Ціноутворення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ціноутво́рення — процес встановлення і розробки ціни на товари та послуги (цінності).

Базується на попиті, вартості, пропозиції, товарно-грошовому обігу.

  • Витратне ціноутворення — ціноутворення, при якому в основу формування ціни закладають витрати виробництва та обігу.
  • Кероване ціноутворення — становище в економіці, при якому ціни на окремі товари і послуги (цінності) визначаються урядовими органами, офіційними або неофіційними об'єднаннями постачальників, а також торговельними асоціаціями на основі ринкових механізмів.
  • Пікове ціноутворення — встановлення ціни за використання споруд і обладнання або за товар і послугу (цінності) на вищому рівні, коли попит на них вищий, і на нижчому, коли попит нижчий.
  • Ринкове ціноутворення — ціноутворення на основі взаємодії попиту та пропозиції.
  • Централізоване державне ціноутворення — ціноутворення на основі призначення цін державними органами.
  • Цільове ціноутворення — метод встановлення цін, при якому вони формуються таким чином, щоб одержати бажаний або якомога більший рівень доходу на вкладений капітал.

Установлення цін у межах товарного асортименту — установлення цінового інтервалу між товарами (цінностями), що входять до асортиментної групи, з огляду на різницю в їхній собівартості, на оцінку споживачами їхніх властивостей, а також на ціни конкурентів.

Фактори ціноутворення[ред.ред. код]

  • 1) базові;

2) кон'юнктурні;

  • 3) регулюючі.

Методи ціноутворення:

1. Ринкові:

  • Метод поточної ціни.
  • Метод запечатаного конверта.

2. Економічні:

  • Метод питомних показників.
  • Метод регресійного аналізу.
  • Баловий метод.
  • Агрегатний метод.

Теорії ціноутворення[ред.ред. код]

Теорія трудової вартості[ред.ред. код]

Під вартістю означає суспільно — корисну працю, втілену в товарі. Розробку теорії трудової вартості було розпочато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце. 

Теорія витрат виробництва[ред.ред. код]

Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею, оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу). 

Теорія трьох факторів виробництва[ред.ред. код]

Французький економіст Ж. Сей у теорії «трьох факторів виробництва і трьох джерел доходу» обґрунтував гармонійну взаємодію і значення в процесі виробництва капіталу, праці і землі. Кожен з цих факторів у міру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості. В сучасних умовах необхідно враховувати, що в процесі виробництва бере участь і четвертий фактор — підприємництво. Підприємець організовує фірму і керує її діяльністю, має власність, знання, вміння, професіоналізм тощо, тому має право на винагороду, оскільки бере участь у створенні вартості.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Стратегічне ціноутворення : монографія / І. Б. Скворцов, О. Я. Загорецька, У. О. Балик. – Л. : ЗУКЦ, 2013. – 348 с. : іл. – Бібліогр.: с. 324-348 (280 назв). – ISBN 978-617-655-067-9