Церква Покрови Божої Матері (Сокілець)
| Церква Покрови Божої Матері (Покрови Пресвятої Богородиці) | |
|---|---|
|
| |
|
48°52′57″ пн. ш. 25°24′14″ сх. д. / 48.88250000002777540° пн. ш. 25.403888888916779° сх. д.Координати: 48°52′57″ пн. ш. 25°24′14″ сх. д. / 48.88250000002777540° пн. ш. 25.403888888916779° сх. д. | |
| Статус | Пам'ятка архітектури місцевого значення |
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури місцевого значення України |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Церква Покрови Божої Матері (Покрови Пресвятої Богородиці), травень 2016 |
| Конфесія | ПЦУ |
| Єпархія | Тернопільська єпархія ПЦУ |
| Матеріал | дерево |
  Церква Покрови Божої Матері (Сокілець) (Україна) | |
 | |
 Церква Покрови Божої Матері у Вікісховищі | |
Церква Покрови Божої Матері — дерев'яна сакральна споруда в селі Сокілець (нині Чортківського району Тернопільської області). Парафія і храм Бучацького благочиння Тернопільської єпархії Православної церкви України. Церква колишнього Сокілецького монастиря.
Оголошена пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 112)[1].
Історія[ред. | ред. код]
Село, монастир та церква неодноразово зазнавали нападів татар, які їх руйнували. За наказом[2] Яна Потоцького, сина одного з доброчинців монастиря — генерального подільського старости Стефана Потоцького, побудовано нову монастирську церкву. Вона збудована на масивній скелі, що звисає над крутим схилом правого берега р. Стрипи.
У 1819 році цісар Франц II підписав розпорядження про передачу монастиря оо. василіянам у Бучачі, монастирську церкву віддали капеланії в с. Губин.
Парохом церкви, зокрема, був о. Іван Галібей.[3]
Монастирський іконостас (1743 року) досліджував, зокрема, Олег Чуйко.[4]
Пам'ятка[ред. | ред. код]
Є пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 112).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лист Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини № 326 від 20 жовтня 2021 року.
- ↑ так у джерелі
- ↑ Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. ??.
- ↑ Культура монастирів Галичини в констексті суспільно-істоичних процесів XVI—XIX ст. Архів оригіналу за 11 вересня 2016. Процитовано 4 вересня 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.