Челсі (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Челсі
Chelsea.png
Повна назва Футбольний клуб «Челсі»
Прізвисько Аристократи
Сині[1]
Пенсіонери[2]
Рік заснування 10 березня 1905 року[3]
Місто Англія Лондон, Англія
Стадіон City of London logo.svg Стемфорд Бридж, Лондон
Вміщує 41 841
Власник Росія Велика Британія Роман Абрамович
Президент США Брюс Бак
Головний тренер ІталіяАнтоніо Конте
Ліга Прем'єр-ліга
2015-16 10
Домашня
Виїзна
Запасна

«Че́лсі» (англ. Chelsea F.C.; [ˈtʃɛlsiː]) — професійний англійський футбольний клуб із західного Лондона. З 1905 року, виступає в англійській Прем'єр-лізі і провів більшу частину своєї історії у вищому дивізіоні англійського футболу. Один з клубів-засновників англійської Прем'єр-ліги 1992 року[4]. «Челсі» п'ять разів ставав чемпіоном Англії, сім разів вигравав Кубок Англії і чотири рази Кубок Футбольної Ліги. Також клуб досяг успіху на європейській арені, виграв Лігу чемпіонів, Кубок володарів кубків УЄФА, Лігу Європи УЄФА та Суперкубок УЄФА[5].

Першого великого успіху клуб досяг 1955 року, коли було виграно чемпіонат. Пізніше став володарем кількох кубків Англії в 1960-х і 1970-х роках, але після цього не вигравав серйозних трофеїв аж до 1997 року. Минуле десятиліття було найуспішнішим періодом в історії «Челсі», коли він виграв два чемпіонські титули 2005, 2006 років.

Незважаючи на свою назву, клуб розташований не в районі Челсі, а в сусідньому Фулемі. Домашній стадіон клубу, «Стемфорд Бридж», на якому він грає від моменту заснування, було відкрито 1877 року і розташовується в лондонському районі Фулем. Стадіон займає 9-те місце за місткістю в Англії, близько 42 тис. уболівальників[6]. Власником клубу з 2 липня 2003 року є російський бізнесмен Роман Абрамович[7]. Вболівальники «Челсі», у зв'язку з цим фактом, нерідко виконують пісню «Калинка» під час футбольних матчів.

Основна форма — сині футболки і труси з білими гетрами, подібна комбінація використовується з 1960-х років. Клубна емблема кілька разів видозмінювалася в спробах модернізації клубної символіки; поточна емблема, церемоніальний синій лев, що тримає посох, є модифікованою версією емблеми, вперше прийнятої 1953 року; цю версію емблеми було прийнято 2005 року. Клуб посідає п'яте місце за відвідуваністю домашнього стадіону за весь час участі в англійській Прем'єр-лізі. Середня відвідуваність домашніх матчів у сезоні 2010/11 склала 41 435 осіб, це шосте місце в Прем'єр-лізі.

Головним тренером є Антоніо Конте[8]. Теперішній капітан клубу — Джон Террі, який змінив у серпні 2004 року Марселя Десаї.

Поточним головним спонсором клубу є компанія Yokohama[9].

2016 року Forbes (журнал) оцінив клуб в $1,66 млрд [10].

Історія[ред.ред. код]

Зародження «синіх»[ред.ред. код]

Попри те, що в перші 50 років значних успіхів майже не було, клубу судилося дожити до славних часів з тієї миті коли одного разу осіннім недільним ранком 1904 року Генрі Огастес Мірс змінив свою думку. З усіх рішень, які вплинули на історію «Челсі», немає важливішого, ніж те, яке цей бізнесмен початку століття прийняв саме того дня.

Генрі Мірс був ентузіастом того виду спорту, який підкорив усю північ Британії, проте поки що не був так само популярний у столиці. На зламі століть Лондон не міг виставити жодної команди в Перший дивізіон футбольної ліги. Мірс знайшов відповідне для виступів футбольного клубу місце на території старого атлетичного комплексу в районі Стемфорд Бридж — вільна ділянка землі в західному Лондоні. Це було місце, яке він планував повністю переобладнати. Проте виникли непередбачені складнощі, а також вигідні пропозиції про придбання ділянки. Мірс був уже готовий продати землю і відмовитися від своєї спортивної мрії. Його товариш Фредерік Паркер, захоплений проектом футбольного стадіону, спробував переконати його, проте одного доленосного недільного ранку Мірс сказав Паркеру, що він просто марнує час. Під час спільної прогулянки собака Мірса несподівано вкусив Паркера, викликавши в того кровотечу і сильний біль, проте потерпілого ця подія лише потішила. «Ти з біса добре переніс цей укус», — заявив Мірс, а потім запевнив свого товариша в тому, що відтепер довірятиме його судженням про інших. «Зустрінемося тут завтра о дев'ятій ранку і займемося ділом», — сказав він. Стемфорд Бридж знову ожив.

