Цзі I (імператор Сун)
| Хуей-цзун | |
| 宋徽宗 | |
| Імператор Китаю | |
| Початок правління: | 23 лютого 1100 |
|---|---|
| Кінець правління: | 18 січня 1126 |
| Попередник: | Шень-цзун |
| Наступник: | Цінь-цзун |
| Дата народження: | 2 листопада 1086 |
| Місце народження: | Кайфен |
| Дата смерті: | 4 червня 1135 (48 років) |
| Дружина: | 5 дружин |
| Діти: | 32 сини та 34 доньки |
| Династія: | Північна Сун |
| Батько: | Шень-цзун |
| Мати: | Їнже |
Хуей-цзун (ім'я пр народжені Чжао Цзі 趙佶)*2 листопада 1086 — †4 червня 1135) — китайський імператор династії Північна Сун з 23 лютого 1100 до 18 січня 1126 роки, визначний шанувальник мистецтва та поезії.
Зміст
Життєпис[ред. | ред. код]
Початок правління[ред. | ред. код]
Походив з династії Сун, роду Чжао. Син імператора Шень-цзуна та панні Їнже. При народжені отримав ім'я Чжі. Отримав гарну освіту. Про молоді роки мало відомостей. Після смерті батька у 1100 році стає імператором Хуей-цзуном. Із самого початку приділяв багато уваги покращенню добробуту населення. У 1102 році було створення управління, що керувала державними лікарями, які повинні були лікувати бідних вдома. Багато робив для зниження соціальної напруги в імперії.
Його правління збіглося із погіршенням зовнішньополітичної ситуації. Слабка армія Сун не могла протидіяти нападам держави киданів Ляо. Тому Хуей-цзун погодився вплачувати данину у розмірі 100 тисяч рулонів шовку. Проте імператор намагався позбавитися цього ганебного становища. Тому у 1106 році уклав союз із племенами чжурчженів, які оселилися на півночі сучасної Маньчжурії. Внаслідок спільних бойових дій царство Ляо зазнало поразки. Після цього Хуей-цзун закинув державні справи, не займався посиленням армії. Всю увагу він став приділяти живопису, каліграфії й поезії.
Ідеологічна реформа[ред. | ред. код]
У 1112—1119 роках провів масштабну ідеологічну реформу — «Шеньсяо» («Вчення про Божественне небі»). Вона була призначена для обґрунтування божественного статусу правлячої династії і самого імператора. Це вчення являло собою химерне змішання власне даоських, буддистських вірувань та давньокитайських культів. У ньому проповідувалося, що світ складається з дев'яти небесних сфер (цзютянь), вищою з яких є сфера Божественних небес. Вона управляється великим божеством Юйцин-ваном (Цар нефритовой чистоти), старшим сином і спадкоємцем стародавнього бога Шан-ді (Вищий володар). Земний імператор є втілення Юйцин-вана і його намісник у світі людей, посланий для встановлення там ідеального правління. Інші члени династії також ототожнив з небесними божествами шеньсяо.
Проголошення шеньсяо державним віровченням супроводжувалося низкою акцій, спрямованих на підвищення авторитету даосизму і приниження буддистської церкви. У 1117 році буддистські монастирі були поставлені під контроль світської адміністрації і новоявленої державної релігії. За указом від 1119 року було наказано іменувати буддистських ченців даоши, шати буддистського духівництва повністю замінити на даоські, а Будду титулувати Дацзюе-цзиньсянь (Золотий безсмертний Великого пробудження). Подібне приниження буддистської церкви було викликано ще й тим, що буддизм став сповідатися в сусідніх ворожих з імперією Сун кіданьскою і тангутскою державами Ляо і Сі Сяо.
Загибель Північної Сун[ред. | ред. код]
Деякий час імператор відчував себе у спокої, спостерігаючи боротьбу царства Ляо із чжурчженями. У 1120 році на тлі повстанського руху на південному сході країни, загострення відносин з чжурчженями, які розгромили Ляо, і під тиском придворних і буддистських ієрархів Хуей-цзун був змушений законодавчо скасувати всі ці реформи. Однак він не відмовився від думки використання релігійних заходів для порятунку династії. Він передав світські владні повноваження старшому синові (імператор Цінь-цзун, 1126-1127), а на себе поклав функції духовного ієрарха Даоцзюнь-тайшан-хуанді (Великий найясніший владика пан Шлях-дао).
Втім чжурчжені, переконавшись у слабкості китайців, у 1125 році рушили проти столиці Сун — Кайфена. Чжуржені спустошили північно-східні райони імперії та у 1126 році взяли в облогу столицю. Вражений цим Хуей-цзун остаточно відійшов від справ. Цього разу вдалося відстояти місто від загарбників. Наступного 1127 року чжуржені все ж таки захопили Кайфен, а також Хуей-цзуна й його сина Цінь-цзуна. Їх низвели до статусу простолюдинів й відвели полоненими до Маньжурії. Тут Хуей-цзун й сконав 4 червня 1135 року.
Творчість[ред. | ред. код]
Значну увагу приділяв розвитку мистецтва, особливо живопису. Хуей-цзун став засновником жанру «квіти та птахи». Долучав до свого двору видатних художників, утворивши «Дім живопису Ханьлін». У доробку імператора є картини «П'ять папуг на абрикосі», «Придворні панні готують нові танини шовку», «Слухаючи цін»ь. Часто влаштовував змагання поміж художниками. Одне з таких мало назву «Таверна у бамбуковому гаю біля мосту».
Був майстром у каліграфії. Винайшов новий її стиль, що отримав назву «Струнке золото». Він походить від того, що текст при перевертанні нагадував золоті нитки.
Також Хуей-цзун був великим шанувальником чаю, знавцем його особливостей. Написав трактат про нього, де надав опис детальний чайній церемонії — «Трактат про чай» (1107 рік).
Серед інших робіт Хуей-цзуна є трактами з медицини та даосизму. За його наказом 12 відомих лікарів складали «Імператорську медичну енциклопедію», працю над якою було завершено у 1111 році.
Був майстром віршованого жанру ци. Він не відхилявся від класичних канонів жанру. Здебільшого відомі його віршовані підписи до власних картин.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ebrey, Patricia Buckley (1999). The Cambridge Illustrated History of China. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-66991-X (paperback).