Церера (карликова планета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
(1) Церера  
Ceres optimized.jpg
Фото Церери, зроблене телескопом «Габбл».
Контрастність штучно збільшено.
Відкриття[1]
Відкривач Джузеппе Піацці
Місце відкриття Палермо
Дата відкриття 1 Січня 1801
Позначення
Названа на честь Церера
Категорія малої планети карликова планета,
астероїд головного поясу
Велика піввісь 413 832 587 км
2,7663 а. о.
Перигелій 380 995 855 км
2,5468 а. о.
Афелій 446 669 320 км
2,9858 а. о.
Ексцентриситет 0,07934
Орбітальний період 4,60 років
1680,5 діб
Середня орбітальна швидкість 17,882 км/с
Середня аномалія 27,448°
Нахил орбіти 10,585° до екліптики
9.20° до незмінної площини
Довгота висхідного вузла 80,399°
Аргумент перицентру 72,825°
Фізичні характеристики
Екваторіальний радіус 487,3 ± 1,8 км
Полярний радіус 454,7 ± 1,6 km
Маса 9,43 ± 0,07×1020 кг
0,0128 маси Місяця
Середня густина 2,077 ± 0.036 г/см³
Прискорення вільного падіння
на поверхні
0,27 м/с2
0,028 g
Друга космічна швидкість 0,51 км/с
Період обертання 9.074170 годин
Нахил осі
Альбедо 0,090 ± 0,0033 геометричне
Температура середня 167 К
Стандартна зоряна величина 3,36 ± 0,02
Атмосфера[3]

Церера (лат. Ceres) — карликова планета в поясі астероїдів, в середині Сонячної системи[4][5][6]. Церера — найближча до Землі карликова планета, вона віддалена від Землі на відстань у 263 млн км. Відкрита 1 січня 1801 року італійським астрономом Джузеппе Піацці у астрономічній обсерваторії в місті Палермо (вона перебувала в 23° Тільця), але пізніше була втрачена. 1 січня 1802 року Цереру вдалося знову виявити на місці, розрахованому К. Ф. Гаусом. Це була перша відкрита мала планета.

При діаметрі близько 950 км. (590 миль), Церера сьогодні є найбільшим і наймасивнішим тілом в поясі астероїдів, а за розміром перевершує багато великих супутників планет-гігантів та містить майже третину (32 %) загальної маси поясу[7][8]. Сучасні спостереження показали, що вона має сферичну форму, на відміну від більшості малих тіл, що мають неправильну форму через низьку гравітацію[9].

Видима зоряна величина Церери становить 6,64m — 9,34m. Абсолютна зоряна величина — 3,34m.

Історія відкриття[ред.ред. код]

Джузеппе Піацці

У Палермо, на острові Сицилія, італійський астроном Джузеппе Піацці вже багато років вів спостереження положень зірок для складання зоряного каталогу. Робота наближалася до кінця. Але 1 січня 1801, Піацці виявив у сузір'ї Близнюків слабку зірочку, з блиском близько 7m, якої чомусь не виявилося ні в його власному каталозі, ні в каталозі Христиана Майера, що було в розпорядженні Піацці. На наступний вечір виявилося, що зірка має не ті координати, що напередодні вона змістилася на 4" за прямим сходженням і на 3",5 за нахилом. На третю ніч з'ясувалося, що помилки немає і що зірка повільно переміщається небом. Шість тижнів стежив Піацці за дивною зіркою. Ні диска, яким повинна була мати планета, ні туманного виду, характерного для комет. Потім спостереження були перервані хворобою Піацці. Повернувшись до спостережень, він вже не зміг знайти Цереру, як надалі була названа нова планета.

У цей час Карл Фрідріх Гаус займався створенням методів обробки астрономічних спостережень. Він вирішив спробувати визначити еліптичну орбіту нової планети, виведеним ним методом (за трьома спостереженнями). Таким чином, Гаус визначив, що орбіта об'єкта лежить між орбітами Марса і Юпітера і що велика піввісь її становить 2,8 а. тобто. Це була планета, яку шукали з тих пір, коли виявилася, так звана, залежність Тіциуса-Боде, за якою відстані планет від Сонця підкоряються певній закономірності. З цієї закономірності між орбітами Марса і Юпітера повинна знаходитися ще одна планета, якої астрономи чомусь не спостерігали. Ця закономірність і підштовхнула астрономів того часу зайнятися пошуком цієї гіпотетичної планети, яка надалі була названа Фаетон. Проте, дуже слабкий блиск Церери говорив про те, що розмір цієї планети дуже малий, в порівнянні з великими планетами Сонячної системи.

