Цимбалар Ілля Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ілля Цимбалар
Ilya Tsymbalar.jpg
Особові дані
Повне ім'я Ілля Володимирович Цимбалар
Народження 17 червня 1969(1969-06-17)
  Українська РСР Одеса, Українська РСР
Смерть 28 грудня 2013(2013-12-28) (44 роки)
  Україна Одеса, Україна
Зріст 176 см
Вага 71 кг
Прізвисько Циля (рос. Цыля)[1]
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Росія Росія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
СРСР СДЮШОР «Чорноморець»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1986 СРСР «Чорноморець» О 0 (0)
1987–1989 СРСР СКА Одеса 83 (13)
1989–1993 СРСР Україна «Чорноморець» О 100 (14)
1993–1999 Росія «Спартак» М 146 (42)
2000 Росія «Локомотив» М 10 (0)
2001–2002 Росія «Анжі» 16 (1)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1992 Україна Україна 3 (0)
1994–1999 Росія Росія 28 (4)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2004 Росія «Хімки»
2006 Росія «Спартак-МЖК»
2008—2009 Росія «Нижній Новгород»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ілля́ Володи́мирович Ци́мбалар (рос. Илья Владимирович Цымбаларь; також відомий, як Ци́ля (рос. Цыля)[1]; 17 червня 1969, Одеса, СРСР — 28 грудня 2013, Одеса, Україна) — колишній радянський, український та російський футболіст, лівий півзахисник, нападник. Майстер спорту Росії.

Насамперед відомий виступами за одеські СКА та «Чорноморець», а також московський «Спартак», а також національну збірну України та національну збірну Росії. У складі цих та інших команд: шестиразовий чемпіон Росії, триразовий володар кубку Росії, володар кубку України, володар кубку Федерації футболу СРСР, учасник чемпіонатів світу 1994 та Європи 1996 з футболу у складі збірної Росії. Учасник першого в історії матчу збірної України.

По завершенні ігрової кар'єри Цимбалар став футбольним тренером. Відомий, як голова тренерських штабів таких футбольних клубів, як «Хімки», «Спартак-МЖК» та «Нижній Новгород». Також він працював у таких клубах, як ярославльський «Шинник» та дублю московського «Спартака». Також він працював на посаді віце-президента махачкалінського «Анжі».

У вересні 2014 року в честь Іллі Цимбаларя відкрили зірку під його іменем на Алеї слави «Чорноморця», яка знаходиться в Парку Шевченка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Перші роки[ред. | ред. код]

Вихованець СДЮШОР «Чорноморець» імені А. Ф. Зубрицького[2], перший тренер — Г. Ф. Кривенко. Випускник Київського спортінтернату[3]. У дорослому футболі Ілля дебютував 1986 року виступами за місцеву команду — «Чорноморець», проте, грав лише у дублюючому складі, після чого ненадовго перебрався в аматорську команду «Динамо», яка була також з Одеси.

«Чорноморець»[ред. | ред. код]

1987 року Цимбалар мав пройти військову службу. Однак, так як юнак грав у футбол, він був відправлений до місцевого футбольного клубу СКА, де грав до 1989 року. Своєю грою за останню команду знову привернув увагу представників тренерського штабу «Чорноморця», до складу якого повернувся того ж року, по закінченні військової служби. На той час клуб, як і минулого разу, грав у вищій лізі чемпіонату СРСР, а головував команду один з найкращих тренерів України того часу — Віктор Прокопенко.

Повернувшись у клуб молодик майже одразу отримав місце в основному складі команди. Першого ж року перебування у новій команді, Цимбалар разом з іншими «моряками» виграв один з найбільш відомих неофіційних футбольних призів «Кубок прогресу», який надавався команді за найкращий показник прогресу між нинішнім та минулим сезонами. Того року «Чорноморець» зайняв шосте місце у чемпіонаті, що дало можливість команді зіграти наступного року у розіграші кубку УЄФА 1990—1991 років.

