Церковнослов'янська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Не слід плутати з Давньоруською мовою.

Церковнослов'я́нська мо́ва (Црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ) — південнослов'янська мертва літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський (київський), болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський. Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть.

Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих у інших частинах світу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
  2. Біленька-Свистович Л. В., Рибак Н. Р. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником: Понад 3500 слів. — К. : Криниця, 2000. — 336с.
  3. Мельник Я., Лазарович О. Церковнослов'янська мова: Навч.-метод. посіб. / Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника; Івано-Франківська теологічна академія. — Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. — 244с.

Посилання[ред.ред. код]