Чайник Рассела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Чайник Рассела, який іноді називають Небесним чайником або Космічним чайником або Бертрановим чайником, цю аналогію вперше використав філософ Бертран Расселл (1872–1970) з наміром спростувати неспростовні твердження релігії.

Чайник Рассела дотепер згадується в дискусіях, що стосуються існування Бога. Аналогією також користувалися соціологи, щоб указати на кореляції з релігією та соціальним конформізмом.

Оригінальний текст Рассела[ред. | ред. код]

У статті, що називалась «Чи є Бог?», використаній, але ніколи не опублікованій журналом Illustrated 1952 року, Рассел писав:

Якби я припустив, що між Землею і Марсом є порцеляновий чайник, який обертається навколо Сонця по еліптичній орбіті, то ніхто не зміг би спростувати моє твердження, особливо якщо я завбачливо додам, що чайник занадто малий, щоб його виявили навіть наші найпотужніші телескопи. Але якби я далі сказав, що оскільки моє твердження не може бути спростоване, то людському розуму сумніватися в ньому неприпустимо, мої слова цілком справедливо вважали б дурницею. Проте, якби існування такого чайника стверджувалося в стародавніх книгах, подавалося кожної неділі як свята правда і насаджувалося в уми дітей у школі, сумнів в його існуванні став би ознакою ексцентризму і привернув би до скептика увагу психіатра в добу просвіти або інквізитора в більш ранню епоху.
Оригінальний текст (англ.)
If I were to suggest that between the Earth and Mars there is a china teapot revolving about the sun in an elliptical orbit, nobody would be able to disprove my assertion provided I were careful to add that the teapot is too small to be revealed even by our most powerful telescopes. But if I were to go on to say that, since my assertion cannot be disproved, it is an intolerable presumption on the part of human reason to doubt it, I should rightly be thought to be talking nonsense. If, however, the existence of such a teapot were affirmed in ancient books, taught as the sacred truth every Sunday, and instilled into the minds of children at school, hesitation to believe in its existence would become a mark of eccentricity and entitle the doubter to the attentions of the psychiatrist in an enlightened age or of the Inquisitor in an earlier time.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]