Чайка білохвоста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чайка білохвоста
White-tailed Lapwing (Vanellus leucurus) (8079438406).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Сивкові (Charadriidae)
Рід: Білохвоста чайка (Vanellochettusia)
Вид: Чайка білохвоста
Біноміальна назва
Vanellochettusia leucura
(Lichtenstein, 1823)
Синоніми
Vanellus leucurus (Lichtenstein, 1823)

Charadrius leucurus Lichtenstein, 1823
Chettusia leucura (Lichtenstein, 1823)

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Vanellus leucurus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Vanellus leucurus
EOL logo.svg EOL: 1049069
ITIS logo.svg ITIS: 176490
IUCN logo.svg МСОП: 22694064

Ча́йка білохво́ста (Vanellochettusia leucura) — прибережний птах родини Сивкових, ряду Сивкоподібних. Поширена у степовій смузі Азії, де гніздиться на берегах водойм. Протягом останніх десятиліть розширює ареал на захід. В Україні залітний вид, спостерігалися випадки гніздування.

Опис[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

White tailed Lapwing I IMG 9928.jpg

Маса тіла біля 200 г, довжина тіла 26-29 см, розмах крил 67-70 см. У дорослого птаха оперення верху буре; воло сірувате; груди і черево білі, з вохристим відтінком; надхвістя, підхвістя і хвіст білі; першорядні махові пера чорні, другорядні махові — білі, зовнішні — з чорною верхівкою, великі покривні пера верху крил біля основи сірувато-бурі, на верхівці — білі; спід крил білий; дзьоб чорний; ноги жовті, у польоті значно виступають за хвостом. Молодий птах тьмяніший, пера верху з темними плямами і світлою облямівкою.[1]

Від степової чайки відрізняється суцільно білим хвостом, за яким у польоті виступають довгі жовті ноги, та відсутністю білих «брів».

Звуки[ред. | ред. код]

Голос нагадує голос звичайної чайки, звучить як голосне «четире — четире».

Поширення[ред. | ред. код]

Ареал чайки білохвостої охоплює головним чином Месопотамію, Центральну Азію та південь Росії на схід від Каспійського моря. Протягом останніх десятиліть вид розширює ареал на захід.

До кінця 1960-х років гніздовий ареал чайки білохвостої охоплював окремі ділянки південного Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Східного Сибіру, Йорданії, Іраку, Ірану та Афганістану. Поселення в Казахстані були найбільш північними областями гніздування в ареалі, що сягали 48º північної широти. Після 1960-х рр. та особливо після 1975 року зальоти білохвостої чайки в Європу почастішали. Протягом 1996—2000 рр. тривало стрімке проникнення виду вглиб Європи. У цей час виникли поселення в Україні, Румунії та Греції, а також розширились існуючі гніздові поселення в західному Прикаспії.[2]

В Україні випадки гніздування зафіксовані в Криму[3], Херсонській[2][4] та Дніпропетровській областях[5]. Зальоти відмічені також в інших областях.

Деякі популяції в Ірані і Іраку осілі, птахи з території Росії та Казахстану є перелітними. Місця зимівель розташовані на північному сході Африки — в долині Нілу, Нубійській пустелі, а також в Афганістані, на півночі Пакистану та Індії, у невеликій кількості зимує на узбережжі південної частини Каспія.

Чисельність[ред. | ред. код]

Чисельність виду в Європі становить 560-5100 пар (BirdLife International 2015); світова популяція нараховує 20-130 тис. особин (Wetlands International 2015)[6].

Місця існування[ред. | ред. код]

Населяє острови, зарослі густою рослинністю, що розкидані серед озер; вогкі береги і дрібні острівці солонуватих озер; вологі місця, порослі ефемерами та полином, поблизу від прісної та солоної води.

Гніздування[ред. | ред. код]

Моногамний птах. Гніздиться розрідженими колоніями чисельністю від 4 до 24 пар (інколи до 100)[6] поруч з куликами-довгоногами, крячками, мартинами. Шлюбний сезон з квітня по травень. Шлюбні токові польоти самців нагадують токування звичайної чайки. Гнізда може розташовувати на солончаках, осушених рисових полях, зарослих болотах та маленьких острівцях. Гніздо білохвостої чайки являє собою заглибину у відкритому ґрунті з вистилкою із сухої трави. Кладка містить найчастіше 3-4 яйця. Загальне тло шкаралупи глинисто-вохристе або зеленкувато-оливкове, з глибокими темно-вохристими і поверхневими буровато-оливковими плфмами і крапками. Кладку птахи насиджують протягом 21-24 днів. Пташенят доглядають обидва з батьків. Молоді птахи починають літати у віці близько 30 днів.

Живлення[ред. | ред. код]

Живляться різноманітними дрібними безхребетними, такими як черви та молюски, а також різноманітними комахами, особливо твердокрилими та коротковусими прямокрилими. Білохвоста чайка зазвичай збирає здобич з поверхні води. Вкрай рідко може плавати в пошуках здобичі та є одним з двох видів цієї родині, які регулярно занурюють голову під воду у пошуках їжу. Також інколи шукає поживу на сухому ґрунті.

Загрози та охорона[ред. | ред. код]

Загрозами для білохвостої чайки є втрата водно-болотних угідь внасідок меліорації та руйнування біотопів[6]. Вид перебуває під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів[7].

Посилання та джерела[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. а б Черничко И. И. О расширении ареала белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Западной Палеарктике // Бранта: Сб. научн. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2003. — Вып. 5. — С. 67-95.
  3. Гармаш Б. А. О гнездовании степной тиркушки (Glareola nordmanni) и белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Крыму // Фауна, экология и охрана птиц Азово-Черно­морского региона. Сб. научных трудов. — Симферополь: Сонат, 1999. — С. 43.
  4. Ардамацкая Т. Б., Черничко И. И. Успешное гнездование белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Херсонской области // Бранта: Сб. научн. трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. — 2002. — Вып. 5. — С. 129—131.
  5. Бредбір П. Білохвоста пігалиця під Дніпропетровськом // Свята справа. — 2001. — № 4. — С. 40-41.
  6. а б в BirdLife International. 2016. Vanellus leucurus. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22694064A86584315. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22694064A86584315.en. Downloaded on 20 May 2017.
  7. Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів