Цивільне процесуальне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Цивільне процесуальне право як галузь процесуального права і законодавства — сукупність правових норм, що регулюють порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, тобто правосуддя в цивільних справах[1].

Наука цивільного процесу[2] виступає складовою юридичної науки, вона вивчає цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорію цивільного процесуального права.

«Наука цивільного процесуального права України, як самостійна галузь правознавства, порівняно молода, але зробила вагомий внесок в розвиток теорії цивільного процесуального права і цивільного процесуального законодавства та практику його застосування»[3].

Предмет, джерела і принципи цивільного процесуального права[ред.ред. код]

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини.

Джерелами цивільного процесуального права є:

  1. Конституція України — закріплює найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості й правозастосуванні.
  2. Цивільний процесуальний кодекс України, що є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.
  3. Інші закони України, що містять процесуальні норми («Про судоустрій і статус суддів»[4], «Про третейські суди»[5], «Про міжнародне приватне право»[6], «Про прокуратуру», «Про міжнародний комерційний арбітраж»[7], «Про місцеве самоврядування в Україні»[8]).
  4. Підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, акти Уряду України, міністерств та відомств.
  5. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі статтею 150 Конституції України, Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені.
  6. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року[9]).

До принципів цивільного процесуального права, які закріплені Конституцією України, належать засади, основні з яких — здійснення правосуддя виключно судами (стаття 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (стаття 125); здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, а також за участю народних засідателів (ч. 2 статті 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 статті 126, ч. 1 статті 129); законність (п. 1 статті 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 статті 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 статті 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 статті 129); державна мова судочинства (стаття 10) тощо.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про цивільне судочинство, належать наступні:

  • диспозитивність
  • процесуальна рівноправність сторін
  • раціональна процесуальна форма
  • усність
  • безпосередність
  • оперативність судового процесу[10].

Цивільний процес[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Цивільний процес

В іноземних державах[ред.ред. код]

У країнах СНД правове регулювання цивільного судочинства мало загальну основу, на якій побудовано і цивільне судочинство України, за незначними відмінностями, зумовленими особливостями державного будівництва.

У більшості іноземних держав джерелами цивільного процесуального права виступають ЦПК або відповідні їм за змістом закони. У Франції — ЦПК 1806 р.[ru] (нові редакції 1976, 2007 рр.), який був прийнятий повністю чи зі змінами Бельгією, Голландією, Італією, Іспанією, Португалією та ін. В Англії діють: Закон про цивільне судочинство 1997 p., Правила цивільного судочинства 1998 р. У США — Федеральні Правила цивільного процесу[en], Правила провадження справ у Верховному суді США, в штатах — кодекси.

В Англії і США суди можуть розглядати також справи тільки між іноземцями.

В США позов до іноземця може бути пред'явлений у будь-якому районному суді, на території діяльності якого можна розшукати іноземця і вручити йому судову повістку про виклик до суду[3].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Васильєв С. В. Цивільний процес. — X.: Одіссей, 2008. — 480 с.
  2. Не плутати з цивілістикою — наукою матеріального цивільного права
  3. а б Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: Ін Юре, 2001. — 696 с.
  4. Про судоустрій і статус суддів: Верховна Рада України; Закон від 07.07.2010 № 2453-VI
  5. Про третейські суди: Верховна Рада України; Закон від 11.05.2004 № 1701-IV
  6. Про міжнародне приватне право: Верховна Рада України; Закон від 23.06.2005 № 2709-IV
  7. Про міжнародний комерційний арбітраж: Верховна Рада України; Закон, Положення від 24.02.1994 № 4002-XII
  8. Про місцеве самоврядування в Україні: Верховна Рада України; Закон від 21.05.1997 № 280/97-ВР
  9. Конвенція з питань цивільного процесу: ООН; Конвенція, Міжнародний документ, Нота від 01.03.1954
  10. Цивільний процес: Навч. посіб. / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. — За ред. Ю. В. Білоусова. — К: Прецедент, 2005. — 293 с.

Джерела[ред.ред. код]

Див., наприклад, тут.