Клір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Клір[1][2] (грец. κλήρος — жереб) — у християнствідухівництво як особлива спільнота в Церкві, відмінна від мирян. Особа, що належить до кліру — клірик.

В українській традиції служителі культу при окремій православній церкві називаються при́четом.[3]

У стародавній Церкві[ред. | ред. код]

Поділ на мирян та клір почав формуватися ще в ранній Церкві, коли апостоли мали особливий авторитет у вірян. В апостольський період і починається процес створення церковної ієрархії. Знаком належності до кліру стало покладення рук на висвячуваних кандидатів, котрі ставали «рукоположеними» священнослужителями.

В ранній Церкві (до кінця IV ст.) до кліру крім єпископів, пресвітерів та дияконів належали іподиякони, аколіти, остарії, читці, екзорцисти, нотарії, захисники уз, а також диякониси.

На Сході[ред. | ред. код]

У Православній Церкві розрізняють вищих кліриків — священнослужителів; і нижчих — церковнослужителів.

Вищі клірики одержують благодать священства через хіротонію (рукопокладення) у вівтарі.

Нижчі клірики ставляться на служіння через покладення руки єпископа — хіротесію — поза вівтарем, в храмі.

У монастирях хіротесію можуть виконувати їхні настоятелі: ігумени та архімандрити.

На відміну від права Римської Церкви, православне церковне право не розглядає незаконнонародженість як перепону до священства.

14-е Правило Трулльського Собору установлює для поставлення диякона мінімальний вік 25 років; а пресвітера — 30 років.

На відміну від Римської Церкви, православні канони не розглядають тілесні вади як перепону до священства.

На Заході[ред. | ред. код]

Починаючи з IV ст. в християнських державах клір одержав певні права та привілеї. На утримання кліру була виділена десятина, йому гарантували ряд привілеїв — пребенди, бенефіції. Церковна влада висувала до кліру ряд вимог (наприклад, прийняття целібату для вищих ступенів кліру). За понтифікату папи Григорія I Великого (кінець VI — початок VII століття) на Заході знаком приналежності до кліру стала тонзура: членами кліру ставали особи, які пройшли обряди постригу та посвячення.

У сучасній Римській Церкві, після II Ватиканського Собору, до кліру належать тільки священнослужителі: диякони, пресвітери та єпископи.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Н. С. Рубльова. Клір // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 353. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  2. Н. С. Рубльова. Клір // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  3. [1] Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 97.