Цефалокариди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цефалокариди
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Ракоподібні (Crustacea)
Клас: Цефалокариди (Cephalocarida)
Sanders, 1955
Ряд: Brachypoda
Birshteyn, 1960
Родина: Hutchinsoniellidae
Sanders, 1955
Роди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Cephalocarida
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cephalocarida
EOL logo.svg EOL: 278
ITIS logo.svg ITIS: 83678
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 72040
Fossilworks: 133211

Цефалокариди (Cephalocarida) — клас ракоподібних.

Опис[ред. | ред. код]

Це дрібні рачки довжиною тіла від 2,0 до 3,7 мм. Мають велику голову, задній край якої нависає над першим грудним сегментом. Очей в них немає. Задні антени розташовані позаду рота. У всіх інших ракоподібних в дорослому стані обидві пари антен знаходяться перед ротом, і тільки у личинок вони займають таке ж положення, як у дорослих цефалокарид. За великою верхньою губою відкривається рот, по краях якого поміщаються жвали. Передні щелепи маленькі, а задні мають таку ж будову, як наступні за ними грудні ніжки: велика основна частина, забезпечена внутрішніми виростами, що служать для пересування, розчленована внутрішня гілка і дві листоподібні зовнішні лопасті. Подібність у будові і функціях щелеп і грудних ніжок може вважатися ознакою примітивної організації; у цефалокарид щелепи ще не досягли того ступеня спеціалізації, якої вони досягли у інших ракоподібних. Грудний відділ складається з 8 сегментів. Грудні ніжки роблять такі ж рухи, як у зяброногих рачків. Вони згинаються послідовно, викликаючи струм води, спрямований вперед, до рота. При згинанні ніжок назад вода з боків спрямовується між ними, а при їх згинанні вперед вода проштовхується також вперед. Осідаючі при цьому на щетинки зважені частинки потрапляють в рот і поїдаються. Кінцівки останнього, грудного сегмента недорозвинені або відсутні. Черевце вужче й довше грудного відділу. У нього входить 11 сегментів, воно закінчується фуркальними гілками, озброєними незвичайно довгими щетинками.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Цефалокариди — гермафродити. У яйцевих мішки одночасно розвивається тільки один (або пара) ембріон, але зате деякі види, наприклад Lightiella incisa, розмножуються цілий рік. З яєць видзьобуються личинки (метанаупліус), що нагадують дорослих, але мають менше сегментів, їхні антени і жвали розвинені повністю, а обидві пари щелеп зачаточні. Подальший розвиток відбувається дуже плавно: з кожним наступним линянням додається 1-2 сегмента тіла, і так само поступово збільшується число кінцівок. В одних видів через 13, в інших через 18 линянь рачки досягають статевої зрілості. Личинки, так само як і дорослі, ведуть донний спосіб життя. Вони не схожі на наупліусов зяброногих ракоподібних, оскільки мають порівняно довгі розчленовані антени, коротку основу задніх антен і двогілясті жвали. Ці ознаки властиві наупліусам інших ракоподібних.

Поширення[ред. | ред. код]

Описано понад 10 видів цефалокарид. Перший відкритий Сандерсом вид цефалокарид — Hutchinsoniella macracantha — був зібраний на мілководді. Більшість подальших знахідок також відносяться до невеликої глибини. Але в 1962 р Xесслері Сандерс виявив Н. macracantha біля берегів Нової Англії на глибині 300 м, а в 1973 р — новий вид Sandersiella bathyalis біля узбережжя Південно-Західної Африки на глибині 1227—1559 м.

Цефалокариди зустрічаються на східному узбережжі Північної і Південної Америки, в затоці Сан-Франциско, в Карибському морі, в Мексиканській затоці, біля узбережжя Західної Африки, Перу, Нової Зеландії, біля берегів Нової Каледонії і біля південного узбережжя Японії. Можна припустити, що згодом цефалокариди будуть виявлені і в інших районах Світового океану.

Філогенія[ред. | ред. код]

Порівняння ознак цефалокарид та інших ракоподібних показує, що цефалокариди займають центральне положення в цьому класі. З кінцівок цефалокарид можна вивести всі типи кінцівок, властиві різним підкласам і рядам ракоподібних. Особливо подібні і за формою, і за функціями кінцівки цефалокарид і зяброногів. Будовою голови і заднього кінця тіла цефалокариди нагадують веслоногих. Багато спільного у них і з личинками вищих ракоподібних. Пo всій імовірності, цефалокариди зберегли багато ознак, якими володіли колись існували спільні предки всіх ракоподібних.

Класифікація[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Carcupino, M.; Floris, A.; Addis, A.; Castelli, A.; Curini-Galletti, M. 2006: A new species of the genus Lightiella: the first record of Cephalocarida (Crustacea) in Europe. Zoological journal of the Linnean Society, 148: 209—220.
  • Gooding, R.U. 1963: Lightiella incisa sp. nov. (Cephalocarida) from the West Indies. Crustaceana, 5: 293—314.
  • Hessler, R.R.; Wakabara, Y. 2000: Hampsonellus brasiliensis n. gen., n. sp., a cephalocarid from Brazil. Journal of crustacean biology, 20: 550—558.
  • Jones, M.L. 1961: Lightiella serendipita gen. nov., sp. nov., a cephalocarid from San Francisco Bay, California. Crustaceana, 3: 31-46.
  • Knox, G.A.; Fenwick, G.D. 1977: Chiltoniella elongata n. gen. et sp. (Crustacea: Cephalocarida) from New Zealand. Journal of the Royal Society of New Zealand, 7: 425—432.
  • Sanders, H.L. 1955: The Cephalocarida, a new sub-class of Crustacea from Long Island Sound. Proceedings of the National Academy of Sciences, 41: 61-66.
  • Sanders, H.L. 1957: The Cephalocarida and crustacean phylogeny. Systematic zoology, 6: 112—128, 148.
  • Sanders, H.L. 1963: The Cephalocarida: functional morphology, larval development, comparative external anatomy. Memoirs of the Connecticut Academy of Arts and Sciences, 15: 1-80.
  • Shiino, S.M. 1965: Sandersiella acuminata gen. et sp. nov., a cephalocarid from Japanese waters. Crustaceana, 9: 181—191.
  • Wakabara, Y. 1970: Hutchinsoniella macracantha Sanders, 1955 (Cephalocarida) from Brazil. Crustaceana, 19: 102—103
  • Шарова И. Х. Зоология беспозвоночных: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. С. 365—366. ISBN 5-09-002630-0
  • Догель В. А. Жизнь животных, т, 2, М., 1968; , Зоология беспозвоночных, 6 изд., М., 1975