Челсі (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Челсі
Chelsea.png
Повна назва Футбольний клуб «Челсі»
Прізвисько Аристократи, сині,
пенсіонери, поліцейські
Рік заснування 10 березня 1905 року[1]
Місто Англія Лондон, Англія
Стадіон City of London logo.svg Стемфорд Бридж, Лондон
Вміщує 41 841
Власник Росія Велика Британія Роман Абрамович
Президент США Брюс Бак
Головний тренер ІталіяАнтоніо Конте
Ліга Прем'єр-ліга
2015-16 10
Домашня
Виїзна
Запасна

«Че́лсі» (англ. Chelsea F.C.; [ˈtʃɛlsiː]) — професійний англійський футбольний клуб із західного Лондона. З 1905 року, виступає в англійській Прем'єр-лізі і провів більшу частину своєї історії у вищому дивізіоні англійського футболу. Один з клубів-засновників англійської Прем'єр-ліги 1992 року. «Челсі» чотири рази ставав чемпіоном Англії, шість разів вигравав кубок Англії і чотири рази Кубок Футбольної Ліги. Також клуб досяг успіху на європейській арені, виграв Лігу чемпіонів, двічі Кубок володарів кубків УЄФА та Суперкубок УЄФА.

Першого великого успіху клуб досяг 1955 року, коли було виграно чемпіонат. Пізніше став володарем кількох кубків Англії в 1960-х і 1970-х роках, але після цього не вигравав серйозних трофеїв аж до 1997 року. Минуле десятиліття було найуспішнішим періодом в історії «Челсі», коли він виграв два чемпіонські титули 2005, 2006 років.

Незважаючи на свою назву, клуб розташований не в районі Челсі, а в сусідньому Фулемі. Домашній стадіон клубу, «Стемфорд Бридж», на якому він грає від моменту заснування, було відкрито 1877 року і розташовується в лондонському районі Фулем. Стадіон займає 9-е місце за місткістю в Англії, близько 42 тис. уболівальників. Власником клубу з 2 липня 2003 року є російський бізнесмен Роман Абрамович. Вболівальники «Челсі», у зв'язку з цим фактом, нерідко виконують пісню «Калинка» під час футбольних матчів.

Основна форма — сині футболки і труси з білими гетрами, подібна комбінація використовується з 1960-х років. Клубна емблема кілька разів видозмінювалася в спробах модернізації клубної символіки; поточна емблема, церемоніальний синій лев, що тримає посох, є модифікованою версією емблеми, вперше прийнятої 1953 року; цю версію емблеми було прийнято 2005 року. Клуб посідає п'яте місце за відвідуваністю домашнього стадіону за весь час участі в англійській Прем'єр-лізі. Середня відвідуваність домашніх матчів у сезоні 2010/11 склала 41 435 осіб, це шосте місце в Прем'єр-лізі.

Теперішній капітан клубу — Джон Террі, який змінив у серпні 2004 року Марселя Десаї.

Історія[ред.ред. код]

Зародження «синіх»[ред.ред. код]

Попри те, що в перші 50 років значних успіхів майже не було, клубу судилося дожити до славних часів з тієї миті коли одного разу осіннім недільним ранком 1904 року Генрі Огастес Мірс змінив свою думку.

З усіх рішень, які вплинули на історію «Челсі», немає важливішого, ніж те, яке цей бізнесмен початку століття прийняв саме того дня.

Генрі Мірс був ентузіастом того виду спорту, який підкорив усю північ Британії, проте поки що не був так само популярний у столиці. На зламі століть Лондон не міг виставити жодної команди в Перший дивізіон футбольної ліги.

Мірс знайшов відповідне для виступів футбольного клубу місце на території старого атлетичного комплексу в районі Стемфорд Бридж — вільна ділянка землі в західному Лондоні. Це було місце, яке він планував повністю переобладнати.

Проте виникли непередбачені складнощі, а також вигідні пропозиції про придбання ділянки. Мірс був уже готовий продати землю і відмовитися від своєї спортивної мрії.

Його товариш Фредерік Паркер, захоплений проектом футбольного стадіону, спробував переконати його, проте одного доленосного недільного ранку Мірс сказав Паркеру, що він просто марнує час.

