Церква святого Миколая (Берлін)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква святого Миколая
St. Nikolai-Kirche
Nikolaikirche Berlin April 2007.jpg

Укріплений вестверк церкви (зліва) та капела Діви Марії (справа, додана 1452 року)
52°31′00″ пн. ш. 13°24′27″ сх. д. / 52.516804° пн. ш. 13.407547° сх. д. / 52.516804; 13.407547Координати: 52°31′00″ пн. ш. 13°24′27″ сх. д. / 52.516804° пн. ш. 13.407547° сх. д. / 52.516804; 13.407547
Тип споруди церква і споруда[d]
Сучасний статус з листопада 1938 року не діюча
Розташування Німеччина,Берлін
Архітектор початковий - невідомий, Hermann Blankenstein (1877-1879 рр.)
Початок будівництва 1220 або 1230
Кінець будівництва бл. 1243
Зруйновано 11 серпня 1380, 1945-1949
Відбудовано 1470, 1877-1879, з 1981
Архітектурний стиль цегляна готика
Адреса Ніколаіфіртель, Мітте
Веб-сайт Веб-сайт музею церкви
Церква святого Миколая (Берлін) is located in Німеччина
Церква святого Миколая (Берлін)
Церква святого Миколая (Берлін) (Німеччина)
CMNS: Церква святого Миколая на Вікісховищі
Вид на церкву та Ніколаіфіртель з Берлінської телевежі, січень 2015

Церква святого Миколая (нім. St. Nikolai-Kirche) є церквою, розташованою у східній частині центрального Берліна, у районі Мітте. Церква була побудована між 1220 та 1230 роками, і разом з церквою Св. Марії біля Александерплатц неподалік, є найстарішою церквою у місті.

Територія довкола церкви, обмежена Шпандауерштрассе, Ратхаусштрассе, річкою Шпрее та вулицею Мюлендам, відома як Ніколаіфіртель (квартал Миколая). Цей квартал складається з реставрованих та відбудованих середньовічних будинків.

Історія будівництва та відбудови[ред.ред. код]

Сучасній церкві Св. Миколая передують принаймні дві будівлі. Перша була побудована бл. 1230 та була характерною для регіону пізньороманською трьохнавною[1] базилікою з пласкими колонами та дахом довжиною 40 метрів, побудованою з каміння.[2] Вестверк, що був побудований в 1230 році і зберігся з того часу, вже мав загострені риси ранньої готики.[3] Назву церква отримала на честь Святого Миколая, а його покровительство означало, що церква була церквою торгового поселення. Довкола цієї найстарішої будівлі та Молочного ринку виросло середньовічне місто Старий Берлін, а на іншому березі Шпрее довкола вже зруйнованої церкви Св. Петра виросло поселення Кельн.

Церква у Ніколаіфіртель, 1827 р.

Вже наприкінці 13-го сторіччя продольний неф базиліки з каміння був зруйнований та замінений на трьохнавну залу в стилі цегляної готики, і базиліка стала зальним храмом.[4] Після пожежі 1379 року почалася заміна пізньороманських хорів початкової будівлі на значно збільшений поперечний неф перед хорами та деамбулаторієм. Така амбітна перебудова була закінчена не пізніше початку 15-го сторіччя.[5] Однак плани щодо будівництва нового продольного нефа, який би відповідав новому деамбулаторію, були реалізовані лише бл. 1460 року.[6]. До нового нефа не було включено ніяких суттєвих елементів попереднього ранньоготичного нефа.

Будівництво на південнозахідному куті нового нефа храму двоповерхової капели Діви Марії з характерним для цегляної готики сходинковим фронтоном було завершено бл. 1465 року і пов'язується з заснованим 1452 року об'єднанням Братів Марії через шеф-повара маркграфа Ульріха Цевшеля.[7] Червона цегла капели сильно контрастує з сірим камінням вестверку храму.

