Х.Б. Яссін
| Х.Б. Яссін | |
|---|---|
 | |
| Народився |
31 липня 1917 Горонтало, Індонезія |
| Помер |
11 березня 2000 (82 роки) Джакарта, Індонезія |
| Країна |
 Індонезія |
| Діяльність | перекладач, літературний критик |
| Галузь | літературна критика |
| Alma mater | Університет Індонезія і Єльський університет |
| Знання мов | індонезійська |
| Роки активності | з 1940 |
| Нагороди | |
Х. Б. Яссін (індонез. HB Jassin, 31 липня 1917, Горонтало, Голландська Ост-Індія — 11 березня 2000, Джакарта) — індонезійський письменник і літературознавець. Повне ім'я (індонез. Hans Bague Jassin).
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив початкову голландську школу для тубільців у Горонтало (1932) і середню школу для тубільців в Медані, куди переїхала його сім'я. Після закінчення школи в 1939 р. повернувся у Горонтало, де працював в адміністрації регента. Переїхавши в Джакарту в 1940 р. влаштувався на роботу редактором у видавництво «Балей Пустака», де пропрацював до 1947 р. Під час японської окупації написав і опублікував кілька віршів і оповідань у журналі «Велика Азія», який підтримувався японцями. У 1953-1957 рр. навчався в Університеті Індонезія, потім два роки в Єльському університеті, де вивчав порівняльне літературознавство. Повернувшись на батьківщину, став викладати в Університеті Індонезія, але в 1964 р. був звільнений за підписання Маніфесту культури (17 серпня 1963, який містив вимогу свободи творчості і культури поза політикою), забороненого 8 травня 1964 р[1]. Був також редактором журналу «Састра». У 1966 році разом з Мохтаром Лубісом заснував журнал «Хорісон», який пізніше очолив Тауфік Ісмаїл[2].
У 1965 р. після військового перевороту повернувся на викладацьку роботу до університету. У 1971 році був засуджений до одного року тюремного ув'язнення умовно за звинуваченням у тому, що опублікував в журналі твір автора, що ображає Іслам, і відмовився розкрити його справжнє ім'я[3]. В 1973 р. був поновлений на роботі в Університеті Індонезія. У 1976 р. створив Літературний архів, який сам і очолив. У 1978 р. неодноразово викликався до суду у зв'язку з неортодоксальним (поетичним) перекладом «Корану» індонезійською мовою[4]. Похований на кладовищі героїв Калібата[5].
Творчість[ред. | ред. код]
Автор оповідань реалістичного напряму та кількох антологій з літератури Індонезії («Ехо батьківщини», 1948; «Покоління-66. Проза та поезія», 1968, та ін), а також літературознавчих книг («Сучасна література Індонезії в критиці та есе» в 4-х томах, 1954-1967; «Хайріл Анвар — лідер «Покоління-45», 1956; "Амір Хамзах — поет-лідер «Пуджангга Бару», 1962; «Коран і індонезійська література», 1994. Один з перших дослідників творчості Хаіріла Анвара і Аміра Хамзаха. Відомі також його переклади: «Нічний політ» Сент-Екзюпері (1949), «Макс Хавелаар» Мультатулі (1972), «Коран» (1978), «Бесіди» Еразма Роттердамського, 1988 та ін. Великий колекціонер книг, збирач фольклорних творів і стародавніх рукописів.
Родина[ред. | ред. код]
Батько Bague Mantu Jassin — співробітник Батавської нафтової компанії, мати Habibah Jau. 5 братів і сестер. Був одружений три рази. Першою дружиною була вдова Tientje van Buren, другою — Arsiti (померла в 1962), третьою — Yuliko Willem. Четверо дітей (двоє від другого і двоє від третього шлюбу).
Погляди[ред. | ред. код]
Індонезійський поет Гаджус Сіагіан називав Х. Б. Яссіна «Батьком індонезійської літератури»[6], а президент Індонезії Абдуррахман Вахід — «літературним гігантом»[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Погадаев, В. Малайский мир (Бруней, Индонезия, Малайзия, Сингапур). Лингвострановедческий словарь. М.: «Восточная книга», 2012, с. 729
- ↑ Teeuw, A. Modern Indonesian literature. The Hague: Martinus Nijhoff, 1967, pp. 253—254
- ↑ Mujiburrahman. Feeling Threatened : Muslim-Christian Relations in Indonesia’s New Order. Leiden: ISIM, 2006, p. 214 ISBN 978-90-5356-938-2
- ↑ Saaed, Abdullah. Approaches to the Qur’an in Contemporary Indonesia. Qu’ranic Studies Series. London: Oxford University Press, 2005,, pp. 87-89 ISBN 978-0-19-720001-8
- ↑ The Jakarta Post. 12 March 2000
- ↑ Rampan, Korrie Layun. Leksikon Susastra Indonesia. Jakarta: Balai Pustaka, 2000, p.190 ISBN 978-979-666-358-3
- ↑ « The Jakarta Post», 12 March 2000