Цесарка синьогруда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цесарка синьогруда
Vulturine Guineafowl at Samburu.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Цесаркові (Numididae)
Рід: Синьогруда цесарка (Acryllium)
G.R. Gray, 1840
Вид: Цесарка синьогруда
Біноміальна назва
Acryllium vulturinum
Hardwicke, 1834
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Acryllium vulturinum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Acryllium vulturinum
EOL logo.svg EOL: 1047227
ITIS logo.svg ITIS: 176133
IUCN logo.svg МСОП: 22679572
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8992

Цесарка синьогруда[2] (Acryllium vulturinum) — найбільший вид цесарок. В оперенні цього птаха присутні блискучий кобальтово-синій, ліловий, чорний та білий кольори.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

У грифових цесарок досить міцне тіло. Ноги сильні. Тримаються вони найчастіше невеликими зграями на сухих, порослих кущами рівнинах Східної Африки. На цих просторах мало джерел, що не пересихають. Основу рослинності тут складають колючі кущі акацій.

Коли біотопи надмірно висихають, синьогруді цесарки переселяються у лісисті низини або гірські ліси, де тримаються разом з іншими видами цесарок. Якщо цесарка відчуває загрозу, вона тікає від небезпеки на своїх довгих ногах, як і більшість наземних видів птахів, і відшукує притулок в заростях кущів. Тільки у крайньому випадку наважується злетіти. Відстань її польоту може складати 50, максимум — 500 м. У сутінках цесарки залітають на дерева, де й проводять всю ніч. Кожна зграя знаходить для себе високу акацію, віддаючи перевагу оточеній густим чагарником.

Майже увесь рік цесарки тримаються зграями, що налічують 20 -30 птахів, але трапляються і групи з 70 особин. У гніздовий період зграї розпадаються на пари, що гніздяться.

Раціон[ред. | ред. код]

Перед світанком зазвичай синьогруді цесарки залишають місця ночівель і вирушають на пошуки кормів. До полуденної спеки зграя у пошуках їжі «прочісує» територію, постійно тримаючись неподалік від чагарникових заростей. У найспекотнішу пору дня кущі служать грифовим цесаркам місцем для відпочинку. Тільки надвечір цесарки знову вирушають на годування.

Головним джерелом корму для цесарок є низькорослі рослини. Синьогруді цесарки поїдають різне насіння, зелені частини трав, не перебирають комахами, павуками, скорпіонами та равликами. Грифова цесарка може не ходити на водопій, оскільки необхідну кількість рідини отримує з рослин, тваринного корму і ранкової роси, що збирається на листках. Сліпа кишка у синьогрудих цесарок набагато довша, ніж в інших птахів. Вважається, що така будова травної системи необхідна для того, щоб організм синьогрудої цесарки міг засвоїти якомога більше води з їжі.

Розмноження[ред. | ред. код]

Сигналом до початку шлюбного періоду у синьогрудих цесарок служать щорічні зливи, які гарантують пташенятам достатню кількість корму. Пік шлюбного періоду в усьому ареалі припадає на червень, але птахи можуть розмножуватися впродовж усього року. Самець починає звертати на себе увагу самиці. Залицяючись, він стає перед нею, опустивши голову вниз і розпрямивши крила. Якщо самиця не показує зацікавленості, самець зазвичай наполегливо переслідує її і ще раз пробує привернути на себе увагу. Якщо залицяння закінчується успішно і відбувається спаровування, через деякий час самиця відкладає від 8 до 15 яєць. Цесарки не будують гнізда, а відкладають яйця в неглибоку ямку. Самиця одна висиджує яйця. Незабаром після вилуплення пташенята залишають гніздо, а самець годує їх ще протягом декількох днів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2012). Guttera pucherani: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 November 2013
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

Література[ред. | ред. код]

  • Журнал «У світі дикої природи» № 23, 12 листопада 2008 р.

Посилання[ред. | ред. код]