Перейти до вмісту

Центурія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Центурія (лат. centuria, від centum — сто):

  1. одиниця майново-вікової класифікації громадян у Стародавньому Римі, на основі якої комплектувалося римське військо;
  2. військова організаційно-тактична одиниця римського легіону, що налічувала бл. 100, згодом 60—80 солдатів під командуванням центуріона.
  3. міра площі, що становила 200 югерів (50,364 га). При колонізації нових територій, земельний фонд ділився на центурії[en], кожну з яких виділяли приблизно на 100 сімей колоністів, звідки і назва міри.

Хоча традиційно вважається, що центурія — це піхотний підрозділ, історичні джерела вказують на існування кінних центурій, зокрема, в часи Римського царства загін з 300 целерів поділявся на 3 центурії по 100 вершників у кожній.[1]

У VI ст. до н. е. римський цар Сервій Туллій запровадив реформи, що вводили майновий ценз, згідно якого, всі громадяни Риму були розділені на 5 майнових розрядів. Кожний розряд мав відповідну кількість голосів у центуріатних коміціях, а, у разі збору ополчення для війни, був зобов'язаний виставити певну кількість центурій.

В епоху імперії центурія зберігала значення військового підрозділу: 6 центурій формували когорту, всього у складі легіону було 59 центурій. Первісно, центурія складалася приблизно із ста (зазвичай — 80) воїнів, на її чолі стояв центуріон, який вибирався з досвідчених солдатів або призначався полководцем. Звання центуріона приблизно відповідає сучасному званню капітана, але за соціальним становищем центуріони належали до солдатів.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. РСКД, 1885, с. 267.

Посилання

[ред. | ред. код]