Свій перший матч у єврокубковому турніру Ілля відіграв 19 серпня 1990 року. Того року під час жеребкування в 1/32 фіналу морякам випав норвезький «Русенборг» з міста Тронхейм. Вже на третій хвилині матчу Цимбалар під дощем на Центральному стадіоні ЧМП відкрив рахунок, а іще три голи забили українці, Іван Гецко та Георгій Кондратьєв а також норвежець, Геран Серлот. Того дня українська команда виграла з рахунком 3:1.[4] Того сезону одесити дійшли до 1/8 фіналу кубку СРСР та посіли дев'яте місце у чемпіонаті. У Кубку УЄФА «Чорноморець» разом із Іллєю, того сезону пройшов норвезьку команду, однак, у наступному раунді вилетів від футбольного клубу «Монако».

Цього разу Ілля відіграв за одеську команду наступні чотири з половиною сезони своєї ігрової кар'єри.

«Спартак»[ред. | ред. код]

На початку 1993 року Цимбалар уклав контракт з московським «Спартаком»[2], у складі якого провів наступні сім сезонів своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «червоно-білих», також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. Тільки наприкінці сезону 1999 року Ілля покинув команду. У складі цієї команди Ілля шість разів ставав чемпіоном країни та двічі ставав володарем кубку.[2]

« Все сниться: і тренування, і ігри. Забиваю частенько та весь час у червоно-білій формі. Та й взагалі, "Спартак" здебільшого сниться. Все ж найкращі роки пройшли у цій команді…
Оригінальний текст(рос.)
…Все снится: и тренировки, и игры. Забиваю частенько и все время в красно-белой форме. Да и вообще, "Спартак" в основном снится. Все-таки лучшие годы прошли в этой команде…
»

— Ілля Цимбалар, [5]

«Локомотив» та «Анжі»[ред. | ред. код]

Протягом сезону 2000 року захищав кольори ще однієї московської команди — «Локомотив».

Завершив професійну ігрову кар'єру в «Анжі», за який виступав протягом 2001–2002 років.

Збірна[ред. | ред. код]

1992 року зіграв три товариські матчі за збірну України.

Згодом, Цимбалар прийняв пропозицію Федерації футболу Росії приєднатися до національної збірної і 1994 року дебютував в офіційних матчах у складі цієї команди. Пізніше за зміну громадянства Олег Лужний назвав Цимбаларя «зрадником України».[6]

У складі збірної Росії був учасником чемпіонату світу 1994 року у США та чемпіонату Європи 1996 року в Англії.

Протягом кар'єри у збірній Росії, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни 28 матчів, забивши 4 голи.

Матчі[ред. | ред. код]

Всього: 3 матчі; 1 нічия, 2 поразки.

Всього: 28 матчів; 19 перемог, 3 нічиї, 6 поразок.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Завершивши ігрову кар'єру, Цимбалар став віце-президентом клубу «Анжи». З 2003 по серпень 2004 року очолював дублюючий склад московського «Спартака». З вересня по листопад 2004 року був тренером «Хімок».

10 червня 2006 року Ілля Цимбалар став головним тренером команди «Спартак-МЖК» з Рязані і в цьому ж сезоні вивів клуб в перший дивізіон. За підсумками сезону він був визнаний найкращим тренером Другого дивізіону зони «Центр». У грудні 2006 року керівництво команди не зуміло досягти домовленості з тренером про продовження контракту, і він покинув Рязань.

З лютого 2008 року Цимбалар був головним тренером футбольного клубу «Нижній Новгород»[8], який 2008 року почав виступи у Другому дивізіоні. На цій посаді він змінив іншого молодого тренера, також учасника чемпіонату світу 1994 року, Дмитра Кузнєцова, який пропрацював з командою менше двох місяців.

23 червня 2008 рока за сімейними обставинами — у зв'язку зі смертю матері — залишив посаду головного тренера ФК «Нижній Новгород». Восени повернувся до тренерського штабу нижньогородського клубу. 29 листопада 2008 року знову призначений головним тренером. У січні 2009 знову пішов з посади, за власним бажанням.

