Церква святих Бориса і Гліба (усипальниця, Вишгород)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква святих Бориса і Гліба
Procession with relics of Boris and Gleb.jpeg
Будівництво дерев'яного храму-усипальниці (зверху) та перенесення до нього раки князів Бориса і Гліба (внизу). Мініатюра з Сильвестрівського збірника, друга половина XIV століття.
50°35′44″ пн. ш. 30°29′49″ сх. д. / 50.59556° пн. ш. 30.497111° сх. д. / 50.59556; 30.497111Координати: 50°35′44″ пн. ш. 30°29′49″ сх. д. / 50.59556° пн. ш. 30.497111° сх. д. / 50.59556; 30.497111
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаВишгород
Початок будівництва 1075[1]
Кінець будівництва 1112[1]
Зруйновано 1240
Церква святих Бориса і Гліба (усипальниця, Вишгород). Карта розташування: Україна
Церква святих Бориса і Гліба (усипальниця, Вишгород)
Церква святих Бориса і Гліба (усипальниця, Вишгород) (Україна)

Церква Бориса і Гліба у Вишгороді — перша церква в Київській Русі, що була освячена в пам'ять про руських святих Бориса і Гліба, а також стала їх мавзолеєм-усипальницею. Церква була зруйнована під час розорення Вишгорода у 1240 році військом Монгольської імперії на чолі з Батиєм.

Історія[ред. | ред. код]

Перенесення мощів Бориса і Гліба до нового одно-купольного храму у 1072 році

У письмових джерелах згадується ряд церковних споруд, які було зведено у Вишгороді часів Київської Русі. Першим був дерев'яний храм святого Василія — споруджений, ймовірно, за часів Володимира Святославича наприкінці X століття.[2] Згідно з «житієм Бориса і Гліба», біля цієї церкви були поховані мощі святих: тіло Бориса у 1015 році, а тіло Гліба у 1020.

Року 1020 на місці згорілого Василівського храму було встановлену «клетъку малу» в якій розмістили тіла святих. Тоді ж Ярослав Мудрий повелів звести нову велику дерев'яну п'ятикупольну церкву. Після завершення будівництва, до неї були перенесені раки Бориса і Гліба, і вона стає першою церквою-мавзолеєм на їх честь.

Наступний храм зводився під керівництвом Ждан-Ніколи.[2] Року 1072 вібулось його урочисте освячення, на якому були присутні сини Ярослава Мудрого — Святослав, Ізяслав та Всеволод. Прийнято вважати, що саме тоді був впроваджений другий збір законів «Правда Ярославичів». У тому ж році Святослав Ярославич розпочав будівництво кам'яного храму на честь Бориса і Гліба. Але до часу його смерті у 1076 році були завершені тільки стіни. Остаточно будівництво було завершено при правлінні Всеволода Ярославича[3], але по завершенні робіт верх храму завалився. Храм залишався деякий час в руїнах. Його відновлення розпочав син Святослава Олег. Відбудова була завершена лише у 1115 році.

Після розорення Вишгорода у 1240 році військом Бату-хана, зникають будь-які згадки про церкву.

За одними даними, її було розібрано, матеріал використали для будівництва костелу св. Миколая (потім — Петропавлівська церква на Подолі) при монастирі домініканців у Києві.[4]

Опис храму[ред. | ред. код]

За розмірами церкву Бориса і Гліба можна було порівняти з Спасо-Преображенським собором у Чернігові і Софією Київською. Це була хрестово-купольна споруда з нартексом та сходовою баштою для підйому на хори у північно-західній частині. Церква була видовженою із заходу на схід (42 м) і мала невелику ширину (24 м). Розмір підкупольного квадрату (сторона ~8 м) вказує на його значний об'єм і на велику висоту храму. Це також підтверджують глибокі (2,5 м) та широкі (2,4 м в нижній частині, 1,5—1,8 м у верхній) фундаменти. Стіни були викладені із цегли у техніці кладки «з прихованим рядом» із включенням рядів каміння[5].

Ззовні фасад храму був прикрашений арочними нішами, а дах вкритий свинцем. Зсередини стіни були розмальовані фресками, а підлога була покрита поливною плиткою.

Залишки мурів церкви Бориса і Гліба XI—XII століть

Археологічні дослідження[ред. | ред. код]

Перші дослідження залишків стародавнього храму були проведені у 20-х роках XIX століття. Наступні невеликі дослідження були проведені перед закладенням фундаменту нової церкви у 1860 році. У 1874 році під час роботи III Археологічного з'їзду в Києві, знов проводились розкопи фундаменту під керівництвом Олексія Уварова.

Наступні археологічні дослідження храму проводив Інститут археології АН УРСР у 19361937 роках. Вони показали, що це була монументальна споруда — восьми-стовпова тринефна церква, одна з найбільших в Київській Русі. Її площа становила 924 м².[2] Але скласти перший повний план будови вдалося лише у 1952 році. Це зробила археологічна експедиція Інституту історії матеріальної культури під керівництвом Михайла Каргера.[6]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Денисенко Димитрий. Роль Вышгорода и его святынь в истории Руси // Труди Київської Духовної Академії. — С. 211.
  2. а б в І.С. Винокур, Д.Я. Телегін. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — С. 349-352.
  3. вірогідно у 80-90-х роках XI століття
  4. Петропавлівська Церква. Архів оригіналу за 31 грудень 2014. Процитовано 31 грудень 2014. 
  5. вірогідно, пізній випадок використання змішаної кладки — opus mixtum
  6. Под ред. патриарха Московского и всея Руси Алексия II. Православная энциклопедия. — С. 64-65.

Література[ред. | ред. код]

  • Денисенко Димитрий. Роль Вышгорода и его святынь в истории Руси // Труди Київської Духовної Академії. — К. : Видавничий відділ української Православної Церкви, 2008. — Вип. №9. — С. 197-221. (рос.)
  • Под ред. патриарха Московского и всея Руси Алексия II. Борисоглебская церковь в Вышгороде // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр РПЦ «Православная энциклопедия», 2003. — Т. 6. — 752 с. — 39000 прим. — ISBN 5-89572-010-2. (рос.)
  • Винокур І. С., Телегін Д. Я. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Видання друге, доповнене і перероблене. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2008. — 480 с. — ISBN 966-692-247-9.