Центральна Білорусь
|
Центральна Білорусь — етнографічний регіон Білорусі, до складу якого входять більша частина Мінської та західна частина Могильовської областей. На півночі межує з Поозер'ям, на сході — з Подніпров'ям, на півдні — зі Східним Поліссям.
Населення за етнографічним походженням слов'янське — дреговичі та кривичі.
Мова Центральної Білорусі належить до середньобілоруської говірки, що є перехідною між південно-західною та північно-східною говіркою.
Історія[ред. | ред. код]
З Х століття північна частина регіону входила до складу Полоцького князівства, поки на початку ХІІ століття не виокремилися в самостійні Мінське, Ізяславське та Лаггожське князівства. В ХІVстолітті білоруські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського, тому на початку XV століття мінські території ввійшли до складу Віленського воєводства. 1566 року його перейменували на Мінське воєводство з центром у Мінську. Південна частина Центральної Білорусі мала тісні зв'язки з Таврійським князівством, де вирізнялися Слуцькі та Клецькі володіння. Наприкінці XII століття утворилося Слуцьке князівство, що, як окрема адміністративна одиниця спочатку у складі Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої проіснувало до кінця XVIII століття. Після другого поділу Речі Посполитої 1793 року Центральна Білорусь ввійшла до складу Мінської губернії.
Оскільки в середньовіччі Центральна Білорусь була на межі між Білою Руссю та Чорною Руссю, тому як етнографічний регіон, що мав свої, відмінні від інших риси, відбувся лише у XVIII—XIX столітті. Загалом цей регіон, де сконцентрувалися усі риси характерні для різних регіонів країни відіграв важливу роль у формуванні білоруського народу та культури.
Поселення[ред. | ред. код]
Характер сільських поселень різнився в залежності від їх розташування. В лісистій місцевості були невеликі хутірки розкидані по лісу, а на відкритій території — великі села. Для поселень було характерним чітке планування, а також наявність брами вкінці вулиці, що на ніч закривалася. Хати та хліви, як правило, будували в одній частині вулиці комори, сараї та тік — в іншій частині. На території регіону також існували різні типи забудов — погонний, Г-подібний та «вінковий». Традиційно сільське житло було таких типів: хата з сіньми, хата з сіньми та окремим будинком для зберігання зерна, дві хати з сіньми. До сіней часто ще добудовували ґанок. Будівля були дерев'яними, з соснових колод, а дах крили соломою, хоча в східній частині його також робили дерев'яним.
Одяг[ред. | ред. код]
Традиційним одягом для регіону були розширені донизу сорочки, суконні картаті або смугасті спідниці, фартух, корсет, хустка або намітка. Особливими також для даних територій були орнаменти та кольорова гамма, що простежувалася в слуцькому та капильському ткацтві.
Кераміка[ред. | ред. код]
Місцева кераміка увібрала в себе риси всіх сусідніх регіонів та мала різні технології виготовлення. Єдине, що не відрізнялося, то це те, що підготовлену формовочну глиняну масу опрацьовували на ножному гончарному крузі. В XIX — на початку XX століття відомими стали бобруйська, дарасінська, городоцька та синявська кераміки, що різнилися способом виготовлення, а також іванецька та ракавська кераміки — для них характерне зображення на виробах хвойних гілок, квіток, хвилястих ліній та поясочків.
Використані джерела[ред. | ред. код]
1. Цэнтральная Беларусь // Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 18. Кн. 1: Дадатак: Шчытнікі — Яя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 2004. С. 467.
2. Зеленский И. Материалы для географии и статистики России: Минская губерния. Ч. 1—2. СПб., 1864.
3. Титов В. С. Историко-этнографические регионы в экспозиции Белорусского государственного музея народной архитектуры и быта. Мн., 1982.
4. Титов В. С. Историко-этнографическое районирование материальной культуры белорусов, XIX — начало XX в. Мн., 1983.