Проте спочатку замислювався зовсім не такий ФК «Челсі». Здавалося, що найкращий спортивний стадіон у Лондоні був недоречним на краю багатого Челсі, проте, як показала історія, Мірс зробив правильний вибір. Близькість до пульсуючого центру міста зробила це місце ідеальним для футболу.

Всупереч історії багатьох клубів Мірс вирішив створити команду для стадіону, а не навпаки. 10 березня 1905 року в пабі під назвою «Ніж м'ясника» відбулося засідання. Одним з питань, що стояли на порядку денному, було питання про назву нового клубу. Варіанти «Стемфорд Бридж», «Кенсінгтон» і інтригуюче ФК «Лондон» було відкинуто. «Челсі» — ця назва була те, що треба, і тут почалася історія.

Член збірної Шотландії Джон Тейт Робертсон став першим граючим тренером, «Челсі» був укомплектований шанованими футболістами, і треба було знайти відповідну лігу. Південна ліга була природним вибором через розташування клубу, але вона була недружньо налаштована щодо вискочок. Проте «Челсі» просто перевів погляд вище і відправився просто у Футбольну лігу, що панувала на півночі.

29 травня 1905 року на щорічних загальних зборах Футбольної ліги клуб вибрали для участі у Другому дивізіоні. Паркер знову довів силу свого переконання, оскільки «Челсі» став першим в історії клубом, який потрапив у лігу, жодного разу не вдаривши по м'ячу.

Ранні роки[ред.ред. код]

Свій перший матч «Челсі» провів 2 вересня 1905 року і програв з рахунком 1-0 «Стокпорту» на виїзді. Але «синім» не знадобилося багато часу, щоб довести, що вони гідні виступати в лізі. Натовпи уболівальників приходили на «Стемфорд Бридж», а на матч проти «Манчестер Юнайтед» прийшло 67000 глядачів.

Перша команда Челсі у вересні 1905 року

У кінці другого сезону «Челсі» вийшов у Перший дивізіон. У ті дні на «Стемфорд Бридж» ходило значно більше простих глядачів, ніж пристрасних уболівальників. Тоді було закладено традицію виспівувати імена улюблених гравців.

Перший голкіпер «Челсі» був однією з найпомітніших фігур на полі. Гравець англійської збірної, він важив понад 300 фунтів. Віллі «Товстуна» Фулка найбільше не любили нападники супротивника і судді.

У другому сезоні у клуб прийшов Джордж Хілдсон, якого прозвали «Кулеметом». Він став першим нападником «синіх», якого обожнювали уболівальники. За шість сезонів він забив 107 голів. Його партнер в атаці Джиммі Вайндридж оформив перший хет-трик «Челсі» у першому домашньому матчі «синіх» проти «Халл Сіті», який завершився з рахунком 5-1.

Нільс Міддельбю, на прізвисько «великий данець», став першим іноземним гравцем. Він провів у клубі вісім років і користувався величезною популярністю серед уболівальників.

Вівіан Вудворд був улюбленцем публіки і разом з Хілдсоном і Вайндриджем складав трійку нападників англійської збірної. Якщо їхньої майстерність було недостатньо, то був ще й Боб Віттингем, який забив 80 голів у 129 матчах.

У цей період перед Першою світовою війною на стадіон приходило дуже багато уболівальників, хоча вони й не завжди були задоволені результатами команди. У цей період «Челсі» встиг один раз вилетіти у Другий дивізіон. Сині дуже швидко змогли повернутися в Перший дивізіон, але вище за восьме місце їм піднятися не вдалося. Перша Світова війна втрутилась у всі сфери життя, перші місяці воєнного конфлікту «Челсі» встиг досягти першого фіналу Кубку Англії. Фінал 1915 року проходив у Манчестері, на стадіоні «Олд Траффорд». Через обставини, що склалися, для вболівальників «Челсі» виявилося неможливим туди вирушити. Супротивник «синіх» «Шеффілд Юнайтед» розташовувався ближче до цього стадіону. Через велику кількість людей у військовій уніформі, що були серед йоркширських уболівальників, матч охрестили «фіналом кольору хакі». «Челсі» програв із рахунком 0-3.

