Часова преференція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Часова преференція
Часова преференція

Часова преференція (англ. time preference) — преференція (перевага) під час вибору благ, яка враховує фактор часу.

«Позитивна часова преференція» або «висока часова преференція» означає, що споживач цінує споживання зараз вище, ніж споживання у майбутньому.

«Від'ємна часова преференція» або «низька» означає, що споживач готовий чекати заради більших переваг чи менших втрат, які очікуються від споживання у майбутньому.

Часова преференція вимірюється через коефіцієнт (рівень) часової преференції (англ. rate of time preference), який розраховується відношенням кількості благ у майбутньому, якою споживач готовий пожертвувати за одиницю блага сьогодні.

Часова преференція застосовується як для оцінки споживчого вибору, так й для інвестиційних рішень. За низької часової преференції люди вдаються до економії, живуть у відповідності до доходів, заощаджують, інвестують, обирають низьке боргове навантаження на домогосподарства. Спостерігається тенденція до зниження процентної ставки кредиту.

Концепція часової преференції розвинута Ейгеном фон Бем-Баверком, представником Австрійської економічної школи у роботі «Капітал і процент» (1884).

Ейген фон Бем-Баверк вважав, що процентні ставки відповідають рівню культурного розвитку: що вищим є інтелект і моральна свідомість громадян, то більше вони зберігають на майбутнє, а процентні ставки знижуються. Ганс Герман Гоппе (також представник Австрійської школи) бачить у них основу для своєї етики.

Основною проблемою, яка призводить до підвищення часових преференцій у суспільстві, представники Австрійської школи називають використання фіатних (декретних) грошей.

Як зазначає Хесус Уерта де Сото «часова преференція — це не фізіологічна або психологічна категорія, а невід'ємна частина логічної структури будь-якої діяльності, структури, яка присутня у свідомості кожної людини»[1].

Чинники часової преференції поділяються на зовнішні, біологічні, особистісні та соціальні (інституційні).[2]

Економісти про часову преференцію[ред. | ред. код]

Людвіг фон Мізес у «Людській діяльності»:

Те, що обмежує обсяг заощаджень та інвестицій, є часовою преференцією.[3]

Мюррей Ротбард у роботі «Влада та ринок» про часову преференцію приватних власників і державних чиновників:

Цікаво, що майже всі автори заучено повторюють думку про те, що часова преференція приватних власників примушує їх дивитися на речі «зблизька», тоді як тільки державні чиновники можуть дивитися на речі «в перспективі» і розподіляти власність для підвищення «загального добробуту». Насправді все відбувається з точністю до навпаки. Приватна особа, захищаючи своєю власність і свої капітальні ресурси, примушена дивитися на речі в перспективі, оскільки вона хоче зберегти капітальну вартість своїх ресурсів. Це державний чиновник повинен хапнути і втекти, він повинен розкрадати власність, поки він все ще при владі.[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Eugen von Böhm-Bawerk, Capital and Interest, 3 vols. (South Holland, 111.: Libertarian Press, 1959)
  • Frank Fetter, Capital, Interest, and Rent (Kansas City: Sheed Andrews and McMeel, 1977)
  • Ludwig von Mises, Human Action: A Treatise on Economics, Scholar's Edition (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1998), глави 18 й 19
  • Man, Economy & State with Power and Market (The Scholar's Edition). Ludwig von Mises Institute. Лютий 2004. 1,441 сторінок плюс оглядовий розділ. ISBN 0-945466-30-7.
  • Mulligan, Robert F. «Property Rights and Time Preference [Архівовано 26 жовтня 2019 у Wayback Machine.]The Quarterly Journal of Austrian Economics 10, No. 1 (Spring 2007): 23–49
  • Richard von Strigl, Capital and Production (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 2001)
  • William Stanley Jevons, Theory of Political Economy (New York: Augustus M. Kelley, 1965)

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Уэрта де Сото Х. Австрийская экономическая школа: рынок и предпринимательское творчество. — Челябинск: Социум, 2009. — 202 с.
  2. Hoppe, Hans-Hermann (2017). Democracy—the god that failed: the economics & politics of monarchy, democracy & natural order (англійською). New York: Routledge. с. 3. ISBN 0-7658-0088-8. 
  3. Ludwig von Mises, Human Action: A Treatise on Economics, Scholar's Edition (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1998). С. 491
  4. Murray N. Rothbard, Power and Market: Government and the Economy (Kansas City: Sheed Andrews and McMeel, 1977), С. 189 (переклад уривку Д. М. Душейка)