Під час спільної прогулянки собака Мірса несподівано вкусив Паркера, викликавши в того кровотечу і сильний біль, проте потерпілого ця подія лише потішила.

«Ти з біса добре переніс цей укус», — заявив Мірс, а потім запевнив свого товариша в тому, що відтепер довірятиме його судженням про інших. «Зустрінемося тут завтра о дев'ятій ранку і займемося ділом», — сказав він. Стемфорд Бридж знову ожив.

Проте спочатку замислювався зовсім не такий ФК «Челсі». Здавалося, що найкращий спортивний стадіон у Лондоні був недоречним на краю багатого Челсі, проте, як показала історія, Мірс зробив правильний вибір. Близькість до пульсуючого центру міста зробила це місце ідеальним для футболу.

Всупереч історії багатьох клубів Мірс вирішив створити команду для стадіону, а не навпаки.

10 березня 1905 року в пабі під назвою «Ніж м'ясника» відбулося засідання. Одним з питань, що стояли на порядку денному, було питання про назву нового клубу. Варіанти «Стемфорд Бридж», «Кенсінгтон» і інтригуюче ФК «Лондон» було відкинуто. «Челсі» — ця назва була те, що треба, і тут почалася історія.

Член збірної Шотландії Джон Тейт Робертсон став першим граючим тренером, «Челсі» був укомплектований шанованими футболістами, і треба було знайти відповідну лігу.

Південна ліга була природним вибором через розташування клубу, але вона була недружньо налаштована щодо вискочок. Проте «Челсі» просто перевів погляд вище і відправився просто у Футбольну лігу, що панувала на півночі.

29 травня 1905 року на щорічних загальних зборах Футбольної ліги клуб вибрали для участі у Другому дивізіоні. Паркер знову довів силу свого переконання, оскільки «Челсі» став першим в історії клубом, який потрапив у лігу, жодного разу не вдаривши по м'ячу.

Перше десятиліття[ред.ред. код]

Свій перший матч «Челсі» провів 2 вересня 1905 року і програв з рахунком 1-0 «Стокпорту» на виїзді. Але «синім» не знадобилося багато часу, щоб довести, що вони гідні виступати в лізі. Натовпи уболівальників приходили на «Стемфорд Бридж», а на матч проти «Манчестер Юнайтед» прийшло 67000 глядачів. У кінці другого сезону «Челсі» вийшов у Перший дивізіон.

У ті дні на «Стемфорд Бридж» ходило значно більше простих глядачів, ніж пристрасних уболівальників. Тоді було закладено традицію виспівувати імена улюблених гравців.

Перший голкіпер «Челсі» був однією з найпомітніших фігур на полі. Гравець англійської збірної, він важив понад 300 фунтів. Віллі 'Товстуна' Фулка найбільше не любили нападники супротивника і судді.

У другому сезоні у клуб прийшов Джордж Хілдсон, якого прозвали «Кулеметом». Він став першим нападником «синіх», якого обожнювали уболівальники. За шість сезонів він забив 107 голів.

Його партнер в атаці Джиммі Вайндридж оформив перший хет-трик «Челсі» у першому домашньому матчі «синіх» проти «Халл Сіті», який завершився з рахунком 5-1.

Нільс Мідлбо, на прізвисько «великий данець», став першим іноземним гравцем. Він провів у клубі вісім років і користувався величезною популярністю серед уболівальників.

Вівіан Вудворд був улюбленцем публіки і разом з Хілдсоном і Вайндриджем складав трійку нападників англійської збірної. Якщо їхньої майстерність було недостатньо, то був ще й Боб Віттингем, який забив 80 голів у 129 матчах.

У цей період перед Першою світовою війною на стадіон приходило дуже багато уболівальників, хоча вони й не завжди були задоволені результатами команди.

1910-і[ред.ред. код]

У цей період «Челсі» встиг один раз вилетіти у Другий дивізіон. Сині дуже швидко змогли повернутися в Перший дивізіон, але вище за восьме місце їм піднятися не вдалося.

Перша Світова війна втрутилась у всі сфери життя, перші місяці воєнного конфлікту «Челсі» встиг досягти першого фіналу Кубку Англії.

