Чарнецький Степан Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Чарнецький
Степан Миколайович
Шманьківці, Степан Чарнецький.jpg
Псевдо Анчар, Хома Брут, Тиберій Горобець, Терентій Капець, І. Левицький, Стефан Орлин, Данило Пятка, Терзит, Стефан Чар, Чацький, Остап Шандура, Шманківський Ст., Шманковецький, С. Ч., С. Ч-ий, Ч-й, Ст. Ч.
Народився 21 січня 1881(1881-01-21)
Шманьківці, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 2 жовтня 1944(1944-10-02) (63 роки)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польща
Національність українець
Діяльність поет, фейлетоніст, театральний діяч, критик
Мова творів українська, польська, німецька і італійська
Жанр сатирика, стрілецькі пісні
Батько Микола
Мати Владислава Екгардт-Чарнецька
У шлюбі з Ірина Поповачак-Чарнецька
Діти Олеся та Олександра

CMNS: Чарнецький Степан Миколайович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах
Могила о. Миколи Чарнецького, батька Степана Чарнецького
Могила братів Степана Чарнецького

Степа́н Микола́йович Чарне́цький (21 січня 1881, с. Шманьківці, Україна — 2 жовтня 1944, Львів, Україна) — український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч. Член Спілки письменників України (1939). Син о. Миколи Чарнецького[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківцях, нині Заводської селищної громади Чортківського району Тернопільської области України. Був тринадцятою дитиною у селянській родині. Рано залишився без батька, який помер від тифу. Початкову школу закінчив у Станіславові. З 1895 р. навчався в гуманітарній і реальній гімназіях у Львові.

Закінчив інженерний (шляхо-будівельний) факультет цісарсько-королівської Вищої політехнічної школи (нині національний університет «Львівська політехніка»).

Активіст молодіжних товариств; співав у хорі товариства «Основа»; учасник літературного угруповання «Молода муза». Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому виділі (1906—1912). Під час 1-ї світової війни — помічник начальника залізничної дільниці № 5 Львів-Стрий, Львів-Самбір. Редактор часописів «Український голос» (1915), «Український вістник», член редколегії журналів «Шляхи» (1915—1917), «Життя і мистецтво» (1920). Співпрацював із редакціями газет і журналів «Будяк» (1921—1922), «Воля», «Громадська думка», «Діло» (1921—1924), «Літературно-науковий вістник», «Ілюстрована Україна», «Міщанське слово», «Молода Україна», «Назустріч», «Новий час», «Руслан», «Українське слово» та польськими часописами. Від 1920 — референт преси при Львівському магістраті. 1939—1941 — науковий співробітник Львівської наукової бібліотеки.

Театральна діяльність[ред. | ред. код]

Театральний референт, режисер і художній керівник театру товариства «Руська бесіда» (весна 1913—серпень 1914), з яким гастролював на Тернопільщині, Львівщині, Прикарпатті та інших, поставив у ньому «Украдене щастя» Івана Франка (1907, уперше за позацензурним текстом), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Дядя Ваня» А. Чехова та інші; переклав для театру п'єсу «Марія Магдалина» Х.-Ф. Геббеля, лібрето опер «Фауст» Ш. Гуно, «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, оперети «Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха.

Доробок[ред. | ред. код]

Автор патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» («Ой, у лузі червона калина похилилася…»; 1913); у співавторстві з Богданом Весоловським написав відому пісню-танґо «Прийде ще час».

Автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературномистецьких статей, нарисів із історії галицького театру, рецензій, мистецьких портретів, розділу «Театр» у виданні Івана Тиктора «Історія української культури (за редакцією Івана Крип'якевича)» (Львів, 1937).[3], спогадів про О. Мишугу, О. Нижанківського і Д. Січинського, І. Франка.

Вийшли збірки поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград» (1921), «Квіти й бодяче» (1922; обидві з підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя»; під псевдонімом Тиберій Горобець), «З мойого записника» (1922), книга «Нарис історії українського театру в Галичині» (1934; перевидана зі скороченням у збірці «Вибране», Львів, 1959, де тексти з політичних та інших міркувань надмірно відредаговані).

Першим повністю переклав українською і видав поему А. Міцкевича «Конрад Валленрод»; автор перекладів польською мовою творів українських авторів. Окремі твори надруковані в поетичній антології «Акорди» (1903, укладач І. Франко), у збірках «Молода Муза» (Київ, 1989) та «Образки з життя» (Львів, 1989), "Розсипані перли. Поети «Молодої музи» (Київ, 1991) та інші. Поезії Степана Чарнецького переклав польською мовою Сидір Твердохліб.

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько: о. Микола Чарнецький.
  • Мати: Владислава Екгардт-Чарнецька[4].
  • Брати та сестри: Леонця, Йосиф, Іван, Олена, Геня, Маня, Михайло, Володимир, Станіслав, троє невідомих.
  • Дружина: Ірина Поповачак-Чарнецька.
  • Доньки: Олеся та Олександра[2].

Помер 2 жовтня 1944 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові (19 поле)[5].

Пам'ять[ред. | ред. код]

26 травня 1991 року в родинному селі поета відкрили пам'ятник Степану Чарнецькому (скульптор Іван Мулярчук).

У 2005 році Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького». У ній розповідається про непросту, та навіть трагічну долю Степана Чарнецького. У книзі використані архівні матеріали, спогади сучасників поета, зокрема його дочки Олександри.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 215.
  2. а б Мориквас, Н. Меланхолія Степана Чарнецького. — Львів: Світ, 2005. — 384 с. : іл. — ISBN 966-603-435-2.
  3. Степан Чарнецький. Театр // Ізборник.
  4. Мориквас, Н. Меланхолія Степана Чарнецького. — Львів: Світ, 2005. — С. 41. : іл. — ISBN 966-603-435-2.
  5. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 458. — ISBN 966-8955-00-5.
  6. Меланхолія Степана Чарнецького // Yakaboo

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]