Цибуля

Біологічна класифікація

Домен:	Ядерні (Eukaryota)
Царство:	Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ:	Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас:	Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас:	Однодольні (Liliopsida)
Порядок:	Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина:	Цибулеві (Alliaceae)
Рід:	Цибуля

Біноміальна назва

Allium
L.

Посилання

Вікісховище:	Allium
Віківиди:	Allium
EOL:	17858
IPNI:	23957-1
ITIS:	42634
NCBI:	4678

Цибу́ля (Allium) — рід багаторічних рослин родини Цибулевих (APG II), що налічує понад 1250 видів. В Україні близько 40 видів. Раніше за классифікацією Кронквіста відносився до Лілейних.

Назва роду походить від лат. allium — часник.

Історичні факти[ред. • ред. код]

У Середні віки для захисту від стріл, ударів алебард і мечів вояки одягали залізні шоломи, лати і прикривалися щитом. Але, не сподіваючись на міцність залізної броні, багато хто з них також носив на грудях обереги, що ним приписувалася чарівна сила охороняти на війні від ураження зброєю. Зазвичай як амулет використовували голівку дикої цибулі або часнику^[1]. Думали, що щільна суха шкірка, як броня, що оберігає ніжні, свіжі листочки цибулі, здатна врятувати від усяких лих і життя людини. Один із видів цибулі навіть називається відтоді Алліум віктораліс (Allium victoralis) — цибуля переможна^[1].

Стародавні римляни включали цибулю й часник у пайок своїх легіонерів, уважаючи, що харчування ними збільшує снагу та мужність солдатів. Збереглася приказка того часу: «Часник запалює серце героя, коли холод його зледеняє»^[1].

Цибулю і часник знаходили в саркофагах із муміями в єгипетських пірамідах, побудованих шість тисяч років тому, що свідчить про широке їх поширення ще в ті далекі часи^[1]. Цибуля була присвячена єгипетській богині Ізіді, і простому людові забороняли вживати її в їжу^[1].

Довгий час цибулю забороняли їсти у свята, тому що вона викликає сльози, коли потрібно веселитися^[1].

З давніх давен часник був лікувальним засобом. Його вживали в XVI столітті як запобіжний засіб проти чуми^[1]. Часник в Середні віки вживали як протиотруту при всіх отруєннях, як попереджувальний засіб проти атеросклерозу та туберкульозу. Під час Першої світової війни сік часнику, розведений у воді, застосовували при лікуванні ран^[1].

Лікувальні властивості цибулі та часнику визнавалися у всіх народів і в усі часи. На Сході існувала приказка: «Цибуле, у твоїх обіймах минає всяка хвороба»^[1].

Професор Б. П. Токін і його співробітники встановили, що від летких, пахучих речовин (ефірних олій), що виділяються цибулею, часником, хріном та іншими рослинами, гинуть гнильні і хвороботворні бактерії, найпростіші тварини — амеби й інфузорії — і навіть жаби і щури^[1].

Рослини виділяють захисні речовини, названі «фітонцидами», тобто «рослинними губителями» мікробів.

Як показали досліди професора Б. П. Токіна, кашка з натертої цибулі, часнику або хрону, покладена в закриту посудину з м'ясом або фруктами, оберігає їх від псування^[1].

Достатньо протягом трьох хвилин пожувати цибулю або часник, щоб убити в роті всі бактерії^[1].

Цікаво відзначити силу дії часнику на мікробів. Туберкульозна паличка в висохлої мокроті залишається життєздатною до восьми місяців; карболова кислота і сулема вбивають її через 1-2 години; сірчана кислота вбиває мікроб туберкульозу протягом 30 хвилин, а фітонциди часнику — за 5 хвилин^[1].

Цибуля ріпчаста

Грядка цибулі.

Цибуля й часник сприяють кращому перетравленню жирної і м'ясної їжі. Вони є незамінною присмачкою до багатьох страв. Підсмажена на олії цибуля надає супу та каші приємний смак і аромат.

Різні види дикої цибулі іноді ростуть у великій кількості. У горах Тянь-Шаню так багато цибулі, що китайці назвали їх «Дзунґ-лінь», тобто «Цибульні гори»^[1]. У Середній Азії в Ферганському хребті є «Цибулева гора» — «Сугано-таш»^[1]. Близько Семипалатинська цілий район названо Калбінським, від слова «Калба» — «дикий часник», якого дуже багато на схилах гір^[1]. Багато видів дикої цибулі є і на Кавказі^[1]. Дика цибуля і дикий часник повсюдно трапляються серед лугових трав.