Центральна долина Чилі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Центральна долина Чилі
ісп. Valle Central

35°30′ пд. ш. 71°30′ зх. д. / 35.500° пд. ш. 71.500° зх. д. / -35.500; -71.500Координати: 35°30′ пд. ш. 71°30′ зх. д. / 35.500° пд. ш. 71.500° зх. д. / -35.500; -71.500
Країна  Чилі
Тип долина
Центральна долина Чилі. Карта розташування: Чилі
Центральна долина Чилі
Центральна долина Чилі
Центральна долина Чилі (Чилі)
Мапа

Центральна долина Чилі (ісп. Valle Central de Chile або Zona Central) — долина, розташована між Чилійським прибережним хребтом та головним хребтом Анд. Центральна долина Чилі простягається від кордону з Перу до Пуерто-Монтт на півдні Чилі з помітною перервою у Норте-Чико (27°20'–33°00' S). На південь від Пуерто-Монтт долина має продовження у вигляді низки морських басейнів аж до перешийка Офкі[en]. Деякі найбільші міста Чилі розташовані у долині: Сантьяго, Темуко, Ранкагуа, Талька і Чильян.

Північна секція (18°30'–27°20' S)[ред. | ред. код]

Топографічна карта, що показує частину Центральної долини Чилі

На крайній півночі Чилі центральна долина складається з Пампітас, серії невеликих рівнин, розчленованих глибокими долинами. [1] Безпосередньо на південь від Пампітас, у регіоні Тарапака та на північ від регіону Антофагаста, Центральна долина відома як Пампа-дель-Тамаругаль [2][3] На відміну від Пампітас, долини, що спускаються з Анд, не розрізають рівнину, а зливаються з поверхнею Пампа-дель-Тамаругаль на висоті близько 1500 м. [2] Найзахідніша частина Пампа-дель-Тамаругаль має висоту 600 м та містить пампаси та солончаки. [2] Басейни є важливими коридорами для зв'язку та транспорту на півночі Чилі. [4]

На південь від річки Лоа долина продовжується, обмежена Кордильерою-Домейко[en] зі сходу, поки не закінчується на широті Тальталя (25°17' S). Він знову з'являється біля Чаньараля (26°20' S) як ізольований басейн, оточений горами та пагорбами. [3][5] Цей басейн завдовжки 250 км та завширшки до 70 км називається Пампа-Ондулада або Пампа-Австрал. [6] Оскільки Пампа Ондулада зникає біля річки Копіапо (27°20' S)[6] у регіоні Норте-Чико, на південь від цієї річки, не є Центральної долини, лише декілька вузьких западин з півночі на південь, які збігаються з геологічними розломами. [7]

У північній частині Центральної долини рослинність надзвичайно мізерна через умови надзвичайної посушливості пустелі Атакама. Лише на півдні з'являється Чилійський маторраль. Північну частину маторалі складає асоціація Nolana leptophyllaCistanthe salsoloides, а південну половину – асоціація Skytanthus acutusAtriplex deserticola. [8][9]

Центральна секція (33°00'–41°30' S)[ред. | ред. код]

Топографічна карта, що показує частину 35°50' — 38°30' S.

Основна частина Центральної долини простягається від Тільтіля (33°05' S) поблизу Сантьяго до Темуко (38°45' S). [10][11] Прибережний хребет і Анди майже зливаються в двох місцях: одне між Сантьяго і Ранкагуа, а інше між Сан-Фернандо і Ренго. [10] Через що Центральна долина представлена двома меншими басейнами на півночі: басейном Сантьяго і басейном Ранкагуа. [12][13]

Долина тягнеться безперервно 360 км від Ангостура-де-Пелекуен на півночі до річки Біо-Біо (37°40' S) на півдні. [13] Завширшки від 12 км у Моліні (35°05' S) на півночі до 74 км на півдні в районі Лаха (37°15' S), рельєф є мало горбистим. [13] Конгломерати Андійського походження займають великі ділянки Центральної долини, рідше зустрічаються на заході поблизу Прибережного хребта. Іноді долина мають окремі пагорби та гори, що складаються з останцевих скель. [10] На широті Темуко Прибережний хребет занурюється до такої міри, що Центральна долина зливається з прибережними рівнинами. [14]

