Цюпа Іван Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цюпа Іван Антонович
Народився 16 (29) жовтня 1911
Бірки, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 19 березня 2004(2004-03-19) (92 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність письменник
Мова творів українська
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеня — 1991Орден Дружби народів
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1985Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1974

Цю́па Іва́н Анто́нович (16 (29) жовтня 1911, Бірки, Російська імперія — 19 березня 2004(2004-03-19), Київ, Україна) — український письменник, публіцист. Батько письменника та журналіста Юрія Цюпи[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 (29) жовтня 1911(19111029) року в селі Бірки, тепер Зіньківський район, Полтавська область, Україна. Закінчив Харківський комуністичний інститут журналістики.

Працював у пресі, на видавничій роботі. Часто приїздив до Краснограда. Спілкувався з працівниками редакції райгазети, учнями шкіл, студентами середніх навчальних закладів.

Як письменник формувався у Краснограді, працюючи в районній газеті «Соціалістична перебудова».

Після Великої Вітчизняної війни Іван Цюпа продовжує працювати в пресі — заступником відповідального редактора газет «Колгоспник України» та «Радянський селянин», заступником головного редактора журналу «Вітчизна», а потім — головним редактором журналу «Україна».

Літературний доробок[ред. | ред. код]

У Івана Антоновича багатий літературний доробок — книги оповідань, нарисів і повістей: «Чотири вітри», «Новели рідного краю», «Василь Сухомлинський» («Добротворець»), «Миргородська криниця» та інші, романи «Брати» (1950), Наступне видання цього твору — значно перероблене—побачило світ під назвою «Назустріч долі» (1955), «Вічний вогонь», «Через терни до зірок», «Краяни», «Мужній вершник» (1974) — був відзначений республіканською комсомольською премією ім. М. Островського, «Дзвони янтарного літа» та інші.

В 1995 році вийшла нова книга письменника «В пазурах єжовщини», яку він, репресований та реабілітований, присвятив «світлій пам'яті незабутніх земляків моїх, розчавлених на жорнах тиранії, замучених голодомором, доведених до згуби по тюрмах і таборах, безневинно розстріляних».

Особливе місце в творчому доробку Івана Цюпи посідав роман «Грози і райдуги» (1961). Твір здобув широку популярність, неодноразово перевидавався українською і російською мовами, дістав високу оцінку критики, читачів, письменників.

Іван Цюпа плідно виступав також в жанрі публіцистики. Випустив публіцистично-нарисові книжки «Переяслав-Хмельницький» (1954), «Україна» (1957), «Україна — рідний край» (1965), «Миргородська криниця» (1976)

Відзнаки[ред. | ред. код]

Іван Цюпа удостоєний:

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]