Хіп-хоп (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хіп-Хоп
Стилістичні походження
Походження
Типові інструменти
Реп, тернтейблізм
Популярність 1970-ті й до сьогодні
Похідні жанри Електро (музика), брейкбіт, джангл, драм-енд-бейс, тріп-хоп, грайм, біг-біт, треп

Це стаття про хіп-хоп як музичний жанр. Стаття про субкультуру — Хіп-хоп (субкультура)

Хіп-хоп (англ. Hip-hop music) — музичний напрям, який сформувався в Сполучених Штатах в 1970-ті роки в середовищі вихідців з Африки та Латинської Америки. Хіп-хоп характеризується репом — ритмічної й римованої мови, що співається під ритмічний акомпанемент. Музика хіп-хопу є частиною хіп-хоп-культури, відмітними чотирма елементами якої є Реп, техніка скретчінгу, Брейкданс і Графіті.


1973—1979: Ранні роки[ред. | ред. код]

Витоки[ред. | ред. код]

Хіп-хоп як музика та культура сформувалися в 1970-х роках у Нью-Йорку внаслідок багатокультурного обміну між афро-американською молоддю із США та молодими іммігрантами та дітьми іммігрантів з країн Карибського басейну.[1]

Музика хіп-хопу на ранніх етапах розвитк описувалась як голос молоді маргіналізованих верств населення та районів з низьким рівнем доходу, а культура хіп-хопу відображала соціальні, економічні та політичні реалії їхнього життя.[2][3] Багато митців, що заклали основу хіп-хопу, такі як Кул ГеркМу, DJ Disco Wiz, Грендмастер Флеш та Afrika Bambaataa, мали латиноамериканське або карибське походження. Музика хіп-хопу формувалась у мультикультурному середовищі Нью-Йорка.[4]

Кул Герк, ямайський ді-джей, визнаний одним із перших ді-джеїв та виконавців хіп-хопу. Деякі приписують йому офіційну музику хіп-хопу через його «Back to School Jam» 1973 року.[5]

У 1970-х роках у Нью-Йоркському районі Бронксі серед афроамериканської, карибської та латиноамериканської молоді популярності набувають збірання, що дістали назву «блок-парті[en]». На цих зібраннях виступали ді-джеї, які грали популярну музику, зокрема фанк та соул. Натхнені емоційним прийомом публіки, ді-джеї почали виокремлювати у популярних піснях ударні перегри, як це було властиво ямайській даб-музиці[6], зокрема цей прийом використовував один з піонерів хіп-хопу Кул Герк.[7][8] Оскільки ударні перегри у записах фанку, соулу та диско, як правило, були короткими, Герк та інші ді-джеї почали використовувати два електрофони для подовження цих перегр. Герк створив зразки музики хіп-хопу, спираючись на ямайську традицію імпровізованої речитації (toasting).[9] Експерименти Герка із з'єднання музичних композицій в ланцюг за допомогою двох електрофонів пізніше отримали назву «скретч» (дослівно — дряпання).[10]

Другим ключовим музичним елементом в музиці хіп-хопу є мистецтво Майстра церемоній (master of ceremonies, МС) — ритмічна й римована промова, яка спочатку виконується без супроводу, а пізніше виконується під ритмічний супровід. Витоки цього різновиду мистецтва є в афроамериканських виставах «capping», в яких чоловіки намагалися перевершити один одного оригінальністю своєї мови.[11] MC представляв ді-джея, намагався «розігріти» аудиторію. Ця вступна роль переросла у довші промови, ритмічну гру слів та римування, що стали репом.

Технологія[ред. | ред. код]

Рання еволюція хіп-хопу відбулася приблизно в той час, коли технологія семпліювання та драм-машини стали широко доступними для широкої громадськості за доступну для пересічного споживача ціну. Драм-машини та семплери поєднувались у пристроях, які стали називати MPC (Music Production Cente[en]), серед перших прикладів яких був Linn 9000. Першим поширеним семплером був Мелотрон, який широко використовувався для створення нової музики в поєднанні з драм-машиною TR-808.