В 1470/1480 рр. було здійснено останнє середньовічне будівництво — двоповерхова прибудова захристя та каплиці на північній стороні деамбулаторію.[8] Пізньосередньовічна верхівка південної сторони, яка стала результатом всіх етапів будівництва, більше не існує — в 1876–1878 рр. вона була замінена на нову, яка відповідає неоготичному фасаду двох веж.[9]

Облаштування церкви[ред.ред. код]

В 1461 році багатий цех берлінських пекарів подарував церкві Св. Миколая вівтар та щорічну ренту для оплати послуг парафіяльного вікарія.

Після приходу до Берліна Реформації, починаючи з 1539 року у нішах хорів та бокових нефів було поховано бл. 150 берлінських державних діячів, вчених та багатих бюргерів, надгробні плити яких частково збереглися і до нашого часу. В цей час внутрішній простір церкви був заповнений цінними скарбами мистецтва: це і створена 1563 року купіль, і різьблена кафедра 1680 року і вівтар 1715 року. Крім того, були і картини з часів пізньої готики і бароко.[10]

Сучасний орган побудований у 1997 році органною фірмою Jehmlich Orgelbau Dresden.[11]

Руйнація та відбудова[ред.ред. код]

Під час Другої світової війни церква Св. Миколая втратила у пожежі верхівки веж, дах та частина склепіння біля хорів внаслідок бомбардування Берліна союзниками у 1944 році. Подальшу шкоду церкві принесла пожежа всередині церкви наприкінці війни, а також вплив погодних умов та пограбування кольорових металів у час, коли церква стояла зруйнована. Наприклад, в 1949 році обвалилися всі склепіння і північний ряд колон. Однак суттєву частину внутрішнього облаштування вдалося врятувати.[12] До церкви Св. Марії було передано 16 картин та романський потир церкви Св. Миколая. Лише з 1957 року почався захист частини деталей церки.[13]. Руїни церкви перебували у Східному Берліні, а влада НДР лише на початку 1980-х років дозволила відбудову церкви, разом з рішенням про історичну відбудову Ніколаіфільтель до святкування 750-річчя Берліна.

Церква була відбудована з використанням старих малюнків та планів та відкрита для відвідувань у 1987 році. Хрестоподібне склепіння центральної нави висотою 18 метрів, яка обвалилося, було повністю заново відбудовано.

Вежі[ред.ред. код]

В 1880 році над середньовічною кам'яною основою західного фасаду було зведено дві нові цегляні вежі з металевими шпилями однакової висоти, які замінили історичну одну вежу. Під час бомбардувань Берліна наприкінці Другої світової війни вежі були зруйновані. Під підготовці до святкування 750-річчя Берліна було прийнято рішення про відбудову двох шпилів. Їх відбудували за старовинними кресленнями якомога ближче до оригіналів. На землі на спеціальній бетонній основі було змонтовано сталеву конструкцію веж, покриту шаром міді, висотою 44 метри після чого вони були підняті та встановлені у серпні 1982 року.[10] Південний шпиль отримав флюгер у вигляді історичного герба Берліна на верхівці — для нагадування, що початково в Середньовіччі існувала лише ця вежа.[10] На другій вежі встановлено позолочену кулю, яка діє як блискавковідвід. Перед встановленням шпилів вагою 53 тони на реконструйовані вежі були встановлені спеціальні анкери з армованого бетону. Насамкінець відбудови на вежі церкви встановлено 41 дзвін.

Використання[ред.ред. код]

Церква спочатку була римо-католицька, однак з 1539 року, з часу Реформації стала лютеранською протестанстською. Кількість прихожан зменшувалась через комерціалізацію старого міста, де житлові помешкання поступалися офісам та магазинам. Останнє богослужіння у церкві відбулося 31 жовтня 1938 року. Після цього найстаріша споруда у основній частині Берліні була передана уряду для використання як концертної зали та церковного музею.[14] Паства була приєднана до пастви церкви Св. Марії.

Сучасна церква Св. Миколая переважно є реконструкцією та знову використовується переважно як музей маркграфства[10] та деколи як концертна зала, перебуваючи в управлінні Stiftung Stadtmuseum Berlin (Landesmuseum für Kultur und Geschichte Berlins).