Походження назви[ред.ред. код]

Орбіта Церери на фоні орбіт Землі, Марса, Юпітера

Піацці пропонував назвати її «Церера Фердинанда», присвячуючи планету своєму королю. Наполеон хотів назвати планету Юноною. Учитель Піацці Лаланд пропонував назвати її ім'ям свого учня. Але в підсумку збереглася назва «Церера» на честь прадавньої італійської і римської хтонічної богині продуктивних сил землі, зростання і дозрівання злаків, а також підземного світу, яка насилає на людей безумство. Церера також богиня материнства і шлюбу. Шанувалась як хранителька сільської громади, захисниця врожаю від грабіжників. Згодом вона вважалася тільки богинею злаків і урожаю, користувалася як така великою шаною, особливо серед селян. У III ст. до н. е. Церера зближується з Деметрою. Із Церерою (як і з грецькою Деметрою) пов'язується винахід землеробства і введення законів, що залучили людей до цивілізації.

Орбіта[ред.ред. код]

Орбіта Церери лежить між орбітами Марса і Юпітера і є «планетоподібною»: вона слабоелліптічна (ексцентриситет — 0,08) і має помірний нахил до площини екліптики (10 °). Велика піввісь орбіти становить 2,76 а.о., відстань у перигелії 2,54 а.о., в афелії — 2,98 а.о. Період обертання навколо Сонця — 4,6 року.

Фізичні характеристики[ред.ред. код]

Порівняння розмірів Землі, Місяця та Церери

Церера має форму сфероїда розмірами 975 × 909 км. Її маса становить 9,5 × 1020 кг, що становить майже третину всієї маси пояса астероїдів, але в той же час поступається масі Землі більш, ніж у 6000 разів. Значна маса Церери призвела до того, що під дією власної гравітації це небесне тіло, як і багато інших планетоїдів, набуло форми, близької до сферичної. Проте на цьому її еволюція не скінчилася і, на відміну від більшості астероїдів, на Церері почалася диференціація внутрішньої структури — важчі породи опускалися до центру, легші піднімалися до поверхні. Таким чином сформувалося кам'яне ядро і мантія з водяного льоду. Виходячи з низької густини Церери, вона містить значну кількість льоду, до 20-30% за масою, що еквівалентно крижаній мантії товщиною 60-100 км. На початковому етапі існування ядро Церери могло розігріватися за рахунок радіоактивного розпаду і, можливо, якась частина крижаної мантії перебувала в рідкому стані. З усього видно, що значна частина поверхні і зараз покрита льодом або якимось різновидом крижаного реголіту. За аналогією з крижаними супутниками Юпітера й Сатурна можна припустити, що під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця частина води дисоціює і утворює дуже розріджену «атмосферу» Церери. Також залишається невирішеним питання про наявність на Церері зараз або в минулому кріовулканізму.

Про зовнішній вигляд Церери відомо не так вже й багато. На земному небосхилі вона постає слабкою зіркою 7-ї величини. Видимий диск Церери дуже малий, тому перші подробиці вдалося розгледіти тільки наприкінці XX сторіччя за допомогою орбітального телескопа «Хаббл». На поверхні Церери помітно кілька світлих і темних структур (імовірно кратерів). За їхніми спостереженнями вдалося точно встановити період обертання Церери (9,07 години) і нахил осі обертання до площини орбіти (менше 4 °). Найяскравіша структура на честь першовідкривача Церери отримала назву «Пьяцца». Можливо, це кратер, що оголив крижану мантію, або навіть кріовулкан. Спостереження в інфрачервоному діапазоні показали, що середня температура поверхні становить 167 К (-106 ° C), в перигелії вона може сягати 240 К (-33 °C). Радіотелескопом в Аресібо кілька разів проводилося дослідження Церери в радіодіапазоні. За характером відбивання радіохвиль встановлено, що поверхня Церери досить гладенька, мабуть, за рахунок високої еластичності крижаної мантії. Супутників у Церери не виявлено. Принаймні спостереження «Хаббла» виключають існування сателітів розмірами більше 10-20 км.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. «база даних астрономічних об'єктів при NASA». Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  2. ...
  3. ...
  4. «NASA – Dawn at a Glance». NASA. Архів оригіналу за 2012-07-04. Процитовано 2011-08-14. 
  5. Shiga, David. «Dawn captures first orbital image of asteroid Vesta». New Scientist. Архів оригіналу за 2012-07-04. Процитовано 2011-08-07. 
  6. Space Telescope Science Institute (2009). Hubble 2008: Science year in review. NASA Goddard Space Flight Center. с. 66. 
  7. Pitjeva, E. V.; Precise determination of the motion of planets and some astronomical constants from modern observations, in Kurtz, D. W. (Ed.), Proceedings of IAU Colloquium No. 196: Transits of Venus: New Views of the Solar System and Galaxy, 2004
  8. Moomaw, Bruce (2007-07-02). «Ceres As An Abode Of Life». spaceblooger.com. Процитовано 2007-11-06. 
  9. Li Jian-Yang, McFadden, Lucy A.; Parker, Joel Wm. Icar.182.143.pdf Photometric analysis of 1 Ceres and surface mapping from HST observations (PDF) // Icarus. — 182 (2006) (1) С. 143–160. DOI:10.1016/j.icarus.2005.12.012. Процитовано 2007-12-08. [недійсне посилання]

Джерела[ред.ред. код]

Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.