Чайкіна Єлизавета Іванівна
| Чайкіна Єлизавета Іванівна | |
|---|---|
| рос. Елизавета Ивановна Чайкина | |
 | |
| Народилася |
28 серпня 1918[1] Runod, Ostashkovsky Uyezdd, Тверська губернія, Московська область[d], Російська СФРР |
| Померла |
23 листопада 1941[1] (23 роки) Пено, Калінінська область, РРФСР, СРСР ·вогнепальне поранення |
| Поховання | Пеновський район і Q108326601? |
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | партизанка |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
  |
Єлизавета Іванівна Ча́йкіна (рос. Елизавета Ивановна Чайкина; 28 серпня 1918 — 23 листопада 1941) — секретар Пенівського підпільного райкому комсомолу Калінінської області, одна з організаторів партизанського загону під час німецько-радянської війни. Герой Радянського Союзу (1942).
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 28 серпня 1918 року в селі Руно, нині Пенівський район Тверської області.
Член ВКП (б) з 1939 року. У 1939 році обрана секретарем Пенівського райкому комсомолу. У 1941 році Ліза спрямована на обласні курси партійних і комсомольських працівників у місто Калінін (нині Твер).
Під час німецько-радянської війни — секретар Пенівського райкому ВЛКСМ Л .Чайкіна очолювала підпільну організацію молоді, брала активну участь в операціях партизанського загону, що діяв на території Великолуцької і Калінінської областей.
22 листопада 1941 року Лізу Чайкіну було відправлено в село Пено на розвідування чисельності ворожого ґарнізону. Дорогою до Пено вона зайшла на хутір Красноє Покатіще до своєї подруги, розвідниці Марусі Купорової. Там її помітив староста і доніс німцям, які увірвалися в будинок Купорових, розстріляли усю родину, а Лізу Чайкіну відвезли в Пено. Навіть під тортурами вона відмовилася видати інформацію про місцезнаходження партизанського загону і була розстріляна 23 листопада 1941 року.
Похована в сквері в селищі Пено Тверської області.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (6 березня 1942 року, посмертно)[2]
- Орден Леніна (6 березня 1942 року, посмертно)
Пам'ять[ред. | ред. код]
.jpg)
- 1942 році ім'ям Чайкіної названа комсомольсько-молодіжна партизанська бригада, в 1943 — ескадрилья літаків 630-го (147-го) гвардійського винищувального авіаполку.
- Ім'я партизанки носить Музей імені Лізи Чайкіної в Твері. У 1942 році на пересувній виставці Омський художників для госпіталів К. П. Бєлов представив мальовниче полотно «Ліза Чайкіна».
- У 1945 році комсорг 705-го полку, який встановив Прапор Перемоги, Микола Бєляєв написав на стіні Рейхстагу «Наша Ліза» в пам'ять про Лізу Чайкіної, з якою він був знайомий до війни.
- 3 травня 1946 року німецьке судно «Heinrich Arp», перейменоване в 1945 році в «Empire Connemara», було передано на річці Клайд Радянському Союзу по репаріації і перейменовано на пароплав «Ліза Чайкіна». Історія пароплава не менш цікава, ніж історія Лізи Чайкіної — він згаданий в декількох книгах радянських авторів, в останні роки експлуатації перевозив ув'язнених на Далекому Сході.
- Вулиці в багатьох містах Росії, Білорусії, Казахстану і України.
- На честь Лізи Чайкіної названий теплохід, що курсує по озеру Селігер.
- У 1970 роки вздовж південного берега Криму курсував теплохід «Ліза Чайкіна» (проєкт 1430).
- У 1978 році видано художній маркований конверт, присвячений героїні.
- В її честь встановлено пам'ятник в Омську (скульптор А. А. Цимбал), у Владивостоці, в місті Мала Вішера у швейної фабрики, погруддя на вул. Набережній, 1 (біля школи № 13), (Київ Червоноармійський провулок), погруддя у Мінську. У травні 2013 року на честь Лізи Чайкіної встановлено меморіальну таблицю у Петрозаводську.
- У 1944 році на місці загибелі партизанки встановлено погруддя Чайкіної (скульптор Н. В. Томський). У 1981 році проведена реконструкція меморіального комплексу. Також в Пено існує діючий музей, присвячений Лізі.
- Традиційний міжнародний турнір з плавання імені Лізи Чайкіної проводиться з 1981 року. Турнір проходить в 25-метровому басейні «Янтар» у Мінську.
У мистецтві[ред. | ред. код]
Подвигу Чайкіної присвячений роман Н. З. Бірюкова «Чайка», поема М. І. Коміссарова «Ліза Чайкіна», цикл віршів Михайла Свєтлова. На честь Лізи Чайкіної композитором Маргаритою Кусі написана поема для симфонічного оркестру «Чайка» у 1950 році.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в TracesOfWar
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза тов. Чайкиной Е. И.» от 6 марта 1942 года [Архівовано 14 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1942. — 25 марта (№ 9 (168)). — С. 1.
Джерела[ред. | ред. код]
- Чайкина Елизавета Ивановна // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — С. 708. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2.(рос.)
- Колосков В. Девушка из Руно // Героини: очерки о женщинах — Героях Советского Союза / ред.-сост. Л. Ф. Торопов; предисл. Е. Кононенко. — Вып. 2. — М.: Политиздат, 1969. — 463 с.(рос.)
- Полевой Б. Н. Жанна Д'Арк верхневолжских лесов / Самые памятные: Истории моих репортажей. — М.: Молодая гвардия, 1980. — С. 141—148.(рос.)
- Легендарные Герои-комсомольцы. Вып V и VI. 1973.(рос.)
- Михайлов Н. Лиза Чайкина. Библиотечка молодого партизана. Вып.6 — М.: Молодая гвардия, 1942.(рос.)
- Такоев К. Связистка Л. Чайкина. — М., 1947.(рос.)
- Бирюков Н. З. Чайка, 1945.(рос.)
- Комиссарова М. И. Лиза Чайкина. — М.: Моск. рабочий Калинин. отд-ние, 1986.(рос.)
- Комиссарова М. И. Наша Чайка. — М., 1976.(рос.)
- Когда им было двадцать. Сборник. Кн. 2 — М.: Политиздат, 1981.(рос.)
- Алексеев А. Лиза Чайкина — М.: газ. Правда, 2003. — ISBN 5-85024-134-5.(рос.)
- Шведова И. Ф. Лиза Чайкина. — М., Политиздат, 1976.(рос.)
|
| |||||||