Прийоми гри з електрофонами — наприклад, ритмічний «скретчінг» (штовхання запису вперед-назад, коли голка знаходиться в канавці, щоб створити нові звуки та звукові ефекти; винахідником цього прийому вважається ді-джей Grand_Wizzard_Theodore[en][12]), синхронізація темпів і ритмів — врешті-решт розвивалися разом з технікою барабанних збивок, відкриваючи можливості для створення супроводу, на який можна була записувати реп.[13]

1979—1986: Урізноманітнення стилів[ред. | ред. код]

Ді-джей Джазі Джефф, який також є продюсером звукозапису, маніпулюючи грамофонним вертушками в Англії в 2005 році.

1980-ті хіп-хоп розгалужується на окремі течії.[14] Сингл «The Adventures of Grandmaster Flash on the Wheels of Steel» (1981) Грендмастера Флеша[en][15], пісня Planet Rock[en] репера Afrika Bambaata[en] (1982) та «Nunk[en]» гурту Warp 9[en] (1982)[16] складаються лише із семплованих треків, поєднуючи хіп-хоп-музику з електро . Композиція «Beat Bop» (1983) від Rammellzee & K-Rob поєднує риси повільного джему і даб-музики. Пісня Light Years Away[en] гурту Warp 9 (1983) описана The Guardian як «наріжний камінь афрофутуризму на початку 80-х». В середині 1980-х хіп-хоп зазнає впливи рок-музики, зразком чого є альбоми King of Rock[en] гурту Run-D.M.C. та Licensed to Ill гурту Beastie Boys. До цієї зміни хіп-хоп характеризується як старий (old school).

У 1980 році корпорація Roland випустила драм-машину TR-808 Rhythm Composer, одну з найбільш ранніх програмованих драм-машин, за допомогою якої користувачі могли створювати власні ритми, а не використовувати попередньо встановлені шаблони. Протягом десятиліття TR-808 здобув популярність серед андеграундних музикантів завдяки доступності[17], простоті використання[18] та своєрідним звукам, особливо глибокому бас-барабану .[19] Зрештою TR-808 був використаний у записах більшої кількості хітів, ніж будь-яка інша драм-машина;[20] її вплив на хіп-хоп порівнюється з впливом електрогітари Fender Stratocaster на рок-музику.[21][22]

Тексти пісень та інструментальний супровід хіп-хопу також розвивався. Такі виконавці, як Melle Mel, Rakim, Chuck D, KRS-One та Warp 9, привнесли вишуканіші аранжування, часто із «чудовими фактурами та декількома шарами»[16] Впливовий сингл «The Message[en]» (1982) Грендмастера Флеша розглядається як початок політичного репу .

1986—1997: золотий вік хіп-хопу[ред. | ред. код]

«Золотою ерою» хіп-хопу вважається період з 1980-х до середини 1990-х років,[23][24][25] і характеризується її різноманітністю, інноваційністю та впливовістю. У текстах цього періоду переважав афроцентризм та політична войовничість. У музиці часто був сильний джазовий вплив та еклектичність звукового матеріалу[26]. Серед хіп-хоп виконавців цього періоду — Public Enemy, Boogie Down Productions[en], Eric B. & Rakim[en], De La Soul[en], A Tribe Called Quest, Gang Starr, Big Daddy Kane[en] та Jungle Brothers[en].[27]

Гангста-реп та хіп-хоп Західного узбережжя[ред. | ред. код]

Багато чорношкірих реперів, включаючи Ice-T та Sister Souljah, стверджують, що їх несправедливо виділяють, оскільки їхня музика відображає глибокі зміни в суспільстві, про які не йдеться на жодному публічному форумі. Білі політики, нарікають артисти, не розуміють музику і не бажають чути, що відбувається знедолених громадах, що породили цей вид мистецтва.

Chuck Philips, Los Angeles Times, 1992[28]

Гангста-реп — це різновид хіп-хопу, який відображає бурхливий спосіб життя американських чорношкірих юнаків у місті.[29] Гангста — це неригічна вимова слова гангстер. Гангста-реп розвивається з середини 1980-х років у творчості реперів Schoolly D[en] та Ice-T, а наприкінці 1980-х — гуртом NWA. Тематика пісень багатьох гангста-реперів була и не тільки соціально-політичною, але й кримінальною.[30]

У 1990-х утворюється все більше регіональних та національних різновидів хіп-хопу. В США окремо розрізняють «Південний реп» (Geto Boys),[31], хіп-хоп з Атланти (Arrested Development) а ін.

