Чан'ань
Чан'ань (кит. трад. 長安, спр. 长安, піньїнь Cháng'ān, «вічний спокій») — колишнє місто в Китаї, стародавня столиця декількох китайських держав. Розташоване на території провінції Шеньсі, в центрі КНР. Відоме також як Західна або Верхня столиця на противагу місту Лояну.
Територія Чан'аню заселена з неоліту. Околиці міста були одним з центрів археологічної культури Яншао. В часи існування династії Цінь у північних окресах Чан'аню було засновано столицю Сяньян, в якій знаходився імператорський двір правителя Цінь Ши Хуанді, а також підземний мавзолей з величезною теракотовою армією. Це міське поселення продовжувало існувати і в період існування династії Хань.
582 року Суйський імператор Вень-ді розпочав будівництво нової столиці, покликаної уособлювати міць і велич його державної влади. Новоствореному місту, що отримало назву «Дасінчен» — «Місто Великого Процвітання». У добу династії Тан воно отримало назву Чан'ань «Чан'ань» і стало столицею династії (цзінчен). Населення Чан'аню у середині 8 століття становило понад 1 мільйон осіб (з них 5–10 тис. становила імператорська гвардія та 40–50 тис. — ченці та храмові раби) і було найбільшим урбанізованим центром тогочасного світу. Місто було укріплене високими і товстими цегляними стінами.
В часи існування династії Мін столиця була перенесена до Пекіна, а Чан'ань перейменовано у Сіань. Під цією назвою він залишається відомим по сьогодні на більшості карт світу.
Місто нагадувало по формі прямокутник, зорієнтований на всі боки світу: воно тяглося на 9,681 км зі сходу на захід і на 8,192 км з півночі на південь. Кордоном його служили «зовнішні стіни», збудовані, як і раніше, з утрамбованої землі, розбитий на рівновеликих 108 кварталів на зразок шахової дошки. Кожен з них був підперезаний пішохідною доріжкою і обнесений глинобитною стіною заввишки до 3 м. Усередині кварталів були або одна вулиця, що проходила в меридіональному напрямку, або дві, що перетиналися навхрест. За порядком у кварталах стежили наглядачі, які призначалися владою. Ворота квартальних стін на ніч зачинялися після 800 ударів барабану і відчинялися вранці криком військового патруля, а після 636 року — звуком барабана. В адміністративному плані Чан'ань не становив єдиного цілого. Центральний проспект поділяв його на два повіти, крім міської території, що захоплювали великі простори за межею стін.
Чан'ань мав площу близько 80 км², а із забороненим містом та парком — 250 км². Вперше в Китаї стіни було укріплено цеглою та тесаним каменем. Протяжність їх становила 6665 бу (9721 м) зі сходу на захід і 8652 м з півдня на північ, висота досягала 1 чжан і 8 чи (5,3 м), товщина біля основи коливалася від 3-5 до 12 і навіть 20 м. Вайчен у межах міської стіни. Біля стіни з південного боку було три брами: середні — Міндемень (明德門), ліві — Цісямень (啟夏門), праві — Аньхуамень (安化門); зі східного боку — Чуньмінмень (середні, 春明門), Тунхуамень (північні, 통화문), Тінсінмень (південні 廷興門); з західного середні, — Цзіньгуанмень (金光門), Кайюаньмень (північні, 開遠門), Яньпінмень (південні, 延平門).
Кістяк морфологічної структури міста утворювала сітка вулиць, що перетиналися під прямим кутом: 11 у меридіональному напрямку і 14 — у широтному. Рівні, широкі, бездоганно прямі вулиці танського Чан'яню не нагадували «середньовічні вулички». Міські вулиці в залежності від їх призначення ділилися на вулиці швидкісного та звичайного руху та у зв'язку з цим мали різну ширину (145, 84 та 68 м). Найбільше виглядали головні вулиці міста, призначені для руху екіпажів. Їх покривали білим піском, з VIII ст. обсаджували фруктовими деревами, а поряд тяглися водостічні канави завширшки до трьох метрів. Ширина центрального проспекту, який вів від юрами Міндемень до Імператорського міста (Гунчен), досягала 150 м і більше; периферійні вулиці були втричі вужче.
Стіна Імператорського міста мала в довжину 1915 бу (бу, тобто «крок», що дорівнювався 1,5м), завширшки 1200 бу. Палацове місто розташовувалося на півночі, його стіна мала в довжину 1440 бу, завширшки 960 бу, по колу 4860 бу. Висота стіни була 3,5 чжана (1 чжан = 3,11 м). Імператорське место мало брами: середні — Чжуцюемень (朱雀門), ліві (тобто східні) — Аньшанмень (安上門), праві (тобто західні) — Ханьгуанмень (含光門); північні - Яньсімень (延喜門), південні - Цзінфенмень (景風門). У західній стіні Імператорського міста також було дві брами: північна — Аньфумень (安福門), південна — Шуньімень (순義문).
Симетрія міста була дещо порушена після того, як Тай-цзун відбудував біля північно-західного краю столиці палац Дамінгун(змінювало назву з 705 року Тайцзигун, Юн'аньгун, Пейлангун, Ханьюаньгун) — комплекс житлових та ритуальних споруд, розкиданих у парку, серед серпантину ставків, заростей верб та квітників. Поділено на Сіней і Дунней (Західну і Східгну таємницю). Завдовжки його стіна була 1800 бу, завширшки 1080 бу.
Знать мешкала у західній частині міста, простолюд — на схід від центральної магістралі. За свідченням арабського мандрівника ІХ ст. Ібн-Ваххаба, в танській столиці прості люди ніяк не стикалися з жителями західних кварталів", їх не пускали в розташовані в західній частині міста парки з каналами[1]
Планування Чан'аню справило великий вплив на будівництво столиць сусідніх держав — Нари та Кіото в Японії та Шанцзіня в Бохаї.
- ↑ Крюков, Малявин, Софронов, 1984 — Крюков М.В., Малявин В.В., Софронов М.В. Китайский этнос в средние века (VII–XIII). М., 1984, с. 89–91.
- Steinhardt, Nancy Shatzman (1999). Chinese Imperial City Planning. Honolulu: University of Hawaii Press.
- Xiong, Victor Cunrui (2000). Sui-Tang Chang'an: A Study in the Urban History of Medieval China. Ann Arbor: University of Michigan Center for Chinese Studies.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |