Церква святої Софії (Несебир)
| Церква Святої Софії | |
|---|---|
| болг. Света София (Несебър) | |
 | |
| 42°39′32″ пн. ш. 27°44′09″ сх. д. / 42.659111° пн. ш. 27.736028° сх. д.Координати: 42°39′32″ пн. ш. 27°44′09″ сх. д. / 42.659111° пн. ш. 27.736028° сх. д. | |
| Тип споруди | церква і православний храм |
| Сучасний статус | недіючий храм, пам'ятник культури |
| Розташування | Болгарія, Несебир |
| Початок будівництва | V-VI ст. |
| Стиль | Архітектура Візантійської імперії |
| Належність | православна церква |
| Єпархія | Сливенська єпархія БПЦ |
| Стан | руїни |
  Церква святої Софії (Несебир) (Болгарія) | |
 | |
 Церква святої Софії у Вікісховищі | |
Свята Софія, відома також як Стара метрополія — православна церква, знаходиться в центрі старого міста Несебир. Є пам'ятником ЮНЕСКО, і входить в перелік 100 національних туристичних місць Болгарії.
Побудована наприкинці V та початку VI століть. Це базиліка з напівкруглої апсидою, яка зовні є трикутною формою, з притвором і атріумом (внутрішній двір). Загальна довжина становить 25,5 м. Бічні нави (шириною 3,70 м.) відокремлені від центрального (9,30 м.), створеними п'ятьма кам'яними прямокутними стовпами, що пов'язані між собою арками. В східній стіні над напівкруглою в плані, і тригранною в екстер'єрі, апсидою (шириною 6,5 і глибиною 3,25 м.)[1] знаходяться три арочні вікна. Базиліка мала двосхилий дах, який не зберігся. В апсиді майже цілим зберігся синтрон. В середині церкви стіни оштукатурені цементним розчином і розписані фресками.
Вся підлога була вкрита мозаїкою з невеликих кольорових камінчиків. Праворуч від апсиди знаходиться мармуровий блок, на якому вигравірувано вірш із псалма Старого Завіту, його можна прочитати через відпалу штукатурку: И викът ми нека стигне до теб![2].
Свій сучасний вигляд церква набула після реконструкції на початку IX століття. В середні віки церква була кафедральним собором Месемврийскої єпархії. В 1257 році собор був розграбований венеційцями і мощі святого Феодора, які в ньому зберігались, були доставлені до церкви «Сан-Сальваторе» у Венеції [3]. Наприкінці XVIII століття собор був покинутий.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тонев, Любен (1965). Кратка история на българската архитектура (болг.) . София: Печатница БАН кв. Гео Милев. с. 53—55.
- ↑ Венцеслав Константинов, Несебр – град сред морето
- ↑ Cornaro, F. Ecclesiae Venetae antiquis monumentis nunc etiam primum editis illustratae. T. 2. Venetiis, 1749, 258-259.
| ||||||||||||||
