нього також вплинув обмін населенням після греко-турецької війни 1919–1922 років, коли грецькі біженці, що прибули, оселилися в Кастро (раніше турецький район) та в нових поселеннях, поспішно побудованих на південь від міста Хіос.
Під час Другої світової війни острів було зайнято німцями. Після їх евакуації 1945 року тут розгорнулися події громадянської війни. Це закінчилося, коли останню групу комуністичних бійців було вбито в садах Кампоса, а їхні тіла провезли через головне місто на вантажівці. У березні 1948 року острів використовувався як табір для інтернованих жінок-політичних ув'язнених (комуністок або родичок партизанів) та їхніх дітей, яких розміщували у військових казармах поблизу міста Хіос. До 1300 жінок та 50 дітей розміщувалися в тісних та принизливих умовах до березня 1949 року, коли табір було закрито, а мешканці переїхали до Трікері.
Хіос є одним із найбільших та найзаможніших островів Егейського моря. Населення острова, за даними перепису 2021 року, становило 50 361 особу, більшість з яких проживало в однойменній столиці — місті Хіос. Демографічна стійкість Хіосу базується на трьох китах: судноплавстві (батьківщина багатьох найбагатших кораблевласників), унікальному вирощуванні мастикових дерев в південних регіонах, що утримує сільське населення від урбанізації, та наявності факультетів Егейського університету, що залучає студентську молодь.[30][31]
- У південній частині острова Хіос, поблизу села Піргі, — святилище Аполлона Фанайоса, засноване в 9 ст. до н. е., з храмом другої половини 6 століття до н. е.;
- Середньовічна фортеця візантійського монастиря Неа-Моні — між 1042-56 рр.
- Середньовічна фортеця Хіос.
- Ісидор Хіотський
- Віктор Гюго написав поезію "Дитя", відненесену до подій Грецької революції (переклали: О. Новицький, В. Тимчук).
- ↑ Pausanias, Description of Greece: 7.4.8
- ↑ Stephanus of Byzantium, s.v. Chios
- ↑ Pliny the Elder, Naturalis Historia 5.38
- ↑ Boardman, John Excavations in Chios, 1952–1955: Greek Emporio (London : British School of Archaeology at Athens; Thames and Hudson, 1967), cf. also Hood, Sinclair Excavations in Chios, 1938–1955: prehistoric Emporio and Ayio Gala (London : British School of Archaeology at Athens: Thames and Hudson, 1981–) ISBN 0-500-96017-8
- ↑ Merouses, Nikos Chios. Physiko periballon & katoikese apo te neolithike epoche mechri to telos tes archaiothtas. (Chios. Natural Environment & Habitation from the Neolithic Age to the end of Antiquity) pg. 80. Papyros, 2002
- ↑ Merouses 2002 ch. 4
- ↑ Merouses 2002 ch. 5, sect. 1
- ↑ I.S. Lemos, The Protogeometric Aegean 2002:240, and Euboean ceramics in the Archeological Museum, noted by Robin Lane Fox, Travelling Heroes in the Epic Age of Homer, 2008:60 note 59
- ↑ Strabo 14.1.3
- ↑ Herodotus 1.171
- ↑ Agelarakis A., "Analyses of Cremated Human Skeletal Remains Dating to the Seventh Century BC, Chios, Greece". Horos: Ena Archaeognostiko Periodiko 4 (1986): 145–153
- ↑ Murray, Oswyn (1993). Early Greece (2nd ed.). London: Fontana. p. 188. ISBN 0006862497
- 1 2 Grant, Michael (1989). The Classical Greeks. Guild Publishing London. p.149
- ↑ Herodotus, The Histories IV.15
- ↑ Thucydides, Peloponnesian War 3.10.
- ↑ Merouses 2002 ch. 5, sect. 3
- ↑ Thucydides, The Peloponnesian War, 8.14-15
- ↑ Thucydides, The Peloponnesian War, 8.16
- ↑ Anthon, Charles A Manual of Greek Literature, p.251, 1853
- ↑ Hugh Johnson, Vintage: The Story of Wine pg 41. Simon and Schuster 1989
- ↑ Forrest W. G. Th e Tribal Organization of Chios // BSA. 1960. Vol. 55. P. 180–181
- ↑ Rogers, Guy MacLean (2021). For the Freedom of Zion: the Great Revolt of Jews against Romans, 66-74 CE. New Haven: Yale University Press. pp. 22, 536. ISBN 978-0-300-24813-5.
- ↑ Brownworth, Lars (2009) Lost to the West: The Forgotten Byzantine Empire That Rescued Western Civilization, Crown Publishers, ISBN 978-0-307-40795-5
- ↑ William Miller, "The Zaccaria of Phocaea and Chios. (1275–1329.)" The Journal of Hellenic Studies, Vol. 31, 1911 (1911), pp. 42–55
- ↑ Chios History Archived 2 October 2011 at the Wayback Machine
- ↑ Örenç, Ali Fuat (2009). "Sakız Adası". TDV Encyclopedia of Islam, Vol. 36 (Sakal – Sevm). Istanbul: Turkiye Diyanet Foundation, Centre for Islamic Studies. pp. 6–10
- ↑ William St. Clair, That Greece Might Still Be Free, The Philhellenes in the War of Independence, Oxford University Press, London, 1972, p.79. ISBN 0-19-215194-0.
- ↑ William St. Clair, p. 79
- ↑ Μιχαηλίδης, Σταύρος Γ. (2014). Σταύρος Γ. Λιβανός. Η Χιώτικη Ναυτιλιακή παραδοση στην κορυφή της παγκόσμιας ναυτιλίας. Χίος.
- ↑ Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results
- ↑ Greek Reporter: Population in Greece According to 2021 Census
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 528(рос.)
- Велика радянська енциклопедія [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
