Часослов Фарнезе
| італ. Libro d'ore Farnese, фр. The Farnese Hours | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Джуліо Кловіо |
| Час створення: | 1546 |
| Розміри: | 110 × 173 мм |
| Висота: | 173 міліметр |
| Ширина: | 103 міліметр |
| Матеріал: | велень[1] |
| Жанр: | Часослов[1] |
| Зберігається: | Нью-Йорк |
| Музей: | Морганівська бібліотека і музей |
 Часослов Фарнезе у Вікісховищі | |
«Часослов Фарнезе» — ілюмінований манускрипт, створений в Римі ренесансним художником Джуліо Кловіо для кардинала Алессандро Фарнезе. На його створення, за свідченням Вазарі, у художника пішло 9 років. Часослов перебував у неаполітанському музеї, в 1903 році придбаний Дж. П. Морганом[2].
Манускрипт є одним з останніх зразків мистецтва книжкової мініатюри і, мабуть, найвідомішим твором подібного роду в епоху Ренесансу[3]. Він унікальний тим, що відноситься вже до маньєристичної доби, а не до середньовічної, і є, по суті, анахронізмом, створеним після настання епохи книгодрукування.
Історія[ред. | ред. код]
Джуліо Кловіо, автор манускрипту, перебував на службі у кардинала з кінця 1530-х рр. і працював майже виключно на нього протягом наступних 40 років. Алессандро Фарнезе був в середині XVI століття найбільшим приватним колекціонером мистецтва і меценатом.
Часослов став одним з двох творів мистецтва, окремо згаданих у заповіті кардинала Фарнезе: він побажав, щоб манускрипт вічно зберігався в сім'ї його спадкоємців і ніколи не залишав палацу Фарнезе. Книга належала його родині до припинення роду в 1731 р., після чого її успадкували нові володарі Неаполя — іспанські (сицилійські) Бурбони, нащадки Фарнезе по жіночій лінії.
Після кардинала Алессандро Фарнезе, Часослов належав його онуку, кардиналу Одоардо Фарнезе; потім герцогу Пармському, який також носив ім'я Одоардо Фарнезе. Після смерті в XVIII столітті Франческо Фарнезе, 7-го герцога Парми, що порушив першу з умов заповіту (перевіз його в Парму, до кабінету герцогської галереї), часослов перейшов у власність Ізабеллі Фарнезе, що стала дружиною Філіпа V, короля Іспанії; у матері манускрипт успадкував король Карлос III, який віддав його своєму третьому синові, Фердинанду I, королю Обох Сицилій. Потім книга належала його сину сицилійському королю Франциску I, слідом — останньому королю Сицилії Франциску II, що був вигнаний і втратив корону.
Його спадкоємець і єдинокровний брат Альфонс де Бурбон продав книгу у Відні, де потім у франкфуртської фірми J. & S.Goldschmidt її придбав знаменитий американський мільйонер Дж. П. Морган у 1903 р. за суму £ 22,500[4]. Часослов був перевезений у Нью-Йорк і в даний момент зберігається в музеї, заснованому Морганом.
Опис[ред. | ред. код]
Манускрипт містить 114 сторінок, текст написаний латиною. 37 сторінок прикрашені невеликими ілюстраціями і 26 — мініатюрами на повну сторінку. Каліграфічний текст манускрипту був написаний Франческо Монтерчі (Francesco Monterchi), секретарем П'єр Луїджі Фарнезе, батька кардинала[4], шрифт — курсив, cancelleresca formata.
26 мініатюр на повну сторінку, що знаходяться на розворотах, демонструють унікальну досконалість ренесансних і маньєристичних елементів. Художником використана тонка позолота і яскраві фарби. Всі мініатюри написані за однаковою типологією — сцена зі Старого Заповіту знаходиться навпроти епізоду з Нового Заповіту. Вони обрамлені багатими архітектурними бордюрами, заповненими оголеною натурою, квітами і масками.
Інший елемент часослова — 37 текстових сторінок, що прикрашені орнаментами, зображеннями ландшафтів, натюрмортами і портретами, а також гротесками.
На відміну від середньовічного способу компонування аркуша, в часослові Фарнезе текст і ілюстрації не є цілком взаємопов'язаними один з одним. Навпаки, мініатюри часом трактуються як окремі «картини» у власних рамах. Швидше за все, за зразок для наслідування Кловіо слугували Мікеланджело і Рафаеля, зокрема потужні людські фігури Кловіо нагадують оголених Сикстинської капели. Сам стиль Кловіо близький до манери Парміджаніно, а також зазнав впливу Джуліо Романо.
Збереглося кілька підготовчих графічних аркушів, створених Кловіо при роботі над Часословом[5].
Художня цінність[ред. | ред. код]
Часослов вважається шедевром Кловіо. У своїх мініатюрах він зміг досягти таких вершин майстерності, що заслужив від сучасників епітетів «нового Мікеланджело» і «Рафаеля мініатюр».
Одразу після створення часослов був високо оцінений сучасниками. Вазарі пише про нього, як про один із шедеврів Риму і розповідає, що Кловіо в старості отримував величезне задоволення, показуючи манускрипт відвідувачам, охочим його побачити. Крім того, Вазарі характеризує його швидше як твір божественний, ніж людський (che ella pare cosa divina e non umana).
У наступні роки слава манускрипту, так само як і репутація Кловіо як художника, перестали бути такими яскравими, оскільки головний твір майстра зберігався у приватній колекції і був недоступним для перегляду поціновувачами.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д https://www.themorgan.org/manuscript/77250?id=111
- ↑ The Pierpont Morgan Library & Museum. Архів оригіналу за 1 травня 2012. Процитовано 14 вересня 2012.
- ↑ Facsimile of the Farnese Hours Acquired. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 14 вересня 2012.
- ↑ а б Giornale Nuovo. Clovio, and the Farnese Hours. Архів оригіналу за 20 серпня 2012. Процитовано 15 вересня 2012.
- ↑ THE PROPHET ISAIAH AND KING AHAZ. Архів оригіналу за 15 жовтня 2008. Процитовано 15 вересня 2012.
Література[ред. | ред. код]
- Webster Smith. The Farnese Hours. 1976. ISBN 0807613908
- William M. Voelkle, Ivan Golub. The Farnese Hours with commentary
Посилання[ред. | ред. код]
- Повна фотогалерея[недоступне посилання з липня 2019]
- CORSAIR catalog record[недоступне посилання з липня 2019]
- Факсимільне відтворення часослова на skriptorium.at за € 6,800.00
