Чеботарьов Дмитро Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чеботарьов Дмитро Федорович
ChebotarovDF19082005.JPG
Народився 17 вересня 1908(1908-09-17)
Київ
Помер 11 липня 2005(2005-07-11) (96 років)
Поховання Байкове кладовище
Нагороди Державна премія УРСР у галузі науки і техніки — 1984 Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

Дмитро́ Фе́дорович Чеботарьо́в (17 вересня 1908(19080917), Київ — 11 липня 2005) — інтерніст, геріатр та геронтолог. Член-кореспондент Академії медичних наук СРСР (з 1961).

Закінчив Київський медичний інститут. Працював у Інституті клінічної фізіології АН УРСР (1945–1952), Українському науково-дослідному інституті клінічної медицини ім. М. Стражеска. Професор Київського інституту вдосконалення лікарів (1955–1961), з 1961 року директор Інституту геронтології АМН СРСР.

Праці з питань захворювань шлунково-кишкового тракту, стану внутрішніх органів у вагітних, питань геронтології та геріатрії тощо.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у Києві. 1933 року закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту. Від 1936 року працював у терапевтичній клініці цього інституту під керівництвом академіка В. М. Іванова. 1938 року захистив кандидатську дисертацію.

Під час Другої світової війни Дмитро Федорович працював у медичній службі Радянської Армії, керував відділенням евакогоспіталю. У повоєнні роки, закінчивши докторантуру в Інституті клінічної фізіології АН УРСР, працював старшим науковим співробітником у відділі, яким керував академік М. Д. Стражеско. У 1953 р. Дмитро Федорович захистив докторську дисертацію. Упродовж року був заступником директора з наукової роботи Українського інституту клінічної медицини ім. М. Д. Стражеска. 1954 року Чеботарьова було затверджено у званні професора. З 1954 р. по 1961 р. керував кафедрою терапії в Київському інституті удосконалення лікарів і понад 10 років (до 1964) був головним терапевтом і головою Вченої ради МОЗ України. В 1961 р. Дмитро Федорович був обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, в 1966 р. — академіком АМН СРСР (з 1991 р. — Російської АМН), в 1992 р. — академіком НАН України та АМН України. У 1964 р. йому було присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Клінічну та наукову школу Чеботарьов пройшов під керівництвом двох видатних представників вітчизняної медицини — академіків В. М. Іванова та М. Д. Стражеска.

Перші роки наукової діяльності він присвятив дослідженням у галузі гастроентерології. У повоєнні роки глибоко й інтенсивно розробляв питання патології внутрішніх органів під час вагітності, вивчав зміни обміну речовин і функцій серцево-судинної системи при вагітності, фізіологічного і патологічного перебігу. Наукові розробки, здійснені протягом останніх десятиріч, присвячені актуальним питанням вікової фізіології та патології внутрішніх органів, геріатричної кардіології та фармакології. Д. Ф. Чеботарьов також керував розробкою і впровадженням нових форм організації медико-соціальної допомоги людям літнього і старшого віку, був ініціатором навчання медичних працівників основам геронтології та геріатрії.

Вперше в його роботах подані чіткі, клінічно обґрунтовані рекомендації стосовно лікування жінок із захворюваннями серця, які наполягали на продовженні вагітності, нові дані щодо патогенезу артеріальної гіпертензії, зумовленої пізнім токсикозом. Д. Ф. Чеботарьов — автор монографій «Гіпертензивний синдром вагітних» (1956), «Внутрішня патологія в клініці акушерства і гінекології» (1960).

40 років життєвого і творчого шляху вченого нерозривно пов'язані з діяльністю Інституту геронтології АМН СРСР (з 1992 р. — Інститут геронтології АМН України). Ще у 1958 р. він очолив клінічне відділення. Впродовж 26 років (1961–1987) був директором Інституту, а з 1987 р. — науковим консультантом.

З ім'ям Д. Ф. Чеботарьова пов'язаний розвиток геронтологічних досліджень в СРСР та в Україні, створення геріатрії як нового розділу медичної науки й нової медичної спеціальності.

За редакцією Дмитра Федоровича видані перші в СРСР керівництва та посібники з геронтології та геріатрії, 28 збірок праць Інституту. Він — автор 10 посібників та 9 монографій, остання з яких («Геріатрія в терапевтичній практиці») відзначена премією ім. С. П. Боткіна Російською АМН (1994) і премією ім. М. Д. Стражеска НАН України (1995). Його перу належать понад 400 наукових праць.

Багато сил Дмитро Федорович віддав підготовці наукових, педагогічних і лікарських кадрів. Під його керівництвом захищено 16 докторських і 36 кандидатських дисертацій. Він — організатор (1970) і протягом кількох років завідувач кафедри геронтології та геріатрії Київського інституту удосконалення лікарів.

Могила Чеботарьова на Байковому кладовищі

Плідну наукову і педагогічну діяльність Д. Ф. Чеботарьов поєднував з великою науково-громадською роботою. Упродовж багатьох років (з 1963 до 1988) очолював Всесоюзне науково-медичне товариство геронтологів і геріатрів, був членом правління Всесоюзного та Українського товариств терапевтів і кардіологів, членом виконкому Міжнародної асоціації геронтологів, радником ВООЗ Центру соціального розвитку та гуманітарних питань ООН. Його участь як доповідача і лектора на міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах на запрошення геронтологічних товариств країн Європи, США, Японії, Мексики сприяла розвитку міжнародних наукових зв'язків Інституту.

Заслуги Д. Ф. Чеботарьова отримали широке міжнародне визнання. В 1972 р. він був президентом ІХ Міжнародного конгресу геронтологів, що проходив у Києві, в 1972–1975 рр. — президентом Міжнародної асоціації геронтологів[1]. Також був членом Німецької Академії природознавства Леопольдина, почесним членом національних товариств геронтологів Болгарії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Італії, Бразилії, Чехословаччини та інших країн.

Д. Ф. Чеботарьов нагороджений медаллю ВООЗ, Міжнародною премією ім. Верцара, почесними медалями та грамотами національних медичних організацій. За заслуги у справі розвитку охорони здоров'я та медичної науки нагороджений орденом Жовтневої революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР. У 1984 р. вченому була присуджена Державна премія УРСР.

Література[ред.ред. код]

  1. Kim, Seong Jung. IAGG Secretariat | Past Presidents. www.iagg.info. Процитовано 2016-11-15.