1997—2006: «Блінг»[ред. | ред. код]

Наприкінці 1990-х після смерті Тупака Шакура та The Notorious BIG, на сцені хіп-хопу з'явився новий комерційний звук, який іноді називають «епохою блінгу»[32] (від пісні репера B.G. [en] «Bling Bling[en]»),[33] або "джиггі-ера "[34][35] (назва походить від пісні «Gettin' Jiggy wit It» [[Вілл Сміт|Вілла Сміта]у) або «блискуча ера» (назва походить від металевих костюмів, які носили деякі репери у музичних відео того часу, наприклад «No Money Mo Problems» гурту The Notorious BIG, Шон Комбз та Mase).[36] До кінця 1990-х рр. Гангста-реп хоч і добре продавався, але не вважався поп-музикою. Однак з випуском альбомів гурту Шона Комбза No Way Out[en] гангста-реп стає все більш комерційно успішним і загальновизнаним.

Серед найбільш популярних реперів 1990-х: Неллі, Пуф Паді, Джей-Зі, Fat Joe, Terror Squad[en], Mase[en], Ja Rule[en], Fabolous[en] орієнтувались на поп-музику більшою мірою, натомість Big Pun, Fat Joe, DMX, Eminem, 50 Cent та його G-Unit, і The Game відзначались більш сміливим стилем. Вплив хіп-хопу також все частіше потрапляв у популярні напрями, зокрема R&B (Р. Келлі, Акон, TLC, Child's Child, Бейонсе, Ашанті, Алія, Ашер), неосоул (напр. Лорін Хілл, Еріка Баду, Джилл Скотт) та ню метал (напр Korn, Limp Bizkit).

Альтернативний хіп-хоп[ред. | ред. код]

Так званий «Альтернативний хіп-хоп» з'явився у 1980-х роках, а після занепаду відродився у середині 2000-х з інтересом до незалежної від найбільших лейблів музики. Альтернативними вважають творчість гуртів OutKast, Kanye West та Gnarls Barkley.[37] Найбільш визнаним став альбом гурту OutKast Speakerboxxx / The Love Below (2003), що розійшовся накладом 11 мільйонів примірників[38] та здобув премію «Греммі» в номінації альбом року.

Глітч-хоп і хитка музика[ред. | ред. код]

Глітч-хоп — різновид, що формувався під впливом інтелектуальної танцювальної музики (IDM) і відрізняється більш експериментальним характером і важким басом, властивим дабстепу.

Глітч-хоп має порівняно меншу аудиторію. Однак такі виконавці, як « Летючий лотос», «Глітч-моб» та « Хадсон Мохоук», бачили успіх і на інших напрямках. Серед предстаників глітч-хопу — Prefuse 73[en], Dabrye[en] and Flying Lotus[en].

Національні течії хіп-хопу[ред. | ред. код]

До 1980-х років хіп-хоп музика в основному була обмежена в контексті Сполучених Штатів. Однак протягом 1980-х він розпочав своє поширення і став частиною музичної сцени в десятках країн.

Латинська Америка[ред. | ред. код]

Хіп-хоп завжди підтримував дуже тісні стосунки з латиноамериканською громадою в Нью-Йорку, завдяки чому протягом 1980-х хіп-хоп отримав поширення у Пуерто-Рико (Rock Steady Crew[en]), на Кубі (Сенен Рейес, Ульпіано Серджо), та в інших латиномаериканських країнах, де виконувався іспанською мовою. Як і в США, у країнах Латинської Америки хіп-хоп був інструментом, за допомогою якого маргіналізовані спільноти артикулювали своє прагнення до боротьби. Так, на Кубі в часи економічної кризи, що настала з падінням Радянського Союзу[39] Чорношкіре населення країни знаходили можливість у хіп-хопових творах підняти расове питання.[40]. Кубинський уряд спочатку виступив із засудженням вульгарних образів хіп-хопу, але згодом визнав, що, можливо, краще мати хіп-хоп під впливом Міністерства культури як справжнє вираження кубинської культури.[41] Серед відомих кубинських реп-груп — Krudas Cubensi та Supercrónica Obsesión. Аналогічні — расові та економічні проблеми піднімаються у творчості артистів хіп-хопу у Бразилії, серед яких — Racionais MC's[en], Thaide[en], Marcelo D2, М. В. Білл.[42]