Між двома війнами[ред.ред. код]

У 20-х роках минулого століття завдяки Кубку Англії і «Челсі», «Стемфорд Брідж» пережили кілька знаменних моментів. Попри те, що Мірс помер ще 1912 року, його задуми відносно стадіону було втілено, коли на ньому відбулися три фінали Кубку в роки, що безпосередньо передували відкриттю стадіону «Вемблі» 1923 року.

«Челсі» мало не став учасником фіналу 1920-го року програвши «Астон Віллі» з рахунком 1:3 у півфіналі.

Попри те, що 20-ті роки розпочалися з того, що команда зайняла найвище для себе місце — третє в Першому дивізіоні услід за «Вест-Бромвічем» і «Дербі», те десятиліття виявилось, можливо найнепримітнішим в історії клубу.

Після закінчення сезону 1922/23 перед керівництвом «Челсі» встало безліч питань. Завдяки відсутності фінансування клуб перебував в розрусі. Керівництво пішло на те, щоб проводити на стадіоні «Британські Легкоатлетичні ігри»[11]. 1924 року команда залишила вищий дивізіон, а повернутися назад зуміла лише у кінці сезону 1929—1930 рр.

Ознакою нічим не видатного періоду було і те що обидва улюблені гравці були лівими захисниками — в середині десятиліття гравець збірної Англії Джек Херроу, відігравши за клуб 333 матчі, поступився місцем шотландській зірці Томмі Лоу.

Пройшовши через страхіття війни і зіткнувшись з економічною кризою лондонці потребували розваг і видовищ в умовах обмеженого вільного часу. Відвідуваність «Бридж» продовжувала зростати і досягла свого максимуму в жовтневу суботу 1935-го року, коли 82905 глядачів зібралися на трибунах щоб спостерігати за грою проти «Арсеналу». Ця цифра стала найбільшою також і в історії англійських футбольних чемпіонатів.

Було трохи дивно, що в лондонському дербі зійшлися ці дві команди. «Арсенал» тоді створив першу велику лондонську команду, яка на початку 30-х виграла чотири чемпіонати з п'яти.

Довгий час «Челсі» було не під силу змагатися з місцевими суперниками. Не відчуваючи жодних фінансових труднощів від моменту свого народження, в 30-х роках клуб витрачався з розмахом. Продовжуючи підтримувати тісні зв'язки з північними сусідами, клуб за величезні гроші купив трьох нападників збірної Шотландії — Алека Чейна, Алека Джексона та Г'ю Галлахера.

Маючи невеликий зріст, Галлахер був головною зіркою на полі. «Челсі» перехопив його у «Ньюкасла» за рекордну для клубу суму в 10 тисяч фунтів стерлінгів.

Відвідувачі «Стемфорд Бридж», які шість років поспіль — найтриваліший період в історії клубу, який він провів поза вищим дивізіоном, — «насолоджувалися» футболом Другого дивізіону вперше змогли належним чином оцінити блискучу лінію нападу під час перемоги над «Манчестер Юнайтед» з рахунком 6:2. Надії були великі, проте очікування не виправдалися.

До Різдва «Бірмінгем» і «Дербі» відправили до воріт «Челсі» по шість м'ячів. «Арсенал» на «Бриджі» забив п'ять голів. Як наслідок, завершення сезону у нижній частині турнірної таблиці стало звичною справою. Це було великим розчаруванням.

Участь у Кубку Англії 1932 року поліпшила настрій: «Челсі» втретє у своїй історії досяг півфіналу. За іронією долі для Галлахера це був матч проти «Ньюкасла». Маленький форвард забив своїй колишній команді, проте «Челсі» програв із рахунком 1:2. У наступному сезоні команда фінішувала на 18-м місці з 22-х.

Два доблесні захисники, Джек Херроу і Томмі Лоу упродовж чверті століття забезпечували якісну гру на лівому краю оборони, проте цього було недостатньо.

Деякі із зірок пропускали надто багато тренувань і погано діяли у багатьох матчах. 81 гол у 144 матчах був добрим результатом для Галлахера, проте, він запам'ятався і недисциплінованістю, і примхливим характером. Провівши в «Челсі» чотири сезони, він знову повернувся на північ.

