Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України
Karakis Kiev bldgs. Jan 2011 - 01 House of the Red Army and Navy, 1933.JPG
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України

50°26′41″ пн. ш. 30°32′25″ сх. д. / 50.4449083° пн. ш. 30.5404111° сх. д. / 50.4449083; 30.5404111
Статус Пам'ятка архітектури місцевого значення
Країна

Україна Україна

Розташування Київ, вул. Грушевського, 30/1
Архітектурний стиль неоампір
Архітектор В. Г. Кричевський
В. П. Пещанський
Й. Ю. Каракіс
Матеріал цегла
Перша згадка 1931
Будівництво 1914 — 1931
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля) is located in Україна
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля)
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля) (Україна)

Центральний будинок офіцерів Збройних сил України у Вікісховищі?
Будинок Червоної Армії та Флоту, 1934 рік

Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (спершу Військова льотна школа, добудований як Будинок Червоної Армії і Флоту) — будинок в стилі неоампір в Києві по вул. Грушевського 30/1 на перетині з Кріпосним провулком, пам'ятка архітектури місцевого значення. В будівлі розташована однойменна організація.

Історія будівлі[ред.ред. код]

Будівля зводилась у 1914–1918 роках за проектом архітекторів В. Г. Кричевського і В. П. Пещанського, спочатку призначалася для льотної школи прапорщиків. Була однією із небагатьох великих споруд, що будувались в період Першої світової війни військовим міністерством у зв'язку з перетворенням Києва на головний тиловий центр Південно-Західного фронту.

У 1928 році було прийнято рішення добудувати будівлю для Будинку Червоної Армії і Флоту[1], який перебував за адресою вул. Прорізна, 17. Будівництво закінчено у 1931 році році під керівництвом архітектора Й. Ю. Каракіса[2].

У 1967 році в будинку було засновано Музей історії військ Київського Червонопрапорного військового округу. З 1995 року тут діє Центральний музей Збройних Сил України.

В червні 1989 року будинок був визнаний пам'яткою архітектури[~ 1], а у 2006 році занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка архітектури місцевого значення[~ 2][1].

Зміна назв[ред.ред. код]

  • 1914 — Військова льотна школа;
  • 1934 — Всеукраїнський Будинок Червоної Армії;
  • 1938 — Київський Окружний Будинок Червоної Армії;
  • 1948 — Київський Окружний Будинок офіцерів;
  • 1994 — Центр культури, просвіти і дозвілля Збройних сил України;
  • 1999 — Центральний будинок офіцерів Збройних сил України[1].

Архітектура[ред.ред. код]

Будівля має три поверхи і виконана в стилі неоампір. В плані будівлю складають два різновеликі прямокутні корпуси на розі об'єднані напівкруглим об'ємом, де розташований головний вхід, оформлений доричними колонами. Другий, парадно оформлений вхід розміщено у торцевій частині корпусу зі сторони Кріпосного провулку.

Фасади пофарбовані у два кольори (білі деталі на блакитному тлі), їх архітектуру вирізняє ордерна побудова: перший рустований поверх на високому цокольному ярусі слугує своєрідним подіумом для пілястр і напівколон іонічного ордера, що розміщені у простінках верхніх поверхів. Площини розкріповок з потрійними вікнами фланкують наріжний об'єм, вхід з боку Кріпосного провулку та південний ріг фасаду з боку вул. Грушевського.

На першому поверсі наріжної напівкруглої секції будівлі облаштований вхідний вестибюль, на другому і третьому — лекційні зали. В будівлі міститься великий зал для глядачів на 903 місця. Приміщення клубної та адміністративної частин розташовані обабіч коридору.

Порівняно з первісним проектом при добудові 1930-х років архітектура будинку зазнала змін, зокрема:

  • відсутня велика баня, що мала бути на розі будинку;
  • головний вхід із східного фасаду переміщений на ріг та оформлений доричними колонами;
  • замість фігурних вінцевих парапетів з'явилися високі аттикові стіни з вікнами з напівкруглими завершеннями;
  • перемички вікон першого поверху прикрашено скульптурними маскаронами, які зображують червоноармійців у будьонівках[2].

Примітки[ред.ред. код]

Доповнення[ред.ред. код]

  1. Протокол вченої ради НДІТАМ № 7 від 14 червня 1989 року
  2. Наказ Міністерства культури і туризму України від 07.09.2006 року № 747/0/16-06, охоронне свідоцтво № 394

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України
  2. а б Тетяна Трегубова, Лариса Федорова. Будинок військової школи, 1914—18, 1931 // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. — Ч. 1. — Київ. — А — Л. — 608 с. (стор. 334).


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.