У Венесуелі соціальні заворушення наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років збіглися з популяризацією гангста-репу в США і призвели до появи цього напряму також у Венесуелі, що також піднімала расове питання.[43]

На Гаїті хіп-хоп розвинувся на початку 1980-х. Репери цієї країни створили та реп на гаїтянській креольській мові надавши цьому напряму національної своєрідності[44].

Європа[ред. | ред. код]

В Європі національні особливості хіп-хопу помітні у творчості реперів Німеччини (Die Fantastischen Vier[en]), Туреччини (Cartel[en], Kool Savaş[en]), Франції (IAM, Suprême NTM[en], MC_Solaar[en], Rohff[en], Rim'K[en] та Booba[en]), Румунії (B.U.G. Mafia[en]) та інших країнах. У Великій Британії першим ді-джеєм, що виконував хіп-хоп вважається Грег Вілсон[en].[45]. У Франції популяризатором хіп-хопу став чорношкірий музикант Сідні Дутей[en], автор і ведучий шоу HIPHOP[46] (1984).

Азія[ред. | ред. код]

В Азії хіп-хоп набув попурярності у Філіппінах (Френсіс Магалона[en]), в Японії, (т. зв. J-rap[en]), в інших країнах Східної Азії, де хіп-хоп музика злилася з місцевою популярною музикою, утворюючи різні стилі, такі як K-pop, C-pop та J-pop. В Японії хіп-хоп розпочався із виступів Хіросі Фудзівара на початку 1980-х.[47] Японський хіп-хоп розвивався безпосередньо під впливом старого хіп-хопу, він став одним із найбільш комерційно життєздатних музичних напрямів у Японії, і межа між ним та поп-музикою в цій країні часто стирається.

Український хіп-хоп[ред. | ред. код]

Український хіп-хоп, також відомий як Укра-хоп або Укр-хоп — частина української музичної сцени. В Україну потрапила в другій половині 90-тих. Хіп-хоп-культура в Україну прийшла із США. Першовідкривачі — В. У. З. В. Саме вони популяризували напрямок хіп-хоп і принесли музику в маси.