Фінал 1915 року проходив у Манчестері, на стадіоні «Олд Траффорд». Через обставини, що склалися, для вболівальників «Челсі» виявилося неможливим туди вирушити. Супротивник «синіх» «Шеффілд Юнайтед» розташовувався ближче до цього стадіону. Через велику кількість людей у військовій уніформі, що були серед йоркширських уболівальників, матч охрестили «фіналом кольору хакі». «Челсі» програв із рахунком 0-3.

Між двома війнами[ред.ред. код]

1920-і роки

У 20-х роках минулого століття завдяки Кубку Англії і «Челсі», «Стемфорд Брідж» пережили кілька знаменних моментів. Попри те, що Мірс помер ще 1912 року, його задуми відносно стадіону було втілено, коли на ньому відбулися три фінали Кубку в роки, що безпосередньо передували відкриттю стадіону «Вемблі» 1923 року.

«Челсі» мало не став учасником фіналу 1920-го року програвши «Астон Віллі» з рахунком 1:3 у півфіналі.

Попри те, що 20-і роки розпочалися з того, що команда зайняла найвище для себе місце — третє в Першому дивізіоні услід за «Вест-Бромвічем» і «Дербі», те десятиліття виявилось, можливо найнепримітнішим в історії клубу.

1924 року команда залишила вищий дивізіон, а повернутися назад зуміла лише у кінці сезону 1929—1930 рр.

Ознакою нічим не видатного періоду було і те що обидва улюблені гравці були лівими захисниками — в середині десятиліття гравець збірної Англії Джек Херроу, відігравши за клуб 333 матчі, поступився місцем шотландській зірці Томмі Лоу.

1930-і роки

Пройшовши через страхіття війни і зіткнувшись з економічною кризою лондонці потребували розваг і видовищ в умовах обмеженого вільного часу. Відвідуваність «Бридж» продовжувала зростати і досягла свого максимуму в жовтневу суботу 1935-го року, коли 82905 глядачів зібралися на трибунах щоб спостерігати за грою проти «Арсеналу». Ця цифра стала найбільшою також і в історії англійських футбольних чемпіонатів.

Було трохи дивно, що в лондонському дербі зійшлися ці дві команди. «Арсенал» тоді створив першу велику лондонську команду, яка на початку 30-х виграла чотири чемпіонати з п'яти.

Довгий час «Челсі» було не під силу змагатися з місцевими суперниками. Не відчуваючи жодних фінансових труднощів від моменту свого народження, в 30-х роках клуб витрачався з розмахом. Продовжуючи підтримувати тісні зв'язки з північними сусідами, клуб за величезні гроші купив трьох нападників збірної Шотландії — Алека Чейна, Алека Джексона та Гьюгі Хеллахера.

Маючи невеликий зріст, Хеллахер був головною зіркою на полі. «Челсі» перехопив його у «Ньюкасла» за рекордну для клубу суму в 10 тисяч фунтів стерлінгів.

Відвідувачі «Стемфорд Бридж», які шість років поспіль — найтриваліший період в історії клубу, який він провів поза вищим дивізіоном, — «насолоджувалися» футболом Другого дивізіону вперше змогли належним чином оцінити блискучу лінію нападу під час перемоги над «Манчестер Юнайтед» з рахунком 6:2. Надії були великі, проте очікування не виправдалися.

До Різдва «Бірмінгем» і «Дербі» відправили до воріт «Челсі» по шість м'ячів. «Арсенал» на «Бриджі» забив п'ять голів. Як наслідок, завершення сезону у нижній частині турнірної таблиці стало звичною справою. Це було великим розчаруванням.

Участь у Кубку Англії 1932 року поліпшила настрій: «Челсі» втретє у своїй історії досяг півфіналу. За іронією долі для Хеллахера це був матч проти «Ньюкасла». Маленький форвард забив своїй колишній команді, проте «Челсі» програв із рахунком 1:2. У наступному сезоні команда фінішувала на 18-м місці з 22-х.

Два доблесні захисники, Джек Херроу і Томмі Лоу упродовж чверті століття забезпечували якісну гру на лівому краю оборони, проте цього було недостатньо.

