Цибуля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Цибуля, часник
Allium cepa.jpg
Цвітіння цибулі ріпчастої
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Ряд: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Амарилісові (Amaryllidaceae)
Підродина: Цибулеві (Allioideae)
Триба: Allieae
Рід: Цибуля (Allium)
L.
Види:

Список видів роду Allium

Native Allium Distribution.png
Корінне поширення роду Allium
Commons-logo.svg Вікісховище: Allium

Цибу́ля[1], часник[1] (Allium) — рід багаторічних рослин родини амарилісових, що налічує приблизно 990 видів. В Україні зростає приблизно 17 видів. Раніше за класифікацією Кронквіста належав до Лілейних.

Назва[ред. | ред. код]

Українське цибуля походить через посередництво пол. cebula, cybula і сер.-в.-нім. zibolle, zebulle від лат. caepula, cepula, зменшувальної форми слова caepa, caepe, cepa, cepe («цибуля»)[2]. Латинську назву виводять від гіпотетичного дав.-гр. *κήπη, *κήπια («часник»), можливо, пов'язаного з κήπος («сад»), що є когнатом українського копати[2].

Міжнародна назва роду походить від лат. allium — «часник».

Історичні факти[ред. | ред. код]

У Середньовіччі для захисту від стріл, ударів алебард і мечів, вояки одягали залізні шоломи, лати і прикривалися щитом. Але, не сподіваючись на міцність залізної броні, багато хто з них також носив на грудях обереги, яким приписувалася чарівна сила охороняти на війні від ураження зброєю. Зазвичай як амулет використовували голівку дикої цибулі, або часнику[3]. Думали, що щільна суха шкірка, як броня, що оберігає ніжні, свіжі листочки цибулі, здатна врятувати від усяких лих життя людини. Один із видів цибулі навіть називається відтоді Алліум віктораліс (Allium victoralis) — цибуля переможна[3].

Стародавні римляни включали цибулю й часник у пайок своїх легіонерів, уважаючи, що харчування ними збільшує снагу та мужність солдатів. Збереглася приказка того часу: «Часник запалює серце героя, коли холод його зледеняє»[3].

Цибулю і часник знаходили в саркофагах із муміями в єгипетських пірамідах, побудованих шість тисяч років тому, що свідчить про широке їх поширення ще в ті далекі часи[3]. Цибуля була присвячена єгипетській богині Ізіді, і простому людові забороняли вживати її в їжу[3].

Довгий час цибулю забороняли їсти у свята, тому що вона викликає сльози, коли потрібно веселитися[3].

З давніх-давен часник був лікувальним засобом. Його вживали в XVI столітті як запобіжний засіб проти чуми[3]. Часник в Середньовіччі вживали як протиотруту при всіх отруєннях, як попереджувальний засіб проти атеросклерозу та туберкульозу. Під час Першої світової війни сік часнику, розведений у воді, застосовували при лікуванні ран[3].

Лікувальні властивості цибулі та часнику визнавалися у всіх народів і в усі часи. На Сході існувала приказка: «Цибуле, у твоїх обіймах минає всяка хвороба»[3].

Професор Б. П. Токін і його співробітники встановили, що від летких, пахучих речовин (ефірних олій), що виділяються цибулею, часником, хріном та іншими рослинами, гинуть гнильні і хвороботворні бактерії, найпростіші тварини — амеби й інфузорії — і навіть жаби і щури[3].

Рослини виділяють захисні речовини, названі «фітонцидами», тобто «рослинними губителями» мікробів.

Як показали досліди професора Б. П. Токіна, кашка з натертої цибулі, часнику або хрону, покладена в закриту посудину з м'ясом або фруктами, оберігає їх від псування[3].

Достатньо протягом трьох хвилин пожувати цибулю або часник, щоб убити в роті всі бактерії[3].

