Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України
Karakis Kiev bldgs. Jan 2011 - 01 House of the Red Army and Navy, 1933.JPG
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України

50°26′41″ пн. ш. 30°32′25″ сх. д. / 50.4449083° пн. ш. 30.5404111° сх. д. / 50.4449083; 30.5404111
Статус Пам'ятка архітектури місцевого значення
Країна

Україна Україна

Розташування Київ, вул. Грушевського, 30/1
Архітектурний стиль неоампір
Архітектор В. Г. Кричевський
В. П. Пещанський
Й. Ю. Каракіс
Матеріал цегла
Перша згадка 1931
Будівництво 1914 — 1931
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля) is located in Україна
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля)
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля) (Україна)

CMNS: Центральний будинок офіцерів Збройних сил України на Вікісховищі
Будинок Червоної Армії та Флоту, 1934 рік

Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (спершу Військова льотна школа, добудований як Будинок Червоної Армії і Флоту) — будинок в стилі неоампір в Києві по вул. Грушевського 30/1 на перетині з Кріпосним провулком, пам'ятка архітектури місцевого значення. В будівлі розташована однойменна організація.

Історія будівлі[ред.ред. код]

Будівля зводилась у 1914–1918 роках за проектом архітекторів В. Г. Кричевського і В. П. Пещанського, спочатку призначалася для льотної школи прапорщиків. Була однією із небагатьох великих споруд, що будувались в період Першої світової війни військовим міністерством у зв'язку з перетворенням Києва на головний тиловий центр Південно-Західного фронту.

У 1928 році було прийнято рішення добудувати будівлю для Будинку Червоної Армії і Флоту[1], який перебував за адресою вул. Прорізна, 17. Будівництво закінчено у 1931 році році під керівництвом архітектора Й. Ю. Каракіса[2].

У 1967 році в будинку було засновано Музей історії військ Київського Червонопрапорного військового округу. З 1995 року тут діє Центральний музей Збройних Сил України.

В червні 1989 року будинок був визнаний пам'яткою архітектури[~ 1], а у 2006 році занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка архітектури місцевого значення[~ 2][1].

Зміна назв[ред.ред. код]

  • 1914 — Військова льотна школа;
  • 1934 — Всеукраїнський Будинок Червоної Армії;
  • 1938 — Київський Окружний Будинок Червоної Армії;
  • 1948 — Київський Окружний Будинок офіцерів;
  • 1994 — Центр культури, просвіти і дозвілля Збройних сил України;
  • 1999 — Центральний будинок офіцерів Збройних сил України[1].

Архітектура[ред.ред. код]

Будівля має три поверхи і виконана в стилі неоампір. В плані будівлю складають два різновеликі прямокутні корпуси на розі об'єднані напівкруглим об'ємом, де розташований головний вхід, оформлений доричними колонами. Другий, парадно оформлений вхід розміщено у торцевій частині корпусу зі сторони Кріпосного провулку.

Фасади пофарбовані у два кольори (білі деталі на блакитному тлі), їх архітектуру вирізняє ордерна побудова: перший рустований поверх на високому цокольному ярусі слугує своєрідним подіумом для пілястр і напівколон іонічного ордера, що розміщені у простінках верхніх поверхів. Площини розкріповок з потрійними вікнами фланкують наріжний об'єм, вхід з боку Кріпосного провулку та південний ріг фасаду з боку вул. Грушевського.

На першому поверсі наріжної напівкруглої секції будівлі облаштований вхідний вестибюль, на другому і третьому — лекційні зали. В будівлі міститься великий зал для глядачів на 903 місця. Приміщення клубної та адміністративної частин розташовані обабіч коридору.

Порівняно з первісним проектом при добудові 1930-х років архітектура будинку зазнала змін, зокрема:

  • відсутня велика баня, що мала бути на розі будинку;
  • головний вхід із східного фасаду переміщений на ріг та оформлений доричними колонами;
  • замість фігурних вінцевих парапетів з'явилися високі аттикові стіни з вікнами з напівкруглими завершеннями;
  • перемички вікон першого поверху прикрашено скульптурними маскаронами, які зображують червоноармійців у будьонівках[2].

Примітки[ред.ред. код]

Доповнення[ред.ред. код]

  1. Протокол вченої ради НДІТАМ № 7 від 14 червня 1989 року
  2. Наказ Міністерства культури і туризму України від 07.09.2006 року № 747/0/16-06, охоронне свідоцтво № 394

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України
  2. а б Тетяна Трегубова, Лариса Федорова. Будинок військової школи, 1914—18, 1931 // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. — Ч. 1. — Київ. — А — Л. — 608 с. (стор. 334).


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.