Деякі із зірок пропускали надто багато тренувань і погано діяли у багатьох матчах. 81 гол у 144 матчах був добрим результатом для Хеллахера, проте, він запам'ятався і недисциплінованістю, і примхливим характером. Провівши в «Челсі» чотири сезони, він знову повернувся на північ.

У той час, коли Лондон стояв на порозі війни, «Челсі» не міг підняти дух уболівальників. Воротареві збірної Англії Віку Вудлі часто доводилося рятувати команду від вильоту, загроза якого посилювала смуток.

ХХ- ХХI століття[ред.ред. код]

Череда невдач була остаточно зруйнована тренером Тедом Дрейком, який вніс ряд змін в структуру клубу і привів «Челсі» до першого чемпіонства в сезоні 1954/55. Він викорінив в «Челсі» останні ознаки аматорства.

Дрейк прибрав "Пенсіонера Челсі " з клубної емблеми і вигнав прізвисько «пенсіонери», яке прилипло до клубу незабаром після його заснування . «Челсі» також отримав право брати участь у першому розіграші Кубка європейських чемпіонів, але Футбольна ліга відхилила запит «Челсі» про участь у розіграші посилаючись на завантажений графік англійського чемпіонату.

У 1960-і роки у складі «Челсі» з'явилися молоді талановиті футболісти під керівництвом тренера Томмі Догерті. Протягом десятиліття вони претендували на різні титули, але терпіли поразки в фіналах. Вони були в кроці від Кубка Футбольної ліги та інших нагород в сезоні 1964/65, але зазнали невдачі .

У трьох сезонах поспіль вони були переможені в трьох важливих півфінальних зустрічах і вилітали з розіграшу кубка. У 1970 році «Челсі» виграли Кубок Футбольної асоціації, перемігши у фіналі Лідс Юнайтед. У наступному році команда завоювала свій перший європейський трофей, Кубок володарів кубків УЄФА, цього разу обігравши Реал (Мадрид) в Афінах.

Наприкінці 1970-х — початку 1980-х років був дуже бурхливий період для «Челсі». Амбітні плани реконструкції «Стемфорд Брідж» поставили під загрозу фінансову стабільність клубу, керівництво клубу вирішило перебудувати стадіон, щоб він вміщував 60000 глядачів.

У 1982 році становище клубу стало критичним, коли гравці залишилися без зарплати, а банк відмовлявся обготівковувати чеки клубу. У клуб був запрошений бізнесмен Кен Бейтс, який до цього працював з маленькими клубами на півночі. Бейтс викупив клуб за номінальну суму — один фунт стерлінгів. Коли клуб збанкрутував, власники прийняли рішення продати «Стемфорд Брідж» будівельної компанії для того, щоб розплатитися з боргами. Це рішення призвело до того, що команда втратила стадіон і була змушена тренуватися разом з «Фулхемом» і «Куїнз Парк Рейнджерс», а на місці стадіону повинні були з'явитися магазини або житлові будинки.

Сезон 1982/83 не став вдалим для «синіх» — вони ледь не вилетіли в Третій дивізіон, що могло б стати для клубу фатальним. Нічия в останньому домашньому матчі дозволила «Челсі» залишитися у Другому дивізіоні. Але в 1983 році тренер Джон Ніл зібрав хороший склад з мінімальними витратами. «Челсі» виграв Другий дивізіон в сезоні 1983/84 і вийшов в Перший дивізіон, де перебував до повторного вильоту в 1988 році. Клуб повернувся в еліту вже через рік, вигравши чемпіонський титул Другого дивізіону в сезоні 1988/89.

Важка і дорога боротьба президента клубу Кена Бейтса з будівельною компанією за повернення команді власного стадіону тривала 10 років і увінчалася успіхом в 1992 році.

У 1993 році тренерське крісло зайняв Гленн Ходдл. Відразу ж рівень клубу почав підвищуватися, а якість гри «Челсі» — удосконалюватися, спершу потроху, проте потім був набраний такий темп, що наприкінці першого сезону під керівництвом Ходдла команда потрапила у фінал Кубка Англії сезону 1993/94.

