Цибуля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цибуля
Цвітіння цибулі ріпчастої (Allium сера)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Амарилісові (Amaryllidaceae)
Підродина: Цибулеві (Alliaceae)
Рід: Цибуля
Біноміальна назва
Allium L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Allium
ITIS logo.jpg ITIS: 42634
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4678
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Allium

Цибуля (Allium) — рід багаторічних трав'янистих рослин підродини Цибулевих (Alliaceae), понад 1,250 видів. В Україні близько 40 видів.

Назва походить від лат. allium — часник (allium — часник, caepa — цибуля).

Історичні факти[ред.ред. код]

У середні віки для захисту від стріл, ударів алебард і мечів воїни одягали залізні шоломи, лати і прикривалися щитом. Але, не сподіваючись на міцність залізної броні, багато хто з них носили ще на грудях амулети, яким приписувалася чарівна сила охороняти на війні від стріл і від меча. Зазвичай роль амулета виконувала скромна цибулина дикої цибулі або часнику[1]. Думали, що щільна суха шкірка, як броня, що оберігає ніжні, свіжі листочки цибулі, здатна врятувати від всяких лих і життя людини. Один з видів цибулі називається навіть з тих пір Алліум віктораліс (Allium victoralis) — цибуля переможна[1].

Стародавні римляни включали цибулю і часник в пайок своїх легіонів, вважаючи, що вживання їх в їжу збільшує силу і мужність солдатів. Збереглася приказка того часу: «Часник запалює серце героя, коли холод його злединяє»[1].

Цибулю і часник знаходили в саркофагах із муміями в єгипетських пірамідах, побудованих шість тисяч років тому, що свідчить про широке їх поширення ще в ті далекі часи[1]. Цибуля була присвячена єгипетській богині Ізіді, і простому народові забороняли вживати її в їжу[1].

Довгий час цибулю забороняли їсти у свята, тому що вона викликає сльози, коли потрібно веселитися[1].

З давніх пір часник був лікувальним засобом. Його вживали в XVI столітті як запобіжний засіб проти чуми[1]. Часник в середні віки вживали як протиотруту при всіх отруєннях, як попереджувальний засіб проти атеросклерозу та туберкульозу. Під час першої світової війни сік часнику, розведений у воді, застосовували при лікуванні ран.[1]

Лікувальні властивості цибулі та часнику визнавалися у всіх народів і в усі часи. На Сході існувала приказка: «Цибуля, в твоїх обіймах проходить всяка хвороба»[1].

Професор Б. П. Токін і його співробітники встановили, що від летких, пахучих речовин (ефірних олій), що виділяються цибулею, часником, хріном та іншими рослинами, гинуть гнильні і хвороботворні бактерії, найпростіші тварини — амеби й інфузорії — і навіть жаби і щури[1].

Рослини виділяють захисні речовини, названі «фітонцидами», тобто «рослинними губителями» мікробів.

Як показали досліди професора Б. П. Токіна, кашка з натертої цибулі, часнику або хрону, покладена в закриту посудину з м'ясом або фруктами, оберігає їх від псування[1].

Достатньо протягом трьох хвилин пожувати цибулю або часник, щоб убити в роті всі бактерії[1].

Цікаво відзначити силу дії часнику на мікроби. Туберкульозна паличка в висохлої мокроті залишається життєздатною до восьми місяців; карболова кислота і сулема вбивають її через 1-2 години; сірчана кислота вбиває мікроб туберкульозу протягом 30 хвилин, а фітонциди часнику — за 5 хвилин[1].

Грядка цибулі.

Цибуля і часник сприяють кращому перетравленню жирної і м'ясної їжі. Вони є незамінною приправою до багатьох страв. Підсмажена на олії цибуля надає супу та каші приємний смак і аромат.

Різні види дикої цибулі іноді ростуть у великій кількості. У горах Тянь-Шаню так багато цибулі, що китайці назвали їх «Дзунг-лінь», тобто «Цибульні гори»[1]. У Середній Азії в Ферганському хребті є «Цибулева гора» — «Сугано-таш»[1]. Близько Семипалатинська цілий район названо Калбінським, від слова «Калба» — «дикий часник», якого дуже багато на схилах гір[1]. Багато видів дикої цибулі є і на Кавказі[1]. Дика цибуля і дикий часник повсюдно зустрічаються серед лугових трав.

Використовування[ред.ред. код]

Цибулю використовують в їжу, в медицині та як декоративну рослину.

Як городні культури або лікарні рослини вирощують такі види цибулі:

В Україні також культивується сорт Цибуля Штутгартер Різен.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.

Джерела[ред.ред. код]


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.