Перейти до вмісту

Циклопентадієніл-аніон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Циклопентадієніл-аніон
Назва
Назва за IUPAC
Cyclopentadienide
Ідентифікатори
3D model (JSmol)
ChemSpider
CompTox Dashboard
Властивості
[C

5
H

5
]

або Cp
Молярна маса 65.09 г/моль

Циклопентадієніл-аніон - представник небензоїдних ароматичних сполук з формулою [C
5
H
5
]
(скорочено Cp ). [1] Утворюється при депротонуванні циклопентадієну . Циклопентадієнільний аніон є лігандом, який може входити до складу металоорганічних сполук .

Першу сіль із цим аніоном, циклопентадієніл-калій, отримав Йоганнес Тіле(інші мови) в 1901 році [2] але до відкриття фероцену в 1950-х роках хімія похідних циклопентадієнілу не дістала розвитку.

Резонанс і ароматність

[ред. | ред. код]

Циклопентадієнільний аніон є плоским, циклічним, регулярним п'ятикутним іоном; він має 6 π-електронів (4 н + 2, де п = 1), що відповідає правилу ароматичності Гюккеля . Кожен подвійний зв’язок і неподілена електронна пара передбачають 2 π-електрони, які делокалізовані в кільці. [3]

Резонансні структури циклопентадієніл-аніону

pKa вихідної споуки - циклопентадієну - становить приблизно 16. Підвищена кислотність вуглеводню пояснюється стабілізацією відповідної основи - циклопентадієніл-аніону.

Ліганд

[ред. | ред. код]
Металоценова структура, де «М» — метал

Циклопентадієнільні аніони утворюють різноманітні циклопентадієнільні комплекси - зокрема, сендвічні структури (металоцени). [4]

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. Cyclopentadienide. PubChem Compound Database. National Center for Biotechnology Information. Процитовано 14 квітня 2016.
  2. Thiele J. Ueber Abkömmlinge des Cyclopentadiëns // Berichte der Deutschen Chemischen Gesellschaft — 1901. — Vol. 34, вип. 1. — S. 68–71. — ISSN 0365-9496; 2749-2567doi:10.1002/CBER.19010340114
  3. Paul, Satadal; Goswami, Tamal; Misra, Anirban (1 жовтня 2015). Noncomparative scaling of aromaticity through electron itinerancy. AIP Advances. 5 (10): 107211. Bibcode:2015AIPA....5j7211P. doi:10.1063/1.4933191.
  4. C. Elschenbroich (2006). Organometallics. VCH. ISBN 978-3-527-29390-2.