Чакрабонґсе Буванаф
Чакрабонґсе Буванаф, принц Пітсанулок (тай. สมเด็จพระอนุชาธิราช เจ้าฟ้าจักรพงษ์ภูวนาถ กรมหลวงพิษณุโลกประชานาถ; 3 березня 1883 — 13 червня 1920) — тайський фельдмаршал, син короля Таїланду Рами V Чулалонгкорна, відомий своїми зв'язками з Росією.
Біографія[ред. | ред. код]
Був улюбленою дитиною батьків. Після здобуття початкової освіти в Таїланді був відправлений у Велику Британію (1896), де навчався до 1898 року. З кінця 1897 року вивчав російську мову під керівництвом П. Н. Ардашева, перебувавшого тоді на стажуванні в Англії. Чакрабонґсе був одним з перших сіамців, які вивчили російську мову[1]. Влітку 1898 року відправлений у Санкт-Петербург для навчання у Пажеському корпусі. Король Рама V Чулалонгкорн домовився про навчання сина в Росії під час свого візиту в Петербург в 1897 році[2]. Він радив Миколі II не давати синові потурань і виховувати як справжнього офіцера. Закінчив Пажеський корпус у 1902 році кращим учнем, випущений в лейб-гвардії Гусарський Його Величності полк корнетом. У 1908 році отримав чин полковника Російської імператорської армії[3]. Був нагороджений російським орденом Св. Володимира IV ступеня. За деякими джерелами, закінчив Академію генштабу.
У Росії познайомився з українкою Катериною Десницькою і одружився з нею (1907). У 1908 році у них народився син Чула Чакрабон. За деякими даними, перед шлюбом з Десницькою, укладеним в Константинополі, Чакрабонґсе хрестився в православ'я, але згодом повернувся до буддизму.
Після повернення в Сіам призначений начальником Генерального штабу тайської армії. Вніс великий внесок у розвиток авіації в країні, заснував сіамські королівські ВВС.
Після смерті свого батька і вступу на престол бездітного старшого брата Вачиравуда (Рами VI) Чакрабонґсе став спадкоємним принцом (1910).
Представляв свою країну під час багатьох зарубіжних візитів, зокрема, був присутній на коронації Георга V в червні 1911 року, на шляху в Англію відвідав Росію, зробивши подорож через Далекий Схід і Сибір.
Помер у віці 37 років.
У мистецтві[ред. | ред. код]
Історія кохання принца Чакрабонґсе і Катерини Десницької описана:
- у книзі Паустовського «Далекі роки» (1946);
- у романі Р. Востокової «Нефритове слоненя» (1989);
- у книзі їх онуки, принцеси Таїланду Нариси Чакрабон «Катя і принц Сіаму».
У 2011 році за цією книгою в Єкатеринбурзькому театрі опери і балету був поставлений однойменний балет[4].
Документалістика[ред. | ред. код]
- Документальный фильм. Сценарий: С. Алексеев. Режиссёр: Д. Марковцев. 2014 г (25.02.2014). Катя и принц. История одного вымысла. На 39 хвилині. Россия-Культура.
{{cite episode}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) [Архівовано 23 травня 2015 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Православие в Таиланде. Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 21 листопада 2017.
- ↑ Э. О. Берзин. История Таиланда. М., 1973. — С. 191.
- ↑ Список полковникам по старшинству. Составлен по 1-е марта 1914 г. — СПб., 1914. — С. 332. [Архівовано 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ В Екатеринбурге состоялась премьера балета о Чакрапонге. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 21 листопада 2017.
- Народились 3 березня
- Народились 1883
- Уродженці Бангкока
- Померли 13 червня
- Померли 1920
- Померли в Бангкоці
- Випускники Пажеського корпусу
- Випускники Військової академії Генштабу
- Кавалери ордена Святого Володимира (Російська Імперія)
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Кавалери ордена Серафимів
- Кавалери ордена Слона
- Династія Чакрі
- Полковники (Російська імперія)