Цивільне процесуальне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Цивільне процесуальне право як галузь процесуального права і законодавства — сукупність правових норм, що регулюють порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, тобто правосуддя в цивільних справах[1].

Наука цивільного процесу[2] виступає складовою юридичної науки, вона вивчає цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорію цивільного процесуального права.

«Наука цивільного процесуального права України, як самостійна галузь правознавства, порівняно молода, але зробила вагомий внесок в розвиток теорії цивільного процесуального права і цивільного процесуального законодавства та практику його застосування»[3].

Предмет, джерела і принципи цивільного процесуального права[ред. | ред. код]

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини.

Джерелами цивільного процесуального права є:

  1. Конституція України — закріплює найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості й правозастосуванні.
  2. Цивільний процесуальний кодекс України, що є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.
  3. Інші закони України, що містять процесуальні норми («Про судоустрій і статус суддів»[4], «Про третейські суди»[5], «Про міжнародне приватне право»[6], «Про прокуратуру», «Про міжнародний комерційний арбітраж»[7], «Про місцеве самоврядування в Україні»[8]).
  4. Підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, акти Уряду України, міністерств та відомств.
  5. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені.
  6. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року[9]).

Принципи цивільного процесуального права закріплені Конституцією України, основні з яких:

  • здійснення правосуддя виключно судами (стаття 124);
  • принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (стаття 125);
  • здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, а також за участю народних засідателів (ч. 2 статті 129);
  • незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 статті 126, ч. 1 статті 129);
  • законність (п. 1 статті 129);
  • рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 статті 129);
  • змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 статті 129);
  • гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 статті 129);
  • державна мова судочинства (стаття 10) тощо.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про цивільне судочинство, належать наступні:

  • диспозитивність;
  • процесуальна рівноправність сторін;
  • раціональна процесуальна форма;
  • усність;
  • безпосередність;
  • оперативність судового процесу[10].

Цивільний процес[ред. | ред. код]

В Україні[ред. | ред. код]

Докладніше: Цивільний процес

В іноземних державах[ред. | ред. код]

У країнах СНД правове регулювання цивільного судочинства мало загальну основу, на якій побудовано і цивільне судочинство України, за незначними відмінностями, зумовленими особливостями державного будівництва.

У більшості іноземних держав джерелами цивільного процесуального права виступають ЦПК або відповідні їм за змістом закони. У Франції — ЦПК 1806 р.[ru] (нові редакції 1976, 2007 рр.), який був прийнятий повністю чи зі змінами Бельгією, Голландією, Італією, Іспанією, Португалією та ін. В Англії діють: Закон про цивільне судочинство 1997 p., Правила цивільного судочинства 1998 р. У США — Федеральні Правила цивільного процесу[en], Правила провадження справ у Верховному суді США, в штатах — кодекси.

В Англії і США суди можуть розглядати також справи тільки між іноземцями.

В США позов до іноземця може бути пред'явлений у будь-якому районному суді, на території діяльності якого можна розшукати іноземця і вручити йому судову повістку про виклик до суду[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Васильєв С. В. Цивільний процес. — X.: Одіссей, 2008. — 480 с.
  2. Не плутати з цивілістикою — наукою матеріального цивільного права
  3. а б Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: Ін Юре, 2001. — 696 с.
  4. Про судоустрій і статус суддів: Верховна Рада України; Закон від 07.07.2010 № 2453-VI
  5. Про третейські суди: Верховна Рада України; Закон від 11.05.2004 № 1701-IV
  6. Про міжнародне приватне право: Верховна Рада України; Закон від 23.06.2005 № 2709-IV
  7. Про міжнародний комерційний арбітраж: Верховна Рада України; Закон, Положення від 24.02.1994 № 4002-XII
  8. Про місцеве самоврядування в Україні: Верховна Рада України; Закон від 21.05.1997 № 280/97-ВР
  9. Конвенція з питань цивільного процесу: ООН; Конвенція, Міжнародний документ, Нота від 01.03.1954
  10. Цивільний процес: Навч. посіб. / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. — За ред. Ю. В. Білоусова. — К: Прецедент, 2005. — 293 с.

Джерела[ред. | ред. код]

Див., наприклад, тут.