Цікаво відзначити силу дії часнику на мікробів. Туберкульозна паличка в висохлій мокроті залишається життєздатною до восьми місяців; карболова кислота і сулема вбивають її через 1-2 години; сірчана кислота вбиває мікроб туберкульозу протягом 30 хвилин, а фітонциди часнику — за 5 хвилин[3].

Грядка цибулі.

Цибуля й часник сприяють кращому перетравленню жирної і м'ясної їжі. Вони є незамінною присмачкою до багатьох страв. Підсмажена на олії цибуля надає супу та каші приємний смак і аромат.

Різні види дикої цибулі іноді ростуть у великій кількості. У горах Тянь-Шаню так багато цибулі, що китайці назвали їх «Дзунґ-лінь», тобто «Цибульні гори»[3]. У Середній Азії в Ферганському хребті є «Цибулева гора» — «Сугано-таш»[3]. Близько Семипалатинська цілий район названо Калбінським, від слова «Калба» — «дикий часник», якого дуже багато на схилах гір[3]. Багато видів дикої цибулі є і на Кавказі[3]. Дика цибуля і дикий часник повсюдно трапляються серед лугових трав.

Використання[ред. | ред. код]

Цибулю використовують у їжу, в медицині (фармації та косметології)[4] та як декоративну рослину.

Як городні культури або лікарські рослини вирощують такі види цибулі:

В Україні також культивується сорт цибуля Штутгартер Різен.

Страви[ред. | ред. код]

У Німеччині готують цибулевий пиріг.

Опис[ред. | ред. код]

Це багаторічні, цибулинні рослини, іноді з добре розвиненими, товстими або тонкими кореневищами, рідко зі столонами або бульбовим корінням, зазвичай із запахом цибулеподібним, цибулинним або часниковим. Цибулини поодинокі чи скупчені; зовнішні оболонки, як правило, коричневі або сірі, гладкі; внутрішні оболонки плівчасті. Листя сидячі, дуже рідко звужені до черешка, лінійні, лінійно-ланцетні, або циліндричні до округло-яйцеподібних. Суцвіття — кінцевий зонтик, іноді з цибулинками, рідко без квіток і лише з цибулинками. Квіти двостатеві, дуже рідко перероджуються в одностатеві (коли рослини дводомні). Сегменти оцвітини вільні або об'єднані в трубочку біля основи. Сегменти оцвітини від білого до зеленувато-білого, жовтого, фіолетового, рожевого до червонувато-пурпурного або блакитного кольору. Плід — коробочка. Насіння чорне, ромбоподібне або кулясте[5][6][7].

Систематика[ред. | ред. код]

Allium це єдиний рід у трибі Allieae Dumort., одної з трьох триб у підродині цибулевих (Allioideae). Труднощі класифікації видів роду виникають через те, що рід виявляє значний поліморфізм і пристосувався до найрізноманітніших середовищ існування. Allium включає ряд таксономічних угруповань, які раніше вважалися окремими родами (Caloscordum Herb., Milula Prain, Nectaroscordum Lindl.). Філогенетичні дослідження вказують на існування в межах роду Allium трьох еволюційних ліній (клад), у межах яких виділяють 15 підродів. Філогенетичне дерево підродини цибулевих:

AmaryllidaceaeAllioideae

Tribe Allieae (моногенний, Allium)

Tribe Tulbaghieae

Tribes Gilliesieae (у т. ч. Leucocoryneae)


Виноски[ред. | ред. код]

  1. а б Allium // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  4. Изучение органолептических и раздражающих свойств нативных экстрактов лука и чеснока, подвергшихся десульфуризации оригинальным способом | EUROLAB | Научные статьи. www.eurolab.ua. Процитовано 2017-02-09. 
  5. Allium in Flora of China. efloras.org. Процитовано 21.01.2021.  (англ.)
  6. Allium in Flora of North America. efloras.org. Процитовано 21.01.2021.  (англ.)
  7. Allium in Flora of Pakistan. efloras.org. Процитовано 21.01.2021.  (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]