Археологічні розкопки[ред.ред. код]

У 1956–1958 рр. та перед відбудовою церкви у 1980–1983 рр. проводились великі археологічні розкопки з метою дослідити історію будівництва церкви святого Миколая. Під час розкопок були ідентифіковані залишки романської базиліки з трьома нефами та ранньоготичної зальної церкви, які передували сучасному храму. Нижче цих залишків археологи знайшли поховання старого кладовища (від 120 до 150 поховань), яке було датовано кінцем 12-го — початку 13-го сторіччя і знаходилось на вершині острова з намитого піску на річці Шпрее.[15] Ці знахідки вказують на те, що Берлін принаймні на 50 років старіший, ніж традиційно вважається.[10]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Eva Börsch-Supan, Helmut Börsch-Supan, Günther Kühne, Hella Reelfs: Kunstführer Berlin. Philipp Reclam jr., 4. Auflage Stuttgart 1991, ISBN 3-15010366-5, S. 37 f.
  2. Horst Ulrich, Uwe Prell, Ernst Luuk: Nikolaikirche. In: Berlin Handbuch. Das Lexikon der Bundeshauptstadt. FAB-Verlag, Berlin 1992, ISBN 3-927551-27-9, S. 886.
  3. Ernst Badstübner: Die Nikolaikirche in Berlin, Leipzig 1991; Georg Dehio: Handbuch der deutschen Kunstdenkmäler, Berlin, Neubearbeitung durch die Dehio-Vereinigung, München 2000, S. 41 ff
  4. Ernst Badstübner: Die Nikolaikirche in Berlin, Leipzig 1991, S. 4
  5. Ernst Badstübner: Berlin und Königsberg in der Neumark — Stationen des Heinrich Brunsberg? In: Ernst Badstübner, Dirk Schumann (Hrsg.): Hallenumgangschöre in der Mark Brandenburg, Berlin 2000; Dirk Schumann: Zur mittelalterlichen Baugeschichte der Berliner Nikolaikirche, in: Tobias Kunz, Dirk Schumann (Hrsg.): Werk und Rezeption, Berlin 2011
  6. Henkys, Albrecht: Die Berliner Nikolaikirche. Gotteshaus — Denkmal — Museum. Verlag M, Berlin, 2010, S. 23
  7. Henkys, Albrecht: Die Berliner Nikolaikirche. Gotteshaus — Denkmal — Museum. Verlag M, Berlin, 2010, S. 28
  8. Dirk Schumann: Zur mittelalterlichen Baugeschichte der Berliner Nikolaikirche, in: Tobias Kunz, Dirk Schumann (Hrsg.): Werk und Rezeption, Berlin 2011
  9. Henkys, Albrecht: Die Berliner Nikolaikirche. Gotteshaus — Denkmal — Museum. Verlag M, Berlin, 2010, S. 55
  10. а б в г д Horst Ulrich, Uwe Prell, Ernst Luuk: Nikolaikirche. In: Berlin Handbuch. Das Lexikon der Bundeshauptstadt. FAB-Verlag, Berlin 1992, ISBN 3-927551-27-9, S. 887
  11. Orgel Berlin Nikolaikirche Jehmlich Orgelbau. Архів оригіналу за 2007-10-25. Процитовано 2014-09-18. 
  12. Götz Eckardt (Hrsg.): Schicksale deutscher Baudenkmale im zweiten Weltkrieg. Eine Dokumentation der Schäden und Totalverluste auf dem Gebiet der Deutschen Demokratischen Republik. Band 1. Berlin — Hauptstadt der DDR, Bezirke Rostock, Schwerin, Neubrandenburg, Potsdam, Frankfurt/Oder, Cottbus, Magdeburg, Henschelverlag, Berlin 1980, S. 10 f.
  13. Knut Brehm: Die Grabplastik der Nikolaikirche, in: Märkisches Museum Berlin (Hrsg.): Grabmalskunst aus vier Jahrhunderten, S. 8-10
  14. Розширена інформація щодо передачі місту церкви Св. Миколая, прес-реліз, Senatsverwaltung für Stadtentwicklung, 19 March 2010 (нім.) (pdf)
  15. Шаблон:LDLBerlin

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква святого Миколая (Берлін)