Наприкінці 90-х, на початку 2000-х на додаток до ТНМК, фестиваль Червона Рута відкрив такі імена як Тартак, Основний Показник та багато ін. Пізніше про себе на карті хіп-хопу України заявляють Харків (ХарківРапаСіті), Київ (КиївГеттоСіті), Львів, Луцьк, Донецьк та інші міста. Варто зазначити, що в той час в Україні дійсно розвивалась хіп-хоп-культура в цілому, а не окремі її елементи. На піку другої хвилі Україна виходить на міжнародну хіп-хоп-арену завдяки бі-боям (Soul B, Ruffneck Attack) райтерам і емсі (Інваліди Кунг-Фу, Шнель Шпрехен, У.еР.Асквад, СLС та ін.), відбувається обмін досвідом, багато фестивалів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Castillo-Garsow, Melissa; Nichols, Jason (2016). La Verdad: An International Dialogue on Hip Hop Latinidades. Columbus: Ohio University Press. с. ix. ISBN 978-0-8142-1315-5. 
  2. Crossley, Scott.
  3. Alridge D, Steward J. «Introduction: Hip Hop in History: Past, Present, and Future», Journal of African American History, 2005. pp. 190.
  4. Ogbar, Jeffrey (May 2001). "Yele, Yele": Caribbean Identity and the Rubric of Race in U.S-Based Hip-Hop. University of Florida Digital Collections. 
  5. Party Over Here: An Oral History of Kool Herc's Historic Back-to-School Jam. Mass Appeal (en-US). August 11, 2017. Архів оригіналу за April 2, 2019. Процитовано April 2, 2019. 
  6. Stas Bekman: stas (at) stason.org. What is "Dub" music anyway? (Reggae). Stason.org. Процитовано January 12, 2010. 
  7. Karon, Tony (September 22, 2000). 'Hip-Hop Nation' Is Exhibit A for America's Latest Cultural Revolution. Time. Архів оригіналу за November 27, 2010. Процитовано May 27, 2014. 
  8. Farley, Christopher John (October 18, 1999). Rock's New Spin. Time. Архів оригіналу за August 25, 2013. Процитовано May 27, 2014. 
  9. Campbell & Chang, 2005.
  10. Birthplace Of Hip Hop – History Detectives – PBS. PBS. Процитовано June 20, 2017. 
  11. Neumann, Fredreich (2000). Hip hop: Origins, Characteristics and Creative Processes. The World of Music 42 (1): 51–63. JSTOR 41699313. 
  12. Dye, David (February 22, 2007). NPR: The Birth of Rap: A Look Back. NPR. Архів оригіналу за April 24, 2018. Процитовано April 2, 2018. 
  13. Philen, Robert (November 5, 2007). Robert Philen's Blog: Mythic Music: Stockhausen, Davis and Macero, Dub, Hip Hop, and Lévi-Strauss. Robertphilen.blogspot.com. Процитовано January 12, 2010. 
  14. Benson, G. (2010).
  15. Talbot, M,.(2000).
  16. а б Toop, David (2000).
  17. Everything you ever wanted to know about the Roland TR-808 but were afraid to ask. Fact. January 16, 2014. Процитовано January 16, 2017. 
  18. Hamilton, Jack (December 16, 2016). 808s and heart eyes. Slate (en-US). ISSN 1091-2339. Архів оригіналу за January 16, 2017. Процитовано January 16, 2017. 
  19. Norris, Chris (August 13, 2015). The 808 heard round the world. The New Yorker. Архів оригіналу за May 4, 2020. Процитовано January 16, 2017. 
  20. Wells, Peter (2004). A Beginner's Guide to Digital Video. AVA Books. с. 18. ISBN 978-2-88479-037-6. Архів оригіналу за April 23, 2016. Процитовано May 20, 2011. 
  21. Baldwin, Roberto (February 14, 2014). Early hip-hop's greatest drum machine just got resurrected. Wired (en-US). Архів оригіналу за June 16, 2018. Процитовано January 4, 2016. 
  22. Richards, Chris (December 2, 2008). What's an 808?. Slate (en-US). ISSN 1091-2339. Архів оригіналу за April 6, 2018. Процитовано January 16, 2016. 
  23. Hip hop's golden age: Where are they now?. 
  24. What's the Greatest Year in Rap History?. March 19, 2018. 
  25. Duinker, Ben; Martin, Denis (September 26, 2017). In Search of the Golden Age Hip-Hop Sound (1986–1996). Empirical Musicology Review 12 (1–2): 80–100. doi:10.18061/emr.v12i1-2.5410. Архів оригіналу за November 25, 2019. Процитовано February 27, 2020.  Проігноровано невідомий параметр |doi-access= (довідка)
  26. Roni Sariq, «Crazy Wisdom Masters» Архівовано November 23, 2008, у Wayback Machine., City Pages, April 16, 1997.
  27. Per Coker, Hodgkinson, Drever, Thill, O'Neal Parker and Sariq above.
  28. Philips, Chuck (July 19, 1992). COVER STORY : The Uncivil War : The battle between the Establishment and supporters of rap music reopens old wounds of race and class. Los Angeles Times. Архів оригіналу за January 4, 2014. Процитовано January 2, 2014. 
  29. Gangsta Rap – What Is Gangsta Rap. Rap.about.com. October 31, 2009. Процитовано April 23, 2010. 
  30. Lamont, Michele (1999). The Cultural Territories of Race: Black and White Boundaries. University of Chicago Press. с. 334. ISBN 9780226468365. Процитовано January 18, 2015. 
  31. Lomax, John (May 5, 2005). Mouth of the South. Houston Press. Архів оригіналу за January 13, 2012. Процитовано November 1, 2011. 
  32. Bling Era Playlist | Creative Control. June 3, 2020. Архів оригіналу за June 3, 2020. Процитовано February 25, 2021. 
  33. The Complete History Of "Bling Bling" | The FADER. June 3, 2020. Архів оригіналу за June 3, 2020. Процитовано February 25, 2021. 
  34. Revolutionary But Clubbing: Jiggy Era. February 24, 2008. 
  35. Independent As Fuck: 20 Essential Underground Hip Hop Releases From 1997. Festivalpeak.com. November 3, 2017. Процитовано February 25, 2021. 
  36. The Best Shiny Suits of the Shiny Suit Era | Complex. June 3, 2020. Архів оригіналу за June 3, 2020. Процитовано February 25, 2021. 
  37. Michel, Sia (September 18, 2006). Critics' Choice: New CD's. The New York Times. Архів оригіналу за September 7, 2009. Процитовано May 10, 2008. 
  38. Gold and Platinum – Diamond Awards. Recording Industry Association of America. Архів оригіналу за May 16, 2007. 
  39. Perry, Marc D. (December 30, 2015). Negro soy yo : hip hop and raced citizenship in neoliberal Cuba. Durham. ISBN 9780822358855. OCLC 903675195. 
  40. Perry, Marc D. (2016). Negro soy yo : hip hop and raced citizenship in neoliberal Cuba. Durham: Duke University Press. с. 78–80. ISBN 9780822358855. OCLC 903675195. 
  41. CNN.com – Cuban hip-hop: The rebellion within the revolution – Nov. 25, 2002. CNN. November 22, 2002. Архів оригіналу за August 27, 2009. Процитовано February 24, 2008. 
  42. Gates, Henry Louis (2011). Black in Latin America. New York: New York University Press. с. 219. ISBN 9780814738184. OCLC 692291843. 
  43. Fernandes, Sujatha (2012). У Kwame Dixon, John Burdick. Comparative Perspectives on Afro-Latin America (en). с. 89. Архів оригіналу за December 3, 2017. Процитовано December 2, 2017. 
  44. Castillo-Garsow, Melissa; Planas, Melissa Castillo; Nichols, Jason (2016). La verdad : an international dialogue on hip hop Latinidades. Columbus. с. 253. ISBN 9780814213155. OCLC 945948404. 
  45. Wilson, Greg, "Electro-Funk-What Did It All Mean" November 2002. Globaldarkness.com. Процитовано August 24, 2014. 
  46. MCM retrospective on Sidney: on peut dire aujourd'hui que Sidney est le papa du hip-hop français.
  47. International Man of Mystery. Theme Magazine. January 8, 2010. Архів оригіналу за March 17, 2014. Процитовано January 12, 2010. 

