Чекан Олена Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олена Василівна Чекан
Зображення
Народилася 24 квітня 1946(1946-04-24)
Київ
Померла 21 грудня 2013(2013-12-21) (67 років)
Київ
Національність: українка
Громадянство: СРСР СРСР, Україна Україна
Рід діяльності: актриса, сценарист, журналіст
Alma mater: Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Діти: Богдан Родюк-Чекан
IMDb: ID 0155000

Олена Василівна Чекан (нар. 24 квітня 1946(19460424), Київ — пом. 21 грудня 2013, Київ) — українська актриса, сценарист, журналіст. Член Національних спілок кінематографістів, театральних діячів і журналістів України.

Життєпис[ред.ред. код]

Народилася 24 квітня 1946 р. в Києві.

Після закінчення в 1972 році Вищого театрального училища імені Б. В. Щукіна в Москві почала артистичну кар'єру як актриса Театру на Малій Бронній (Москва), продовживши її в Театрі імені О. С. Пушкіна (Москва).

Повернувшись до Києва, продовжила артистичну діяльність в Театрі-студії кіноактора Київської студії художніх фільмів імені О. П. Довженка, Театрі-студії «Сузір'я» (Київ).

Працювала на українському телебаченні як автор та ведуча телепрограми «Миттєвості вічності» на «Інтері», потім креативним редактором програми «Документ» в ТРК «Студія 1+1», З дня заснування щотижневого суспільно-політичного журналу «Український Тиждень» працювала з дня його заснування в 2007 році — журналістом, помічником шеф-редактора.

Навесні 2012 року у Олени була діагностовано ракову пухлину мозку IV стадії.

У боротьбі за її життя згуртувалися близькі, друзі та всі, кому була дорогою і не байдужою ця людина. Вся країна. Олена Чекан перенесла три операції, остання gamma-knife була здійснена в Празі Na Homolce Hospital за підтримки колективу празької студії «Радіо Свобода».

Юрій Шевчук, фронтмен рок-групи «ДДТ» під час свого турне з програмою «Інакше» присвятив їй свої сольні концерти в Києві 5 червня 2013 і Одесі 19 вересня 2013, звернувшись до глядачів надати допомогу Олені в зборі коштів на хіміотерапію.

Олена померла після тривалої хвороби (раку мозку — glioblastoma) 21 грудня 2013 року.

Творчість[ред.ред. код]

Олена Чекан член Спілки театральних діячів СРСР і України, Спілки кінематографістів СРСР і України.

В її активі більше 30 театральних ролей (головні і ролі другого плану).

Фільмографія

Дебютною в кіно стала роль у фільмі «Соляріс» Андрія Тарковського.

Фільмографія налічує понад 50 робіт в кіно (головні і ролі другого плану). Особливо багато знімалася в 1980-1990-х роках. Грала, зокрема, у фільмах:

Олена Чекан створила і виконала моновистави, присвячені творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Марини Цвєтаєвої, Осипа Мандельштама, Михайла Булгакова, Анни Ахматової, Максиміліана Волошина, Олександра Блока, Бориса Пастернака, Йосипа Бродського, Антуана де Сент-Екзюпері, Федеріко Гарсіа Лорки (з музичним оформленням: уривками з творів Баха, Вівальді, Гайдна, Моцарта, Шопена).

Олена Чекан виступала на сценах Будинку кіно, Будинку художників, Будинку актора, Театру-студії «Сузір'я», а також в Будинку-музеї Марини Цвєтаєвої в Москві, українських культурних центрах (Москва, Санкт-Петербург), Літературно-меморіальному музеї М. Булгакова в Києві, будинку-музеї Максиміліана Волошина в Коктебелі, меморіальному будинку-музеї Гріна в Старому Криму. Її музично-поетичними вечорами відкривався 73-й сезон Будинку вчених Академії Наук України в Києві.

Олена Чекан виступала з авторськими моноспектаклями в складі творчої групи акторів Держкіно СРСР перед солдатами в Кабулі і Баграмі в Афганістані 1981—1984 роках. Нагороджена пам'ятним знаком Прикордонних СРСР «За заслуги перед Батьківщиною».

Спільно з українською поетесою Ліною Костенко Олена Чекан виступала перед пожежниками і ліквідаторами аварії на палаючій Чорнобильської АЕС в 1986 році.

Як незалежний журналіст від «Радіо Свобода» вела репортажі з Грозного в Першу чеченську війну в 1994—1996 роках.

Олена Чекан в 2001 році разом з Юрієм Макаровим написала сценарій (співавтор) 4-х серійного документального фільму «Мій Шевченко». Проект телеканалу «1+1». Спільний з Юрієм Макаровим фільм «Мій Шевченко» в 2002 році номінувався на Шевченківську премію.

Автор ідеї і співавтор сценарію документального фільму "Іван Мазепа: Кохання. Велич. Зрада " (2005). Режисер: Юрій Макаров. Проект телеканалу «1+1».

Олена Чекан була одним із провідних журналістів «Українського тижня», Серед героїв її інтерв'ю  — Режис Варньє, Юрій Афанасьєв, Ліна Костенко, Кшиштоф Зануссі, Томас Венцлова, Ахмед Закаєв, Валентин Сильвестров, Андре Глюксман, Патріарх Філарет, Дітмар Штюдеман, Даніель Бовуа, Сергій Кримський, Андрій Ребет (син Лева та Дарії Ребетів), Мирон Петровський, Анатолій Гайдамака, В'ячеслав Брюховецький, Іван Мигул (ректор УВУ), Ален Блюм, Жиль Леруа, Вікторія Лук'янець, Дмитро Горбачов, Ґжеґож Мотика, Ігор Померанцев та інші.

Родина[ред.ред. код]

Рід Чекан з русинів — захiдних полян Карпатської України. Трагічні події початку минулого століття змусили представників роду емігрувати до Франції, в Польщу, Чехію, Англію, США штат Пенсільванія. Батько Олени волею обставин залишився на Батьківщині.

Вона племінниця протопресвітера Олександра Іоановича Чекана — настоятеля Свято-Троїцького Олександро-Невського кафедрального собору в Парижі, одруженого на Марії Євгенівні Міллер, дочці голови Російського загальновійськового союзу білого руху генерала Євгена Карловича Міллера. Духовне наставництво дядька було значущим для Олени.

Її брат Єжи Богданович, пол. Jerzy Bogdanowicz, з яким Олену пов'язували дуже теплі родинні стосунки, видатний польський вчений в галузі теоретичної ядерної фізики, за результатами наукової роботи в проекті Європейської організації з ядерних досліджень Великий андронний коллайдер номінувався на Нобелівську премію — Large Hadron Collider CERN Nobel Prize Nominated.

Пам'ять[ред.ред. код]

В жовтні 2015 було презентовано книгу «У пошуках вільної України» (англ. The Quest for a Free Ukraine), що вийшла в австрійському видавництві Der Konterfei. До збірки, редактором якої став син Олени Богдан Родюк-Чекан, увійшли переклади англійською мовою інтерв’ю пані Чекан з Андре Глюксманом, Вацлавом Гавелом, Томасом Венцловою, Кшиштофом Зануссі, Валентином Сильвестровим, Ахмедом Закаєвим та іншими політиками, інтелектуалами та діячами культури, що були надруковані в «Українському тижні».[1][2]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]