У той час, коли Лондон стояв на порозі війни, «Челсі» не міг підняти дух уболівальників. Воротареві збірної Англії Віку Вудлі часто доводилося рятувати команду від вильоту, загроза якого посилювала смуток.

Перше чемпіонство. Кінець ХХ століття[ред.ред. код]

Череда невдач була остаточно зруйнована тренером Тедом Дрейком, який вніс ряд змін в структуру клубу і привів «Челсі» до першого чемпіонства в сезоні 1954/55. Він викорінив в «Челсі» останні ознаки аматорства.

Дрейк прибрав «Пенсіонера Челсі» з клубної емблеми і вигнав прізвисько «пенсіонери», яке прилипло до клубу незабаром після його заснування. «Челсі» також отримав право брати участь у першому розіграші Кубка європейських чемпіонів, але Футбольна ліга відхилила запит «Челсі» про участь у розіграші посилаючись на завантажений графік англійського чемпіонату.

У 1960-ті роки у складі «Челсі» з'явилися молоді талановиті футболісти під керівництвом тренера Томмі Догерті. Протягом десятиліття вони претендували на різні титули, але терпіли поразки в фіналах. Вони були в кроці від Кубка Футбольної ліги та інших нагород в сезоні 1964/65, але зазнали невдачі.

У трьох сезонах поспіль вони були переможені в трьох важливих півфінальних зустрічах і вилітали з розіграшу кубка. У 1970 році «Челсі» виграли Кубок Футбольної асоціації, перемігши у фіналі Лідс Юнайтед. У наступному році команда завоювала свій перший європейський трофей, Кубок володарів кубків УЄФА, цього разу обігравши Реал (Мадрид) в Афінах.

Наприкінці 1970-х — початку 1980-х років був дуже бурхливий період для «Челсі». Амбітні плани реконструкції «Стемфорд Брідж» поставили під загрозу фінансову стабільність клубу, керівництво клубу вирішило перебудувати стадіон, щоб він вміщував 60000 глядачів.

У 1982 році становище клубу стало критичним, коли гравці залишилися без зарплати, а банк відмовлявся обготівковувати чеки клубу. У клуб був запрошений бізнесмен Кен Бейтс, який до цього працював з маленькими клубами на півночі. Бейтс викупив клуб за номінальну суму — один фунт стерлінгів. Коли клуб збанкрутував, власники прийняли рішення продати «Стемфорд Брідж» будівельної компанії для того, щоб розплатитися з боргами. Це рішення призвело до того, що команда втратила стадіон і була змушена тренуватися разом з «Фулхемом» і «Куїнз Парк Рейнджерс», а на місці стадіону повинні були з'явитися магазини або житлові будинки.

Сезон 1982/83 не став вдалим для «синіх» — вони ледь не вилетіли в Третій дивізіон, що могло б стати для клубу фатальним. Нічия в останньому домашньому матчі дозволила «Челсі» залишитися у Другому дивізіоні. Але в 1983 році тренер Джон Ніл зібрав хороший склад з мінімальними витратами. «Челсі» виграв Другий дивізіон в сезоні 1983/84 і вийшов в Перший дивізіон, де перебував до повторного вильоту в 1988 році. Клуб повернувся в еліту вже через рік, вигравши чемпіонський титул Другого дивізіону в сезоні 1988/89.

Важка і дорога боротьба президента клубу Кена Бейтса з будівельною компанією за повернення команді власного стадіону тривала 10 років і увінчалася успіхом в 1992 році.

У 1993 році тренерське крісло зайняв Гленн Ходдл. Відразу ж рівень клубу почав підвищуватися, а якість гри «Челсі» — удосконалюватися, спершу потроху, проте потім був набраний такий темп, що наприкінці першого сезону під керівництвом Ходдла команда потрапила у фінал Кубка Англії сезону 1993/94.

Влітку 1996 року, Гулліт став граючим тренером. Використовуючи свої знання та зв'язки в європейському футболі, Гулліт привів у команду знаменитого італійського нападника Джанлуку Віаллі, за яким пішов півзахисник збірної Італії Роберто Ді Маттео і французький ліберо Франк Лебеф. Джанфранко Дзола — ще одна зірка Серії А — був придбаний кількома місяцями пізніше. До фіналу Кубка Англії 1997 року «Челсі» виявився готовий. У фіналі був обіграний «Мідлсбро» з рахунком 2:0.