Література[ред. | ред. код]

  • David Toop (1984/1991). Rap Attack II: African Rap To Global Hip Hop. New York. New York: Serpent's Tail. ISBN 1-85242-243-2.
  • Corvino, Daniel and Livernoche, Shawn (2000). A Brief History of Rhyme and Bass: Growing Up With Hip Hop. Tinicum, PA: Xlibris Corporation/The Lightning Source, Inc. ISBN 1-4010-2851-9
  • Hess, Mickey (2009). Hip Hop in America: A Regional Guide: Volume 1: East Coast and West Coast Greenwood. ISBN 0313343233
  • Rose, Tricia (1994). «Black Noise». Middletown, Connecticut: Wesleyan University Press. ISBN 0-8195-6275-0
  • Potter, Russell (1995) Spectacular Vernaculars: Hip-Hop and the Politics of Postmodernism. Albany: SUNY Press. ISBN 0-7914-2626-2
  • Light, Alan (ed). (1999). The VIBE History of Hip-Hop. New York: Three Rivers Press. ISBN 0-609-80503-7
  • George, Nelson (2000, rev. 2005). Hip-Hop America. New York: Penguin Books. ISBN 0-14-028022-7
  • Fricke, Jim and Ahearn, Charlie (eds). (2002). Yes Yes Y'All: The Experience Music Project Oral History of Hip Hop's First Decade. New York: Da Capo Press. ISBN 0-306-81184-7
  • Kitwana, Bakar (2004). The State of Hip-Hop Generation: how hip-hop's culture movement is evolving into political power. Retrieved December 4, 2006. From Ohio Link Database
  • Chang, Jeff (2005). Can't Stop Won't Stop: A History of the Hip-Hop Generation. Picador, ISBN 0-312-42579-1.

Посилання[ред. | ред. код]