Чангтан
Чангтан | |
Країна | КНР |
---|---|
Адміністративна одиниця | Тибетський автономний район |
Місце розташування | Тибетське плато |
Чангтан у Вікісховищі |
Координати: 30° пн. ш. 90° сх. д. / 30° пн. ш. 90° сх. д.
Чангтан або Джангтанг (тиб. བྱང་ཐང་།, тибетський піньїнь: Qangtang, Вайлі: byang thang, Північна Рівнина) — високогірне плато в західному і північному Тибеті, включає південно-східні області Ладакху [1], великі плоскогір'я і великі озера. Якщо рахувати від східного Ладакху, то Чангтан простягається на 1600 км на схід у Тибет, до провінції Цінхай. Географічно і етнічно, Чангтан — частина Тибету. Населене кочовиками чангпа (byang pa).
Клімат суворий і непередбачуваний. Літо тепле, але коротке, грози трапляються в будь-яку пору року, часто з градом. Зими дуже суворі, практично арктичні через висоту[2].
Корінне населення плато — кочовики, звані чангпа — тибетською «сіверяни», або друкпа — «кочовики». Підрахунки 1989 року дали кількість 500 000 кочівників. Оскільки плато малопридатне для землеробства, чангпа, на відміну від більшості інших кочівників, не зазнають тиску з боку хліборобів[2].
Економіка регіону базується навколо худоби чангпа і необхідних пасовищ. Чангпа переміщаються зі своєю худобою по плато в пошуках відповідних пасовищ, яких мало через клімат і тільки величезні простори дозволяють плато прогодовувати великі стада тварин. На відміну від інших кочовиків, чангпа не переходять з одного кліматичного регіону в інший; вони надають перевагу коротким, але частим кочуванням по 16-64 км[3]. Міграційні маршрути повторюються з року в рік, і місця стоянок залишаються колишніми[4], часто місце таборів відзначають кам'яні стіни для загонів худоби і встановлення наметів. Деякі багаті кочовики будують собі й постійні будинки на місці таборів, де живуть деяку частину року.
Крім змінення пасовищ, чангпа виробили багато прийомів заощадження і збереження ресурсів. Влітку, під час хороших надоїв, чангпа зберігають молоко у вигляді масла і сиру з довгими періодами зберігання. Забій худоби здійснюють тільки на початку зими, щоб зберегти м'ясо і коли худоба вгодована після ситної осені [5].
Чангпа дуже залежні від торгівлі. Вони продають худобу, м'ясо, сіль, шерсть, а купують зерно, кухонне начиння, метал і багато промислових товарів.
Більша частина тибетського Чангтану зараз охороняється природними заповідниками, серед яких заповідник Чангтан, другий за величиною природний заповідник у світі, та чотири нові прилеглі менші заповідники загальною площею 496 000 км2. З моменту створення заповідників відбулося повільне зростання кількості особин видів, що перебувають під загрозою зникнення. Заповідні зони простягаються по частинах Тибетського автономного району, Синьцзяну та Цинхаю в Китаї.
Середня висота тибетського Чангтану, розташованого в префектурі Нагчу, сягає 5000 м. Тут проходить фестиваль коней Нагк.
Невелика частина Чангтану потрапляє на територію Ладакху, зараз штат Джамму та Кашмір, Індія. З цієї частини Чангтану проходив караванний шлях Кашмір-Лхаса.
Чангтан зазнав багато змін, що відбулися в Індії. Ладакх став, попри воєнний стан, дуже відвідуваним туристами регіоном. Після тривалого перебування у відносній ізоляції, тепер став змінюватися і побут людей. Також події в Китаї, привели до того, що деякі чангпа втекли з КНР і осіли в Ладакху. 1963 року їх було 3000, тепер понад 7000.
Чангтанський заказник є домом для багатьох рідкісних форм флори і фауни, які зустрічаються тільки в цьому суворому високогірному районі. На території заказника розташовані два великих озера Цоморарі[ru] і Пангонг-Цо. На луках росте понад 200 видів високогірних рослин, більшість з яких їстівні для тварин.
Температура в регіоні коливається від −5 °C до −35 °C взимку, а влітку буває до 30 °C. В зимові місяці бувають снігопади.
У Ладакху оселилися багато кочовиків, які втекли з західного Тибету. Більше 3500 тибетців оселилися в Чангтані і зайнялися звичним скотарством, але деякі перейшли до землеробства. На прохання Центральної Тибетської Адміністрації в Дхармсалі в 1977 Уряд Індії та штату зібрав їх у «Поселення тибетських біженців», яке включає 9 різних місць, розкиданих по високогірному плато на висоті близько 4700 метрів: Ньома, Кугшунг, Гоюл, Ханлей, Сумдхо, Самедх, Карнаг, Чушул і Чурмур.
Освіту в районі забезпечує некомерційна організація «SOS Tibetan Children Village». Є ясла. Більшість вчиться на денній формі, є інтернат для бідних і дітей, чиї сім'ї кочують на великій відстані. В цілому, вдалося забезпечити досить високий рівень освіти.
Також побудовано клініку і центр традиційної тибетської медицини.
Створено пташиний заповідник.
Чангтанський заповідник дикої природи (або Чангтанський заповідник дикої природи холодної пустелі) — високогірний заповідник в ладакському Чангтані, нині округ Лех, Джамму та Кашмір. Особлива увага приділяється популяції кіангів або тибетських диких ослів, а також рідкісних чорношиїх журавлів. За назвою плато Чангтан отримав родову наукову назву птах тибетська саджа (лат. Tchangtangia tibetana), що мешкає на Тибеті.
- Природні пам'ятки
На території заповідника розташовані високогірні озера Цоморарі і Пангонг-Цо.
Цоморарі — одне з найвисокогірніших озер такого розміру (площа близько 120 км2, найбільша глибина 40 м, висота розташування 4525 м). В листопаді 2002 озеро стало об'єктом Рамсарської конвенції.
Пангонг-Цо розташоване на висоті 4240 м і має площу 134 км2 (між Індією і Китаєм). З індійського боку вода солона, з китайського — прісна, при цьому взимку озеро замерзає.
Висота варіюється від 4300 до 5800 м, рельєф формують великі ущелини і плато. Є приблизно 11 озер і 10 боліт, протікає річка Інд, яка поділяє заповідник на дві частини.
- ↑ Rizvi, 2000, с. 301.
- ↑ а б Goldstein, Beal, 1990, с. 44.
- ↑ Goldstein, Beal, 1990, с. 58.
- ↑ Goldstein, Beal, 1990, с. 60.
- ↑ Goldstein, Beal, 1990, с. 83.
- Janet Rizvi. Trans-Himalayan Caravans : [англ.]. — Oxford University Press, 2000. — 392 p. — ISBN 019-564855-2.
- Melvyn C. Goldstein, Cynthia M. Beall. Nomads of Western Tibet : The Survival of a Way of Life : [англ.]. — Berkeley, CA, USA : University of California Press, 1990. — 200 p. — ISBN 0-520-07211-1.
- Tsewang Namgail, Yash Veer Bhatnagar, Charudutt Mishra & Sumanta Bagchi. Pastoral Nomads of the Indian Changthang: Production System, Landuse and Socioeconomic Changes : [англ.]. — Human Ecology[en]. — 2007. — August. — С. 497—504. — ISSN 0300-7839.
- Mark Braham. Who cares about the Chang-thang? // The Hindu : newspaper. — 2003. — . — 07. Архівовано з джерела 4 липня 2009.