Іоано-Богословський храм (Харків)
| Іоано-Богословський храм | |
|---|---|
 | |
| 50°00′19″ пн. ш. 36°11′59″ сх. д. / 50.00528° пн. ш. 36.19972° сх. д.Координати: 50°00′19″ пн. ш. 36°11′59″ сх. д. / 50.00528° пн. ш. 36.19972° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, Харків |
| Початок будівництва | 1879 |
| Кінець будівництва | 1885 |
| Стиль | неокласичний та російсько-візантійський |
| Належність | Православна церква України |
| Стан | пам'ятка архітектури місцевого значення України і Пам'ятка містобудування України місцевого значенняd |
| Адреса | Вул. Велика Панасівська, 105а, м. Харків, 61017 |
  Іоано-Богословський храм (Харків) (Україна) | |
 | |
 Іоано-Богословський храм у Вікісховищі | |
Храм апостола і євангеліста святого Іоанна Богослова — один з найбільших у Харкові храмів Православної церкви України, пам'ятка історії та культури другої половини XIX століття.
Храм збудований 1885 року на місці давнішої деревʼяної церкви. Закритий більшовиками 1930 року, перетворений на склад і занедбаний. 1991 року відновив роботу як храм УАПЦ. 2008 перейшов до УПЦ КП, а 2018 разом із нею увійшов до складу ПЦУ.
При храмі діє недільна школа для дітей.
Опис[ред. | ред. код]
Церква поєднує візантійський та неокласичний стилі, що було типовим для тогочасних храмів Слобожанщини. Це хрестово-купольний храм з великим куполом та дзвіницею, приєднаною до будівлі через знижений бабинець[1].
Головний фасад будівлі містить грановані пілястри, які завершуються фризом і карнизом. Три бокові фасади (північного і південного рамен храму та вівтарної частини) завершуються трикутними фронтонами. Фасади мають аркові вікна з пілястрами класичного стилю[1].
Купол храму спирається на восьмиграннй барабан з арковими вікнами[1].
Дзвіниця триярусна, перші два яруси за оздобленням подібні до фасаду, а третій ярус та шатро оформлені за принципом церков XVII століття «восьмерик на четверику». Обабіч аркових отворів дзвонів знаходяться коринфські пілястри[1].
Історія[ред. | ред. код]
Колишні дерев'яні церкви[ред. | ред. код]
Харківський район Іванівка, в якому розташований храм, виник як слобода не пізніше середини XVII сторіччя, але до 1930-х років не входив до меж міста. Перша згадка про освячення дерев'яного храму Іоана Богослова в Іванівці датується 1680 роком. У 1762 році, на вулиці Великій Панасівській, була збудована нова дерев'яна церква, що в 1830 році була повністю відреставрована[1].
Будівництво кам'яної церкви[ред. | ред. код]
1879 році на місті дерев'яної церкви Іоана Богослова заклали нову кам'яну церкву того ж імені. Офіційно будівництво велося за кошти парафіян, але, ймовірно, гроші було надано власником заводу олійних фарб купцем Ващенком та власником хімічного заводу купцем В. І. Пащенком-Тряпкіним[1].
Храм будувався за проєктом єпархіального архітектора Харківської єпархії Федора Івановича Данилова[2].
3 листопада 1885 року храм був освячений[3]. Він мав три престоли: головний — святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, з правого боку — в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці, що був освячений 8 липня 1888 році, ліворуч — в ім'я святого Феодосія, архієпископа Чернігівського, та Преподобного Серафіма Саровського, який освятили 24 жовтня 1904 року[1].
Закриття храму під радянською владою[ред. | ред. код]
Після Жовтневої революції та Громадянської війни діяльності церковної громади відновлюється 17 квітня 1921 року. Тоді відбулася реєстрація громади в комісії по відділенню церкви від держави при окрвиконкомі Харківської губернії. У 1924 року за храм змагаються дві ворогуючі течії тогочасного московського православ'я, — тихонівці та обновленці, — з почерговим захопленням храму прихильниками обох течій. З 1925 по 1927 рік громада храму збільшилася із 30 до 797 парафіян[1].
