Церква Стрітення Господнього (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква Стрітення Господнього
Church of the Presentation, L'viv.jpg
49°50′27″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8410556° пн. ш. 24.0465833° сх. д. / 49.8410556; 24.0465833Координати: 49°50′27″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8410556° пн. ш. 24.0465833° сх. д. / 49.8410556; 24.0465833
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаЛьвів
Архітектор Джованні Баттиста Джизлені
Скульптор Андреас Шванер
Поч. будівництва 1642
Кін. будівництва 1693
Стиль бароко
Адреса м. Львів, Вулиця Винниченка, 30
Церква Стрітення Господнього (Львів). Карта розташування: Україна
Церква Стрітення Господнього (Львів)
Церква Стрітення Господнього (Львів) (Україна)
Церква Стрітення Господнього у Вікісховищі?

Це́рква Стрі́тення Госпо́днього (колишній костел Матері Божої Громничої монастиря кармеліток босих) — культова споруда, пам'ятка архітектури у Львові на вулиці Винниченка, 30.

Історія[ред. | ред. код]

Костел і монастир кармеліток босих зведені на «ґрунтах», наданих Якубом Собеським і його дружиною Теофілією з Даниловичів. Початково споруди були дерев'яними.

Проект мурованого кам'яного костелу розробив італійський архітектор Джованні Баттиста Джизлені у 1642 році. Зразком послужив фасад храму Санта Сусанна в Римі, архітектора Карло Мадерно. Будівництво розпочато 1644 року і велося під керівництвом Яна Годного. Від 1683 року будівництвом керував Томаш Дубінський. Спорудження з перервами тривало від 1644 до 1692 року. Завершено завдяки фундації короля Яна III Собеського. Початково освячений як Костел Матері Божої з Лоретто.

Наприкінці XVIII століття австрійська влада закрила костел і розмістила у ньому склад. Повернутий римо-католицькій церкві 1842 року на прохання львівського архієпископа Франтішека де Паула Піштека. Костел було наново посвячено Матері Божій Громничій (Стрітенню Господньому). У XIX столітті в криптах храму поховано трьох львівських латинських архієпископів — Франтішека де Паула Піштека, Лукаша Баранецького і Францішека Ксаверія Вешхлейського. 1940 року частину монастиря передано Львівському державному медичному інститутові. Костел і монастир продовжували діяти до 1946 року, коли увесь комплекс був переданий військовим. 1976 року храм передано для влаштування у ньому експозиції обласному управлінню якості, метрології та стандартизації (нині ДП «Науково-дослідний інститут „Система“»). В часи незалежності храм передано в користування Українській греко-католицькій церкві. 2009 року каплицю при храмі, передано в користування Римо-католицькій церкві. В храмі почергово проводили богослужіння за східним (греко-католики) та західним (римо-католики) обрядом.

Через конфлікт, який виник між парафіями двох конфесій, віряни 3 березня 2019 року провели збори, на яких вирішили перейти до Православної церкви України.[1]

Архітектура[ред. | ред. код]

Храм розташований на парній стороні вулиці Винниченка, виходячи на неї головним фасадом. Збудований з цегли та частково з тесаного каменю. Однонавовий з трансептом, в плані має форму хреста. Зорієнтований на осі захід-схід. Монастир примикає до храму із півдня та сходу і має власне внутрішнє подвір'я. На перетині трансепта з навою храму розміщено невеликий купол, увінчаний сигнатуркою з хрестом. Кожне крило трансепта перекрите одним хрестовим склепінням. Презбітерій прямокутний в плані, вужчий від нави, піднятий відносно неї на одну сходинку, перекритий одним пряслом хрестового склепіння. Зліва від пресвітерія прибудовано захристя, справа — каплицю, до котрої вхід влаштовано з трансепта. Каплиця перекрита п'ятьма пряслами хрестових склепінь. З обох боків у каплиці під самими склепіннями прорізано по 3 вікна. Фасад храму розділений на два яруси карнизом, фризом і архітравом. В нішах першого ярусу стоять декоративні вази, а на другому — скульптурні постаті св. Йосифа і св. Терези, виконані у 1688 році Андреасом Шванером. Портал фланкований двома колонами, що підтримують фриз із тригліфами і трикутний фронтон. Другий ярус розчленований чотирма пілястрами, фланкований кам'яними волютами і завершений трикутним тимпаном із хрестом. Тимпан оздоблений гербами Собеських і Даниловичів, які колись були позолоченими, як і надпис таблиці над порталом.[2]

Внутрішній вистрій[ред. | ред. код]

Відомо, що три вівтарі мав ще перший дерев'яний храм. Розписи і оздоблення кам'яного храму були знищені після зайняття його військовими наприкінці XVIII століття. По поверненні будівлі 1842 року Римо-католицькій церкві, проведено реставрацію. Наприкінці XIX століття фірма Яна Слівінського змонтувала невеликий орган. Петром Війтовичем виготовлено бічний вівтар св. Йосифа (1916), а пізніше — другий бічний вівтар Матері Божої Покровительки (після 1925). У 19291931 роках виконано ремонтні роботи у монастирі і зокрема у каплиці, що прилягає до костелу. В каплиці встановлено вівтар Матері Божої Неустанної помочі. Внутрішні розписи каплиці виконано Яном Розеном і його учнем Казимиром Смучаком. У костелі встановлено новий алебастровий головний вівтар, виконаний за проектом Юзефа Шостакевича на фабриці алебастрових виробів у Журавно. Скульптури головного вівтаря виконала Ядвіґа Городиська (знищені 1979 року). 1976 року фахівцями Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація» проведено реставрацію фресок у каплиці, з костелу прибрано усі предмети культу, частину скульптур передано до музею «Олеський замок», а деякі предмети передано до львівського музею історії релігії. Із крипт забрано труни латинських архієпископів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Храм УГКЦ у центрі Львова перейшов до ПЦУ
  2. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — S. 183. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]