Епоха Романа Абрамовича або сучасний «Челсі»[ред.ред. код]

2 червня 2003 Кен Бейтс продав «Челсі» російському мільярдерові Роману Абрамовичу за 140 млн фунтів, що стало найбільшою в світі продажем англійського футбольного клубу[12]. Понад 100 млн фунтів стерлінгів було витрачено на нових гравців, але Раньєрі не зміг надати жодних трофеїв, тому був замінений на португальського тренера Жозе Моурінью. У першому ж сезоні під керівництвом португальця «Челсі» став чемпіоном Англії, набравши рекордну кількість очок (95). Крім цього в дебютний сезон Моурінью виграв Кубок ліги обігравши в фіналі «Ліверпуль». У Лізі чемпіонів «Челсі» дійшов до півфіналу, проте поступився там за сумою двох матчів тому ж «Ліверпулю», який в підсумку і завоював почесний трофей. Новий сезон «пенсіонери» почали з перемоги в Суперкубку Англії, в принциповому матчі зламавши опір «Арсеналу». Сезон 2005/2006 знову став чемпіонським для «Челсі», проте в Лізі чемпіонів команда виступила невдало, вилетівши вже на стадії 1/8 фіналу, знову поступившись майбутньому переможцю турніру «Барселоні». Під керівництвом Моурінью «Челсі» став п'ятим англійським клубом з часів Другої світової війни, які захистили свій чемпіонський титул у сезоні (2005/06).

Наступний сезон став найменш вдалим в лондонській кар'єрі Моурінью. Спочатку було поразки в національному Суперкубку від «Ліверпуля», титулом чемпіона «Челсі» поступився «Манчестер Юнайтед», а в Лізі чемпіонів «сині» дійшли до півфіналу, проте і там поступилися «Ліверпулю». Єдиним трофеєм в сезоні стала перемога в Кубку Англії, завдяки голу Дідьє Дрогба «Челсі» здолав новоспеченого чемпіона «Манчестер Юнайтед». У серпні 2007 року «Челсі» знову упустили Суперкубок, в серії пенальті поступившись підопічним Алекса Фергюсона.

20 вересня 2007 футбольний клуб «Челсі» і Жозе Моурінью вирішили розійтися з обопільної згоди.

Головним тренером був призначений ізраїльський фахівець — Авраам Грант[13]. «Челсі» вийшов у фінал Ліги Чемпіонів вперше в своїй історії, де зустрівся з «Манчестер Юнайтед». Також це був перший в історії англійський фінал Ліги Чемпіонів. «Челсі» програв по пенальті 5:6. Вперше за останні чотири роки команда закінчила сезон без єдиного трофею. Грант був відправлений у відставку відразу після фіналу Ліги чемпіонів УЄФА, в той же день[14].

12 червня 2008 року було оголошено що, новим головним тренером став Луїс Феліпе Сколарі[15]. Але не виконавши свої завдання, поставлені керівництвом клубу, був звільнений з поста головного тренера в лютому 2009 року.

До кінця сезону 2008/09 очолити клуб було запропоновано Гусу Хіддінку, одночасно тренуючи збірну Росії[16]. У 2009 році «Челсі» під керівництвом Хіддінка виграв Кубок Футбольної асоціації, перемігши у фінальному матчі «Евертон» з рахунком 2:1.

В сезоні 2009/2010 клуб очолив Анчелотті і при ньому «Челсі» провів один з найуспішніших сезонів у своїй історії[17]. Лондонці вперше виграли «золотий дубль» (Чемпіонат і Кубок Англії), а так само встановили абсолютний рекорд по голам в Прем'єр ліги за один сезон — 103 голи. Кращим бомбардиром сезону став Дідьє Дрогба, який вразив ворота суперників 37 разів.

Після успішно проведеного попереднього сезону, команда Анчелотті все так само потужно стартувала на початку нового сезону 2010/11. Однак ряд невдач до середини сезону опустив команду на друге місце, яке в підсумку так і залишилося за «синіми». «Челсі» не виграв нічого, а Карло Анчелотті був звільнений після першого ж невдалого сезону в Англії. Кращим бомбардиром цього розіграшу став французький форвард Ніколя Анелька (16 голів).

В сезоні 2011/2012 новий тренер «синіх» Андре Віллаш-Боаш повністю провалив початок і середину сезону, за що згодом і був звільнений з клубу. Справа клубу в свої руки після відставки португальського фахівця взяв на себе його помічник Роберто Ді Маттео, який привів свій колектив до титулів: «Челсі» вперше в історії виграв Лігу чемпіонів та став володарем Кубка Англії.