У 1930 році храм був зачинений, а парафія розформована. У 1932 будівлю отримує у розпорядження секція транспорту та зв'язку при міськраді для зносу. Однак будівля не зноситься, а перетворюється на склад для господарських товарів. Хрести були зняті, шатро дзвіниці знесено, а третій ярус дзвіниці пошкоджено при демонтажі дзвонів. Під час Німецько-радянської війни верхній ярус дзвіниці був повністю зруйнований, бо був зручною точкою для обстрілу залізниці та вокзалу Харків-Пасажирський. Наступні пів століття будівля залишалась занедбаної та поступово руйнувалася. Паперть головного входу була сильно пошкоджена, баня та дахи зруйнувалися, на склепіннях росли трава і дерева. Зникли південний і північний фронтони та сходи під ними. Майже весь інтер'єр церкви був знищений за винятком слідів фресок. За даними «УкрНДІпроектреставрації», будівля була зруйнована на 70 %[1].
Відродження храму в незалежній Україні[ред. | ред. код]
Відновлення церкви почалось з того, що в 1990 або 1991 роках викладачі Харківського університету Віктор Маринчак та Юрій Ісіченко спільно зі слухачами їхніх релігійних курсів утворили Українське православне братство ім. Андрія Первозваного, і їх підтримали львівські священники, які хотіли допомогти відновити в Харкові Українську автокефальну православну церкву. 16 липня 1991 року пройшли установчі збори релігійної громади, а 14 серпня 1991 року Харківська обласна адміністрація зареєстрвала громаду і зобов'язала «Харківгоспторг» до 10 вересня 1991 року звільнити зайняту під склад будівлю церкви Святого Іоанна Богослова і передати її громаді. Перше богослужіння пройшло 19 серпня 1991 року, ще під мурами храму[4]. А 21 вересня 1991 року архієпископ Антоній освятив храм[5].
,_%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D1%88%D0%BA%D0%B0.jpg)
В перші місяці богослужінь дах храму залишався пошкодженим, в будівлю потрапляли дощ і сніг, сипалася штукатурка, церковного приладдя не було. У 1992 році американський священик Володимир Пашко, який бачив перші богослужіння в храмі, зібрав кільканадцять тисяч доларів на відбудовування храму, що дозволило зробити м'яку покрівлю над приміщенням, полагодити купол, придбати жертовник, престол і запрестольний хрест[4].
З 14 травня 2006 року храм перебуває в складі Української православної церкви Київського Патріархату[6]. В грудні 2018 року разом із нею увійшов до складу Православної церкви України.
,_%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D1%88%D0%BA%D0%B0_2.jpg)
На стінах храму були встановлені меморіальні таблички на честь нероїв Небесної сотні, жертв Теракту 2015 року під час Маршу єдності в Харкові[7], героїв Російсько-української війни.
9 вересня 2022 року на територію храму прилетіла російська ракета «Ураган», пошкодивши вікна і частину даху[1][8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л Історія і сьогодення Іоано-Богословського храму (08 жовтня 2022), Храм Святого Іоанна Богослова міста Харкова, Православна церква України
- ↑ Архитектор Фёдор Иванович Данилов, Откуда Родом
- ↑ Парамонов А., Ивановка: дешевое жилье и пожары, Newsroom
- ↑ а б Період відродження храму (08 жовтня 2022), Храм Святого Іоанна Богослова міста Харкова, Православна церква України
- ↑ Історія, Харківська Єпархія, Православна церква України
- ↑ В’ячеслав Нестеров, Церква Святого Апостола і Євангеліста Іоана Богослова [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] стаття на сайті Європейський Харків [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] [недоступне посилання з 09.10.2017]
- ↑ У Харкові відкрили меморіальну дошку на честь трьох Героїв Небесної Сотні. Харківська обласна військова адміністрація. 21 вересня 2021. Процитовано 7 січня 2024.
- ↑ Софія Цвєткова, Руслана Богдан (16 вересня 2022). Любов перемагає війну: у Харкові під час вінчання стався обстріл території храму. Суспільне Новини. Процитовано 7 січня 2024.
Джерела[ред. | ред. код]
- Непоказний храм з визначним минулим [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] стаття на сайті Релігійно-інформаційної служби України [Архівовано 7 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- В’ячеслав Нестеров, Церква Святого Апостола і Євангеліста Іоана Богослова [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] стаття на сайті Європейський Харків [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] [недоступне посилання з 09.10.2017]
Фільм про Іоано-Богословський храм 1992 на YouTube
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний вебсайт храму [Архівовано 10 травня 2022 у Wayback Machine.]