Влітку 1996 року, Гулліт став граючим тренером. Використовуючи свої знання та зв'язки в європейському футболі, Гулліт привів у команду знаменитого італійського нападника Джанлуку Віаллі, за яким пішов півзахисник збірної Італії Роберто Ді Маттео і французький ліберо Франк Лебеф. Джанфранко Дзола — ще одна зірка Серії А — був придбаний кількома місяцями пізніше. До фіналу Кубка Англії 1997 року «Челсі» виявився готовий. У фіналі був обіграний «Мідлсбро» з рахунком 2:0.

2 червня 2003 Кен Бейтс продав «Челсі» російському мільярдерові Роману Абрамовичу за 140 млн фунтів, що стало найбільшою в світі продажем англійського футбольного клубу. Більше 100 млн фунтів стерлінгів було витрачено на нових гравців, але Раньєрі не зміг надати жодних трофеїв, тому був замінений на португальського тренера Жозе Моурінью. Під керівництвом Моурінью «Челсі» став п'ятим англійським клубом з часів Другої світової війни, які захистили свій титул у сезоні 2005/06) . Потім були виграні Кубок Футбольної асоціації (2007) і два Кубка ліги (2005 і 2007). 20 вересня 2007 футбольний клуб «Челсі» і Жозе Моурінью вирішили розійтися з обопільної згоди.

До кінця сезону 2008/09 очолити клуб було запропоновано Гусу Хіддінку, одночасно тренуючи збірну Росії. У 2009 році «Челсі» під керівництвом Хіддінка виграв Кубок Футбольної асоціації, перемігши у фінальному матчі «Евертон» з рахунком 2:1.


3 червня 2013 головним тренером «Челсі» знову був призначений Жозе Моурінью, який підписав з клубом чотирирічний контракт. Прийшовши до роботи, він почав освоюватися. У сезоні 2014/2015 тренер разом з клубом виграв Чемпіонат Англії. Але у наступному сезоні «Челсі» спускалося вниз по таблиці. Минулорічні головні гравці не показували результату. Але шанс з'явився у Вілліана та Азпілікуети. Ці два гравці показували найкращі результати.17 грудня 2015 Жозе Моурінью, був звільнений з посади головного тренера клубу[2]. На його місце прийшов Гус Хіддінк.

Стадіон[ред.ред. код]

Докладніше: Стемфорд Бридж

Досягнення[ред.ред. код]

Національні[ред.ред. код]

Міжнародні[ред.ред. код]

Склад[ред.ред. код]

Станом на 25 серпня 2015 року

Позиція Гравець
20 США ЗХ Метт Міазга
1 Боснія і Герцеговина ВР Асмір Бегович
2 Сербія ЗХ Бранислав Іванович
4 Іспанія ПЗ Сеск Фабрегас
5 Франція ЗХ Курт Зума
6 Гана ЗХ Абдул Рахман Баба
8 Бразилія ПЗ Оскар
9 Колумбія НП Радамель Фалькао
10 Бельгія ПЗ Еден Азар
11 Іспанія ПЗ Педро
12 Нігерія ПЗ Джон Обі Мікел
13 Бельгія ВР Тібо Куртуа
14 Буркіна-Фасо ПЗ Бертран Траоре
15 Сенегал ПЗ Папі Джілободжі
16 Бразилія ПЗ Кенеді
Позиція Гравець
18 Франція НП Лоїк Ремі
19 Іспанія НП Дієго Коста
20 Нігерія ПЗ Віктор Мозес
21 Сербія ПЗ Неманья Матич
22 Бразилія ПЗ Вілліан
24 Англія ЗХ Гарі Кегілл
26 Англія ЗХ Джон Террі Капітан
27 Англія ВР Джамал Блекмен
28 Іспанія ЗХ Сесар Аспілікуета
29 Сьєрра-Леоне ПЗ Натаніель Чалоба
32 Італія ВР Марко Амелія
31 Данія ЗХ Андреас Крістенсен
36 Англія ПЗ Рубен Лофтус-Чік

Відомі гравці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Team History (англійською). chelseafc.com. Процитовано 12.10.2010. 
  2. Club statement. www.chelseafc.com. Процитовано 2015-12-17.  (англ.)

Посилання[ред.ред. код]