Гравці «Челсі» святкують перемогу в Лізі чемпіонів УЄФА. 19 травня 2012 року.

Роберто Ді Маттео після успішного сезону продовжив тренувати команду, однак незадовільні результати на старті турніру, поразку у фіналі Суперкубка Англії і Суперкубка Європи змусили керівництво «синіх» піти на крайні заходи — італієць був звільнений, а на його місце був запрошений Рафаель Бенітес, який уклав з лондонської командою короткострокову угоду, розраховану до кінця сезону. За підсумками сезону іспанець зумів привести «Челсі» до перемоги в Лізі Європи[18].

3 червня 2013 головним тренером «Челсі» знову був призначений Жозе Моурінью, який підписав з клубом чотирирічний контракт. Сезон 2013/14 закінчився для команди без трофеїв: «сині» посіли третє місце в чемпіонаті і дійшли до півфіналу Ліги Чемпіонів. У сезоні 2014/2015 тренер разом з клубом виграв Чемпіонат Англії. Але у наступному сезоні «Челсі» спускалося вниз по таблиці. Торішні головні гравці не показували результату. Але шанс з'явився у Вілліана та Аспілікуети. Ці два гравці показували найкращі результати.17 грудня 2015 Жозе Моурінью, був звільнений з посади головного тренера клубу[19]. На його місце прийшов Гус Хіддінк, який і виконував обовязки тренера до кінця сезону.

Сезон 2016/17 став 102-м сезоном для «Челсі» в чемпіонаті Англії. Також вперше з сезону 1996/97 «Челсі» не бере участі в змаганнях під егідою УЄФА. 4 квітня 2016 головним тренером був призначений Антоніо Конте, який приступив до своїх обов'язків відразу після закінчення ЄВРО-2016. 15 серпня Конте дебютував на посаді головного тренера «Челсі», перегравши з рахунком 2:1 «Вест Гем Юнайтед». У листопаді «Челсі» здобув чотири перемоги поспіль, здолавши «Евертон» — 5:0, «Мідлсбро» — 1:0, «Тоттенхем Хотспур» — 2:1 і «Манчестер Сіті» — 3:1. Нападник «Челсі» Дієго Коста був визнаний кращим гравцем листопада в англійській Прем'єр-лізі, а кращим тренером став наставник лондонців Антоніо Конте. Нападник «Челсі» Педро Родрігес був визнаний автором найкрасивішого голу в листопаді[20]. «Челсі» обіграв «Крістал Пелас» в матчі 17-го туру чемпіонату Англії (1:0). Здобувши 11-ту перемогу поспіль в АПЛ, лондонський клуб повторив клубний рекорд, встановлений у вересні 2009 року[21]. У матчі 20-го туру англійської Прем'єр-ліги Тоттенхем Хотспур перервав переможну серію «Челсі» в АПЛ. До цієї зустрічі підопічні Антоніо Конте виграли 13 матчів ліги поспіль. Зустріч завершилася перемогою господарів з рахунком 2:0,обидва голи на свій рахунок записав півзахисник Деле Аллі[22].

Стадіон[ред.ред. код]

Докладніше: Стемфорд Бридж
Стемфорд Брідж, Західна трибуна

Стадіон футбольного клубу «Челсі» називається «Стемфорд Брідж». Офіційне відкриття стадіону «Стемфорд Брідж» 28 квітня відбулося 1877 року. Автором проекту споруди є відомий архітектор Арчибальд Лейтч, той самий, який створив «Гудісон Парк», «Олд Траффорд» і ряд інших стадіонів[23]. «Стемфорд Брідж» був побудований на місці стадіону «Лілль Брідж», відомого тим, що на ньому відбувся в 1873 році фінальний поєдинок Кубка Англії. Спочатку свого існування на «Стемфорд Брідж» була всього одна східна трибуна довжиною в 120 ярдів. Прийняти арена могла 5000 уболівальників. Решта трибуни були відкриті тільки після проведення значних будівельно-ремонтних робіт. Сьогодні стадіон займає дев'ятий рядок у рейтингу найбільш містких стадіонів Великої Британії (вміщує 41 841 чоловік), однак по рейтингу УЄФА має 5 зірок.