22 грудня 2009 року призначений помічником Ігоря Ледяхова, що став в той же день головним тренером ярославського «Шинника»[9]. 11 травня 2010 контракт з Ледяхова був розірваний за обопільною згодою. Разом з Ледяховим покинув «Шинник» і весь тренерський штаб клубу, в тому числі Цимбалар[10].

16 грудня 2010 року став старшим тренером «Хімок».[11], але вже 31 березня 2011 року контракт Цимбаларя з клубом був розірваний за обопільною згодою.[12]

В останні роки був без роботи, грав за ветеранів «Спартака».[13] Потім повернувся до рідної Одеси.

Смерть[ред. | ред. код]

28 грудня 2013 року футбольний агент Роман Орещук повідомив в Твіттері, що Ілля Цимбалар пішов з життя.[14] Причиною смерті стала хвороба серця.[15][16][17][18] За свідченнями свояка Цимбаларя, Геннадія Нижегородова, Ілля помер вдома від серцевого нападу.[2]

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Ілля Цимбалар 2012 року
Клуб Ліга Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші змагання Всього
Ігор Голів Ігор Голів Ігор Голів Назва Ігор Голів Ігор Голів
Росія
«Анжі»
ВЛ 2002 8 1 0 0 - - - - - 8 1
2001 8 0 2 0 1 0 - - - 11 0
Всього 16 1 2 0 1 0 0 0 19 1
Росія
«Локомотив» М
ВЛ 2000 10 0 3 2 1 1 ФК 5 0 19 3
Всього 10 0 3 2 1 1 5 0 19 3
Росія
«Спартак» Мс
ВЛ 1999 11 2 0 0 4 0 - - - 15 2
1998 29 10 5 4 12 5 - - - 46 19
1997 11 4 2 0 3 0 - - - 16 4
1996 21 9 2 0 5 0 - - - 28 9
1995 21 8 1 0 6 1 - - - 28 9
1994 27 6 4 0 7 0 ФК 1 0 39 6
1993 26 3 1 0 6 2 ФК 4 1 37 6
Всього 146 42 15 4 43 8 5 1 209 55
СРСР / Україна
«Чорноморець» О
ВЛ 92-93 14 1 2 0 - - - - - 16 1
1992 17 5 6 2 4 2 - - - 27 9
ВЛ 1991 30 4 3 1 - - - - - 33 5
1990 24 3 5 0 4 1 КФФ[19] 6 1 39 5
1989 15 1 3 0 - - - - - 18 1
Всього 100 14 19 3 8 3 6 1 133 21
СРСР
СКА Одеса
1989 18 4 2 0 - - - - - 20 4
1988 45 7 1 0 - - - - - 46 7
1987 20 2 0 0 - - - - - 20 2
Всього 83 13 3 0 0 0 0 0 86 13
СРСР
«Чорноморець» О
ВЛ 1986 0 0 0 0 - - ПД 2 0 2 0
Всього 0 0 0 0 0 0 2 0 2 0
Всього за кар'єру 355 70 42 9 53 12 18 2 459 93
ВЛ — вища ліга; ПД — першість дублерів; 2Л — друга ліга; ФК — фарм-клуб; КФФ — кубок Федерації футболу.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Живучи в Одесі, ще за радянських часів, футболіст проживав на вулиці Енгельса, 26 (нині вулиця Маразліївська), навпроти Центрального стадіону ЧМП.[20]