За 110 км між Горбеа і Пайльяко (c. 39–40° S) Центральна долина не існує, оскільки натомість регіон перетинає низка гірських хребтів зі сходу на захід і широких річкових долин. [14][11] На південь від цього регіону Центральна долина знову з'являється, на ній розташовані Осорно і Пуерто-Монт (41°30' S). [11] Довжина цієї південної ділянки з півночі на південь становить 190 км. [14] Центральна долина на південь від річки Біо-Біо зазнала впливу вулканізму та минулого зледеніння, що призвело до виникнення ньяді[en] та морен, що мають розповсюдження у долині. [15]

Природна рослинність центральної ділянки змінюється з півночі на південь. Меншою мірою рослинність також змінюється до передгір'їв Анд та Чилійського прибережного хребта. Від Сантьяго до Лінареса домінують рідколісся Acacia caven. [16] У Ньюблейському регіоні домінують два типи склерофітної рослинності: Lithrea causticaPeumus boldus та Quillaja saponianaFabiana imbricata. [17] На південь від річки Біо Біо домінує Nothofagus obliqua..[18][19] Лише околиці озера Янкіуе та район Пуерто-Монтт є винятком, де відповідно домінують Nothofagus dombeyiEucryphia cordifolia та Nothofagus nitidaPodocarpus nubigena [20][21]

Південні морські басейни (41°30'–46°50' S)[ред. | ред. код]

На цьому супутниковому знімку штучного зафарбування південні морські басейни можна побачити як море на схід від острова Чилое[en] і як вузький канал Мораледа[en], що простягається на південь від Північнопатагонського льодовикового поля позначеного білим

На південь від Пуерто-Монтта продовження Центральної долини представлено низкою морських басейнів, а саме: протока Релонкаві, Анкудська затока і затоку Корковадо, що відокремлюють острів Чилое від материка. [22][11] Далі на південь долина проходить у вигляді вузького каналу Мораледа. Тут долина представлена численними невеликими островами, а також східним узбережжям острова Чилое та півостровом Тайтао на схід від озера Пресиденте-Ріос[en] та перешийком Офкі. (46°50' S).[22]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Börger, p. 40.
  2. а б в Börger, p. 41.
  3. а б Brüggen, p. 6.
  4. Börger, p. 42.
  5. Börger, p. 43.
  6. а б Börger, p. 47.
  7. Brüggen, p. 5.
  8. Luebert & Pliscoff, pp. 113–114.
  9. Luebert & Pliscoff, pp. 123–124.
  10. а б в Brüggen, p. 4.
  11. а б в г Brüggen, p. 2.
  12. Börger, p. 97.
  13. а б в Börger, p. 99.
  14. а б в Börger, p. 122.
  15. Börger, p. 123.
  16. Luebert & Pliscoff, pp. 130–133.
  17. Luebert & Pliscoff, pp. 144–147.
  18. Luebert & Pliscoff, pp. 149–150.
  19. Luebert & Pliscoff, pp. 157–158.
  20. Luebert & Pliscoff, pp. 183–186.
  21. Luebert & Pliscoff, pp. 198–200.
  22. а б Börger, p. 137.

Посилання[ред. | ред. код]

Бібліографія
  • Börger Olivares, Reinaldo (1983). Geografía de Chile (ісп.). Т. Tomo II: Geomorfología. Instituto Geográfico Militar. 
  • Brüggen, Juan (1950). Fundamentos de la geología de Chile (ісп.). Instituto Geográfico Militar. 
  • Luebert, Federico; Pliscoff, Patricio (2017) [2006]. Sinopsis bioclimática y vegetacional de Chile (ісп.) (вид. 2nd). Santiago de Chile: Editorial Universitaria. с. 381. ISBN 978-956-11-2575-9.