Спочатку стадіон був запропонований футбольному клубу «Фулгем», але вони відмовилися від цієї пропозиції. В результаті у 1905 році на «Стемфорд Брідж» влаштувалася новостворена команда «Челсі»[24]. Протягом 25 років стадіон практично не реконструювався. Лише в 1930 році був побудований навіс над Південною Трибуною («Шед Енд»). Саме під цим навісом юрмилися найбільш віддані фани команди «Челсі»[25].

Коли в кінці 70-х років клуб збанкрутував, власники прийняли рішення продати «Стемфорд Брідж» будівельній компанії для того, щоб розплатитися з боргами, але подальша важка боротьба за повернення стадіону увінчалася успіхом в 1992 році[26].

Тренувальна база «Челсі» знаходиться в Кобхемі, графство Суррей. «Челсі» переїхав в Кобхем в 2004 році. Попередня база знаходилася в Гарлінгтоні, яка з 2005 року належить «Куїнз Парк Рейнджерс»[27].

Панорама Стемфорд Брідж

Спонсори[ред.ред. код]

Samsung став титульним спонсором «Челсі» 1 червня 2005 року, уклавши п'ятирічний контракт. Угода була підписана на стадіоні команди «Стемфорд Брідж» президентом європейського підрозділу Samsung Ін Су Кімом і виконавчим директором футбольного клубу Пітером Кеньоном. Ця спонсорська угода стала найбільшою в історії «Челсі»[28].

Поточним головним спонсором клубу, логотип якого зображений на футболці, є компанія Yokohama. «Сині» підписали п'ятирічну угоду з виробником покришок для машин Yokohama. Згідно з угодою команда зі столиці Англії отримає протягом всього терміну його дії 200 мільйонів фунтів, тобто кожен сезон «Челсі» буде отримувати по 40 мільйонів фунтів[29].

Період Постачальник форми
1968—1981 Велика Британія Umbro
1981—1986 Франція Le Coq Sportif
1986—1987 Італія Chelsea Collection
1987-2006 Велика Британія Umbro
2006-2017 Німеччина Adidas
2017- СШАNike

Досягнення[ред.ред. код]

Національні[ред.ред. код]

Міжнародні[ред.ред. код]

Рекорди[ред.ред. код]

Станом на 20 травня 2016 року

Командні рекорди[ред.ред. код]

  • Найбільша перемога в усіх змаганнях: 13:0 - проти « Женесс Отшараж», Кубок володарів кубків УЄФА, 29 вересня 1971 року.
  • Найбільша перемога в Прем'єр-лізі:
  • Найбільша кількість голів, забитих в одному сезоні: 103 голи в 38 матчах — Прем'єр-ліга, 2009/10 .
  • Найменша кількість пропущених голів в одному сезоні: 15 голів в 38 матчах — Прем'єр-ліга, 2004/05.
  • Найбільше число «сухих» матчів за сезон: 34 в 59 матчах — Прем'єр-ліга, 2004/05.
  • Найбільше число набраних очок в сезоні: 95, Прем'єр-ліга, 2004/05.
  • Найдовша безпрограшна серія в домашніх матчах: 86 матчів , з 20 березня 2004 по 26 жовтня 2008 року.
  • Найдовша переможна серія в чемпіонаті: 12 матчів , з 25 квітня 2009 по 20 вересня 2009 року.
  • Найбільша перемога в єврокубках за сумою двох матчів: 21:0 - проти «Женесс Отшараж», Кубок володарів кубків УЄФА, 29 вересня 1971 року.

Рекорди гравців[ред.ред. код]

Гравці з найбільшою кількістю матчів[ред.ред. код]

Ім'я Період Матчі Голи
1 Рон Харріс 1961—1980 795 14
2 Пітер Бонетті 1959—1979 729 0
3 Джон Террі 1998— 708 66
4 Френк Лемпард 2001—2014 648 211
5 Джон Холлінс 1963–75;1983–84 592 64
6 Петр Чех 2004—2015 494 0
7 Денніс Вайз 1990—2001 445 76
8 Стів Кларк 1987—1998 421 10
9 Керрі Діксон 1983—1992 420 193
10 Едді Маккріді 1962—1974 410 5

Гравці з найбільшою кількістю голів[ред.ред. код]

Ім'я Період Голи Матчі
1 Френк Лемпард 2001—2014 211 648
2 Боббі Темблінг 1959—1970 202 370
3 Керрі Діксон 1983—1992 193 420
4 Дідьє Дрогба 2004—12;2014—15 164 381
5 Рой Бентлі 1948—1956 150 380
6 Пітер Осгуд 1964–74;1978–79 150 368
7 Джиммі Грівз 1957—1961 132 169
8 Джордж Міллс 1929—1943 125 239
9 Джордж Гілсдон 1906—1912 108 164
10 Баррі Бріджес 1958—1966 93 205