Цимбалар був свояком колишнього футболіста Геннадія Нижегородова, його дружина, Ірина[20] — сестра Геннадія. Окрім того Цимбалар хрещений батько дітей Нижегородова[2]. Також у Іллі Володимировича було два сини — Сергій (18.12.1988) та Олег (20.04.1990). До речі, їх хрещені батьки колишні колеги Іллі Володимировича — Сергій Гусєв і брати Олександр та Юрій Никифорови. Обидва цікавилися футболом і грали у СДЮШОР «Спартак». Сергій був нападником московського «Спартака» та молодіжної команди «Спартака», потім грав в Україні, за «Чорноморець-2» з Одеси та основну команду одеського «Чорноморця». Не досягши успіху у футболі, 2008 року Сергій Ілліч почав грати за команди з чемпіонату Одеської області[20]. Поступив на навчання Московську академію фізичної культури. Олег був півзахисником молодіжної команди московських клубів «Спартака» та «Ніки», а також підмосковних «Хімок».[21]

Титули та досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

Офіційні[ред. | ред. код]

СРСР СРСР[ред. | ред. код]

«Чорноморець» Одеса:

Україна Україна[ред. | ред. код]

«Чорноморець» Одеса:

Росія Росія[ред. | ред. код]

«Спартак» Москва:

«Локомотив» Москва:

«Анжі»:

Flag of Europe.svg Європа та інші міжнародні призи[ред. | ред. код]

«Спартак» Москва:

Неофіційні[ред. | ред. код]

«Чорноморець» Одеса:

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Олег Романцев: «Цымбаларь показал класс именно в «Черноморце». ua.tribuna.com (ru). 31-12-2013. 
  2. а б в г д Тренер Нижегородов: еще два дня назад Илья Цымбаларь чувствовал себя нормально. itar-tass.com (ru). 29-12-2013. 
  3. Цымбаларь Илья Владимирович. Одесский футбол (ru). 
  4. Екрокубки. football.odessa.ua (ru). 
  5. Умер Илья Цымбаларь. rg.ru (ru). 29-12-2013. 
  6. Лужний: Саленко і Нікіфoров зрадили Батьківщину
  7. а б Цимбалар Ілля Володимирович на сайті rsssf.com (англ.)
  8. Цымбаларь возглавил ФК "Нижний Новгород". ua.championat.com (ru). 15-02-2008. 
  9. Назначен главный тренер команды. Офіційний сайт ФК «Шинник» (ru). 22-12-2009. Архів оригіналу за 12-02-2012. Процитовано 29-12-2013. 
  10. Ледяхов официально покинул пост главного тренера «Шинника». championat.ru (ru). 11-05-2010. Архів оригіналу за 13-05-2010. Процитовано 29-12-2013. 
  11. Александр Григорян назначен главным тренером ФК „Химки“. Офіційний сайт ФК «Хімкі» (ru). 16-12-2010. 
  12. Илья Цымбаларь покидает „Химки“. Офіційний сайт ФК «Хімкі» (ru). 31-03-2011. 
  13. Лихие в 90-е. Лучшие российские футболисты конца века. Часть 1. sports.ru (ru). 27-07-2013. 
  14. Скончался экс-футболист «Спартака» Илья Цымбаларь. gazeta.ru (ru). 29-12-2013. 
  15. Футбольный агент сообщил о смерти Ильи Цымбаларя. lenta.ru (ru). 29-12-2013. 
  16. Илья Цымбаларь. Самые памятные голы и передачи. ua.tribuna.com (ru). 29-12-2013. 
  17. Геннадий Нижегородов: «Скорую Цымбаларю вызвали, но та не успела приехать». ua.tribuna.com (ru). 29-12-2013. 
  18. Гражданская панихида по Цымбаларю пройдет у стадиона «Черноморец». ua.tribuna.com (ru). 29-12-2013. 
  19. Кубок Федерації футболу СРСР 1990 року на сайті вболівальників ФК «Динамо» Москва (рос.)
  20. а б в Спиваковский М. Илья Цымбаларь: «Как игроки «Локо» платили мне зарплату». — Спорт-Экспресс, 2011. — 20 грудня. (рос.)
  21. Илья Цымбаларь: "Повторилось все, кроме счета". football.sport-express.ru (ru). 21-11-2011. 
  22. Тихонов — лучший футболист России за 20 лет!. news.sportbox.ru (ru). 20-03-2013. 

Література та джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]