Хірокитія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хірокитія
Χοιροκοιτία [1]
Світова спадщина
Khirokitia1.jpg
34°47′48″ пн. ш. 33°20′37″ сх. д. / 34.79672500002777724° пн. ш. 33.34371944447177327° сх. д. / 34.79672500002777724; 33.34371944447177327
Країна Кіпр Кіпр
Тип Культурний
Об'єкт № 848
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1998 (22 сесія)

CMNS: Хірокитія у Вікісховищі

Хірокитія, іноді Хирокитія (грец. Χοιροκοιτία [çiɾociˈti.a], означає «колиска свині», тур. Hirokitya) — пам'ятка археології на острові Кіпр, датується неолітом. З 1998 року внесена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Місцевість відома як одна з найважливіших та найкраще збережених доісторичних пам'яток східного Середземномор'я. Значна частина його важливості полягає в свідченнях організованого функціонального суспільства у формі колективного поселення з оточуючими укріпленнями для охорони громади. Період докерамічного неоліту період представлений цим та ще близько 20 подібними поселеннями, розповсюдженими по всьому острову.[2]

Відкриття[ред. | ред. код]

Пам'ятку було відкрито у 1934 році Порфіріосом Дікайосом, директором Департаменту старожитностей Кіпру, який здійснив шість розкопок між 1934 і 1946 рр.[3] Його початкові висновки були опубліковані в The Journal of Hellenic Studies у 1934 р.[4] Потім подальші розкопки були проведені аж на початку 70-х років, але були перервані турецьким вторгненням. Французька місія під керівництвом Алена Ле Брюна відновила розкопки в 1977 році.[5] Згідно здобутих даних, місцевість була обжита з 7-го по 4 тисячоліття до н. е.[6][7]

Археологія[ред. | ред. код]

Поселення Хірокитія розташоване на схилі пагорба в долині річки Мароні, в напрямку південного узбережжя острова приблизно за 6 км від моря. Натуральне господарство, яке практикували мешканці неоліту, включало вирощування сільськогосподарських культур, овець, кіз та свиней. Це було закрите село, відрізане від зовнішнього світу річкою та міцною стіною з каменю завтовшки від 2,5 м до 3 м на найвищому збереженому рівні. Доступ до села, ймовірно, був через кілька точок входу крізь стіну. Будинки в стіні складаються з круглих конструкцій, щільно притиснутих одна до одної. Нижні частини будівель часто кам'яні і досягали масивних розмірів шляхом постійного додавання подальших покривів з каменю. Зовнішній діаметр коливається від 2,3 м до 9,2 м, тоді як внутрішній діаметр становить лише від 1,4 м до 4,8 м. Знайдений нещодавно обвалений плоский дах однієї з будівель свідчить про те, що не всі дахи були куполоподібними, як вважалося спочатку.[8]

Внутрішні відділи кожної хатини відповідали цілям її використання. Низькі стіни і майданчики означають місця для роботи, відпочинку чи зберігання. Там також були лавки та вікна, вогнища, які, імовірно, використовувались для готування їжі та опалення. В багатьох випадках є дані про стовпи, що підтримували верхній поверх. Вважається, що хатини були схожими на кімнати, кілька з яких були згруповані навколо відкритого подвір'я і разом утворювали дім.

Населення села в будь-який час, як вважається, не перевищувало 300—600 жителів. Люди були досить низькими — чоловіки в середньому приблизно 160 см, а жінки близько 150 см. Дитяча смертність була дуже високою. У середньому дорослі чоловіки доживали 35 років, а жінки — 33 роки. Померлих ховали під підлогами будинків. У деяких випадках відбувалося принесення в жертву продовольство, можливо, вказуючи на культ предків у домашніх господарствах.

Ця найдавніша відома культура на Кіпрі складалася з добре організованого, розвиненого суспільства, яке в основному займалося землеробством, мисливством та скотарством. Сільське господарство було в основному представлене зерновими культурами. Також збирали плоди дикорослих дерев в околицях, таких як фісташкових горіхів, інжиру, оливок та сливи. Чотирма основними видами тварин, залишки яких були знайдені на території, були олені, вівці, кози та свині.[9]

Село Хірокитія раптово було покинуте з невідомих причин приблизно в 6000 р. до н. е. Схоже[10], що острів залишався незаселеним приблизно 1500 років до наступного зареєстрованого поселення групи Сотира. Однак біль свіжі відкриття, включаючи кілька місць поблизу стародавнього акрополя Аматус на східному краю сучасного Лімасола, значно доповнили цю хронологічну прогалину, показавши, що острів, ймовірно, був постійно обжитий принаймні з ІХ тисячоліття до нашої ери. Ранні громади були невеликими і сильно розпорошеними, тому не кожен регіон був експлуатований настільки сильно, як пізніше в доісторичний час[11][12]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. * Назва в офіційному англомовному списку
  2. HISTORY OF ARCHITECTURE. www.historyworld.net. Процитовано 23 June 2017. 
  3. Hirshfeld, Nicolle. Biography of Joan Du Plat Taylor. Brown University. Процитовано 21 July 2007. 
  4. Payne, H. G. G. (1934). Archaeology in Greece, 1933–34. The Journal of Hellenic Studies (The Society for the Promotion of Hellenic Studies) 54 (2): 199. JSTOR 626861. doi:10.2307/626861. 
  5. Le Brun, Alain (March 2001). Le Néolithique de Chypre (French). Clio. Процитовано 21 July 2007. 
  6. The French Archeological Mission, Khirokitia. www.ifchypre.org. Процитовано 23 June 2017. 
  7. T., Watkins. Le Brun A. (éd.). - 1989. Fouilles récentes à Khirokitia (Chypre) 1983-1986.. Paléorient 16 (2). Процитовано 23 June 2017. 
  8. Centre, UNESCO World Heritage. Choirokoitia. whc.unesco.org. Процитовано 23 June 2017. 
  9. Lapithis, Petros. HISTORY OF SOLAR ARCHITECTURE IN CYPRUS. Процитовано 23 June 2017. 
  10. UNESCO World Heritage Centre entry
  11. British Museum - Early prehistory. www.britishmuseum.org. Процитовано 23 June 2017. 
  12. Simmons 1999; Simmons 2001 (both with previous references); Peltenburg et al. 2001; Steel 2004, 19–32.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]