Склад[ред.ред. код]

Станом на 5 січня 2017 року

Позиція Гравець
1 Боснія і Герцеговина ВР Асмір Бегович
13 Бельгія ВР Тібо Куртуа
37 Португалія ВР Едуарду
2 Сербія ЗХ Бранислав ІвановичВіце-капітан
3 Іспанія ЗХ Маркос Алонсо
5 Франція ЗХ Курт Зума
24 Англія ЗХ Гарі КегіллВіце-капітан
28 Іспанія ЗХ Сесар Аспілікуета
26 Англія ЗХ Джон Террі Капітан
30 Бразилія ЗХ Давід Луїс
34 Англія ЗХ Ола Айна
16 Бразилія ПЗ Кенеді
Позиція Гравець
4 Іспанія ПЗ Сеск Фабрегас
10 Бельгія ПЗ Еден Азар
11 Іспанія ПЗ Педро
34 Франція ПЗ Н'Голо Канте
29 Сьєрра-Леоне ПЗ Натаніель Чалоба
15 Нігерія ПЗ Віктор Мозес
21 Сербія ПЗ Неманья Матич
22 Бразилія ПЗ Вілліан
14 Англія ПЗ Рубен Лофтус-Чік
41 Англія НП Домінік Соланке
10 Бельгія НП Міши Батшуаї
19 Іспанія НП Дієго Коста

Відомі гравці[ред.ред. код]

Чемпіони світу

Наступні футболісти ставали чемпіонами світу, будучи гравцями «Челсі»:

Чемпіони Європи

Наступні футболісти ставали чемпіонами Європи, будучи гравцями «Челсі»:

Володарі Кубка Америки

Наступні футболісти ставали володарями Кубка Америки, будучи гравцями «Челсі»:

Чемпіони Олімпійських ігор

Наступні футболісти ставали чемпіонами Олімпійських ігор, будучи гравцями «Челсі»:

Легенди футболу:

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Сині» - єдине і справжнє прізвисько «Челсі»
  2. Застаріле прізвисько, з 1952 року поступово зникло з ужитку. Дане прізвисько з'явилося в зв'язку з тим, що на емблемі клубу був зображений ветеран Челсі в червоному камзолі.
  3. Team History (англійською). chelseafc.com. Процитовано 12.10.2010. 
  4. Final 1992/1993 English Premier Table
  5. Трофеї Челсі
  6. «Стемфорд Бридж» займає 9-те місце за місткістю в Англії
  7. Роман Абрамович купив англійський футбольний клуб "Челсі"
  8. "Челсі" оголосив про призначення нового тренера
  9. Yokohama буде платити «Челсі» 55 мільйонів євро на рік
  10. Рейтинг найдорожчих футбольних клубів світу-2016
  11. 1923/24. Дороги, которые мы выбираем. Эпизод 1 (ru). chelsea.com.ua. Процитовано 2011/06/08. 
  12. Russian businessman buys Chelsea
  13. Chelsea name Grant as new manager
  14. Grant sacked as Chelsea manager
  15. Новим тренером Челсі став Луїс Феліпе Сколарі
  16. Chelsea confirm Hiddink as coach.
  17. Carlo Ancelotti signs three-year deal with Chelsea
  18. «Челсі» переміг в Лізі Європи
  19. Club statement. www.chelseafc.com. Процитовано 2015-12-17.  (англ.)
  20. Три нагороди для гравців в листопаді 2016
  21. «Челсі» здобув 11-ту перемогу в чемпіонаті поспіль і повторив клубний рекорд
  22. «Тоттенхем» перервав 13-матчеву переможну серію «Челсі», Аллі оформив дубль
  23. Glanvill. Chelsea FC: The Official Biography. — 2006. — P. 69–71.
  24. Історія стадіону
  25. Історія стадіонів. "Стемфорд Брідж"
  26. Glanvill. Chelsea FC: The Official Biography. — 2006. — P. 91–92.
  27. Chelsea's New Training Ground For The Future
  28. Samsung став Титульним спонсором ФК «Челсі»
  29. Лондонський Челсі обзавівся новим титульним спонсором.

Посилання[ред.ред. код]