Цькування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Цькува́ння, також бу́лінг (від англ. bullying — залякування, цькування, задирання) — різновид насильства; навмисне, що не носить характеру самозахисту і не є санкціонованним нормативно-правовими актами держави, довготривале (повторюване) фізичне чи психологічне насильство з боку індивіда чи групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) стосовно індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у бажаних осіб).[1]

Сутність[ред. | ред. код]

Така поведінка дає можливість людині самоствердитися за рахунок когось, заслужити собі загальний авторитет. Насправді задирака приховує свою неспроможність і слабкість.

В системі цькування вирізняють три сторони: жертви, нападники та свідки. Вплив цькування відбувається на всі три категорії. Зокрема, український дослідник цькування Богдан Петренко зауважував, що цькування є зменшеною копією терористичного акту — у ньому є прямі та непрямі жертви, насилля та інформаційний ефект, а його мета — не лише вплив на безпосередню жертву, а й формування відповідних моделей поведінки з боку всієї групи, у тому числі й свідків[2].

Різновиди[ред. | ред. код]

Олена Ожийова, одна із перших українських науковців, що досліджували цькування (булінг), виділяє два основних його види:

1. Фізичне цькування — умисні штовхання, пирхання, стусани, удари, нанесення побоїв, тілесних ушкоджень та ін.;

· сексуальне цькування є підвидом фізичного (дії сексуального характеру).

2. Психологічне цькування — насильство, пов'язане з дією на психіку, що наносить психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість. До цієї форми цькування можна віднести:

· вербальне цькування, де знаряддям слугує голос (образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, дражніння, зведення наклепів, поширення образливих чуток та ін.);

· образливі жести або дії (наприклад, плювки в жертву або в її напрямку);

· залякування (використання агресивної мови тіла й інтонації голосу для змушення дитини робити чи не робити щось);

· ізоляція (жертва навмисно ізолюється, виганяється чи ігнорується частиною або всім класом);

· вимагання (грошей, їжі, інших речей, примушення щось вкрасти);

· пошкодження та інші дії з майном (пошкодження, викрадення, заховання особистих речей жертви);

· кіберцькування — пригноблення за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилання двозначних зображень і фотографій, обзивання, зведення наклепів та ін.).[1][3]

Генезис[ред. | ред. код]

До причин, які призводять до формування цькування належать: людська нерівність, нетолерантність суспільства (у тому числі й суспільні стереотипи), сімейне виховання (насилля в родині, авторитарний стиль виховання, гіперопіка над дитиною, відсутність комунікації «батьки-діти»), формування ієрархії в дитячому колективі, ставлення до насилля у самому суспільстві[4].

Види[ред. | ред. код]

До основних видів цькування відносять:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Ожийова, Олена (2009). Булінг. Шкільний булінг: поняття та основні форми (Українська). Харків: Вчені зап. Харк. гуманіт. ун-ту «Нар. укр. акад.». с. 158–163. 
  2. Булінг, або шкільне цькування: налякати поліцією не вдасться, що ж робити?. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-04-18. 
  3. Ожиёва, Елена (2008). Буллинг как разновидность насилия. Школьный буллинг (Російська). Praha: Materialy IV mezinarodni vedecko-prakticka konference «Vedecky prumysl evropskeho kontinentu – 2008». с. 75–78. 
  4. Стоп шкільний терор. Як зупинити дитяче насилля? Дослідження Інституту – Український Інститут Дослідження Екстремізму. uire.org.ua. Процитовано 2018-04-18. 

Посилання[ред. | ред. код]